- •1)Стилістика та її підрозділи: стилістика мови (практична) і стилістика мовлення(функціональна),їх відмінність
- •4)Складні випадки правопису слів зі спрощенням у групах приголосних
- •5).Чергування голосних звуків
- •4) Тверді |д|, |т|, |з|, |с|, | sдз|, |ц|, |л|, |н|, |р| чергуються з відповідними
- •5) В іменниках і дієсловах губні чергуються зі сполученням
- •7).Слово.Лексичне значення слова.
- •8).Правопис слів іншомовного походження
- •9).Застарілі слова, їх стилістичні функції
- •10)Неологізми,їх стилістичні функції
- •11).Функції мови і мовлення. Роль мови
- •12) Система частин мови.
- •13)Ступені порівняння прикметників. Стягнені
- •14)Стилістичні аспекти написання -н- у прик-
- •15)Стилістичні аспекти уживання відокрем-
- •16)Стилістика простих речень. Види простих
- •17)Стилістика складних речень. Смислові
- •18)Стилістика речень з різними способами
- •20)Текст, його будова
- •21)Складне синтаксичне ціле. Актуальне членування
- •22)Риторика як наука і мистецтво
- •23)Класифікація текстів за сферою використання,
- •24)Найважливіші відомості із синтаксису й пунктуації:
- •25)Роль фразеологізмів у професійному мовленні.
- •2) Сукупність усіх фразеологізмів мови.Стійкі сполучення слів лексично неподільні, а тому в ряді
- •26)Стилістичні особливості значущих частин слова.
- •27)Займенники й контекст. Синоніміка
- •28).Стилістичні аспекти дієслівних
- •29)Культура мовлення. Мовлення правильне
- •5) Систематичне тренування мовних навичок, вироблення мовного
- •30)Професіоналізми. Професійно-виробнича лексика.
7).Слово.Лексичне значення слова.
Мова складається зі слів. Слово є основною, базовою одиницею
мови. Зі словами пов’язані інші мовні одиниці. Наприклад,
своєрідними частинами слів виступають такі мовні елементи,
як звуки і морфеми; зі слів утворюються словосполучення та
речення.
Отже, слово — це основна функціонально-структурна й семантична
одиниця мови, що становить звук або комплекс звуків і, характеризуючись
самостійністю та відтворюваністю, є будівельним
матеріалом для словосполучення та речення.
Слова виконують у мові номінативну функцію (функцію називання),
тому що являють собою назви предметів і явищ, їх ознак,
дій, станів, кількості тощо. У словах реалізуються наші думки
і почуття. Кожне слово має певне значення. Кожне становить найменшу
відносно самостійну значеннєву одиницю мови.
Однак слова не рівноцінні щодо значення. Одні з них мають
лексичне й одночасно певні граматичні значення. Таких слів абсолютна
більшість — це повнозначні слова. До повнозначних слів
належать іменники, прикметники, дієслова, прислівники, числівники,
займенники. Неповнозначні слова мають тільки граматичне
значення і можуть виражати відношення просторовості (на,
під), причинності (бо, через, тому що), єднальності (і, й, та), протиставності
(але, проте), умовності (би, якби), наказовості (хай)
тощо. Неповнозначними є сполучники, прийменники, частки.
Окремою групою слів є вигуки й звуконаслідування, бо вони
нічого не називають, а лише виражають почуття, емоції, реакції,
волевиявлення, акустичні образи (ой, ах, ура, геть, ку-ку).
Лексичним значенням називають співвіднесеність слова
з предметами, явищами, процесами, закономірностями реальної
дійсності та поняттями про них. Слово узагальнює у своєму лексичному
значенні основні ознаки цілого класу предметів і формує
поняття про них.
Поняття — це узагальнене відображення у свідомості властивостей
предметів і явищ дійсності. Поняття виражається словом.
Воно є основою лексичного значення слова.
Лексичні норми — це розрізнення значень і семантичних відтінків
слів, закономірності лексичної сполучуваності.
8).Правопис слів іншомовного походження
И пишемо за правилом «дев’ятки» — після д, т, з, с, ц, ч, ш,
ж, р(Де Ти З’їСи Цю ЧаШу ЖиРу?):
Пишемо и
Правила Приклади
в основах слів (загальні
назви) перед наступним
приголосним (крім й)
динаміка,
у тому числі:
у складних словах
з першою частиною
ди-, що означає «двічі»
дилема, дифтонг, диптих, диграма,
дилогія, диплопія
у префіксі анти-
після ц у словах, що
починаються на деци-
децибел, у географічних назвах та прізвищах:
які закінчуються на
-ида, -ика
Атлантида,
після літер, що позначають
шиплячі приголосні
та після ц
Алжир, Цицерон
у звукосполученні ри
перед приголосним
Маврикій, Мадрид,
в інших власних
назвах, які підпадають
під правило
«дев’ятки»
Аргентина, Бразилія, Ватикан,
у деяких власних
назвах
Єгипет, Єрусалим,
у давно запозичених
словах
єхидна, імбир, кипарис,
у словах церковного
вжитку
єпископ, митра, митрополит, херувим,
християнство
Пишемо і
Правила Приклади
напочатку слова історія, інцидент,
після приголосного перед
голосним та й
авіатор, соціолог,
у власних назвах після
приголосних (крім
«дев’ятки»)
Кіпр, Гвінея
у кінці невідмінюваних
загальних назв
візаві, колібрі,
після б, п, в, м, ф, г, ґ, к,
х, л, н (приголосні, що не
входять до «дев’ятки»)
перед
наступним приголосним
у загальних назвах
бізнесмен, пірат, пюпітр
Пишемо ї
Правила Приклади
після голосних (але
в складних словах і після
префіксів пишемо і)
Альтаїр, атеїзм, круїз, прозаїк, сюїта, Троїцьк
Подвоєння приголосних у словах іншомовного походження
Подвоєння відбувається відбувається в разі збігу однакових
приголосних префікса й кореня, наприклад: ірраціонально, інновація,
імміграція (але еміграція), контрреволюція, контррозвідка,
сюрреальний, сюрреалізм та ін.
У загальних назвах іншомовного походження приголосні не
подвоюються, наприклад: анали, апеляція, бароко, беладона, белетристика,
бравісимо, інкасо, інтелект, інтермецо, колектив
Винятки: алла, алло, авва, бритт, брутто, ванна, донна,
дурра, еллін, канна, мадонна, мокко, мулла, нетто, осанна,
панно, тонна.
Подвоєння відбувається в географічних, особових та інших
власних назвах, наприклад: Апенніни, Ассирія
