2. Послідовність роботи щодо зміни поведінки

Кроки психологічної допомоги особистості :

• початковий етап, на якому людині надається впевненість у тому, що вона звернулася туди, де її зрозуміють і підтримають;

• уточнюючий етап, на якому відбувається уточнення запиту на основі безумовного прийняття особистості людини, котрій надається допомога, її внутрішніх переживань (зрозуміло, що прийняття не обов'язково означає позитивну оцінку, це просто визнання того, що є); безоцінного ставлення (відсутність оцінок поведінки і особистості клієнта); емпатії (розуміння внутрішнього світу людини, співпереживання їй);

• діагностичний етап, що полягає у допомозі клієнту оволодіти проблемою, сформувати об'єктивну і ясну картину подій;

• власне психотерапевтична робота, спрямована на мобілізацію всіх ресурсів клієнта, встановлення і підтримку всіх здорових, позитивних якостей особистості з тим, щоби сприяти підвищенню самооцінки, впевненості у собі; водночас встановлюється коло близьких і друзів, які могли б допомогти;

• прийняття рішення, що передбачає спільне відпрацювання варіантів розв'язання проблеми; усвідомлення і прийняття клієнтом оптимального варіанта її вирішення; спільне складання плану дій, спрямованого на подолання критичної ситуації;

• з аключний етап, спрямований на підтримку і максимальне схвалення рішення клієнта.

Сучасними дослідниками (І. Кузнецова) пропонується така послідовність кроків по зміні поведінки, що відхиляється. Їх реалізація зажадає застосування розглянутих вище правил взаємодії і способів роботи.

1. Відновлення у дитини позитивного самосприйняття, його довір'я до себе і до світу.

2. Аналіз проблеми, операціоналізація її проявів, виявлення провокуючих джерел і причин.

3. Постановка позитивної мети, опис бажаної поведінки.

4. Побудова кроків зростання: опис конкретних досягнень через день, тиждень, місяць.

5. Уточнення параметрів бажаного результату (одночасно з позитивним програмуванням) через докладні відповіді на питання: "Як я взнаю, що я досяг результату?", "Як інші взнають, що я досяг результату?", "Як я доведу скептику, що досяг результату?" і т.п.

6. Визначення союзників - тих, хто допоможе досягти поставленої мети.

7. Опрацьовування можливих рецидивів старої поведінки з використанням стратегії усунення рецидивів.

Психолого-педагогічну допомогу особистості, схильної до девіантної поведінки, можна розглядати як комплекс соціально-психологічних і педагогічних заходів, що спрямовані на виявлення і виправлення умов, які сприяють проявам девіантної поведінки; створення передумов попередження відхилень у поведінці, зокрема, через пропаганду здорового способу життя; створення сприятливого соціально-психологічного клімату в мікросоціальному оточенні дитини; створення можливостей для самореалізації особистості у суспільстві тощо. Останнє, зокрема, передбачає організацію спеціальної роботи психолога з девіантами, спрямовану на:

• розхитування і руйнування девіантних настанов, уявлень, мотивів, стереотипів поведінки та формування нових, позитивних;

• розвиток соціальної активності, інтересу до себе і оточуючих, сприяння у здобутті певного статусу в позитивно спрямованих угрупованнях;

• навчання навичкам саморегуляції, співпраці, адекватному прояву активності, вмінню здійснювати правильний вибір форм поведінки;

• розвиток інтересу і здатності до творчості;

• оптимізацію позитивного досвіду, створення і закріплення зразків позитивної поведінки.

В ласне психологічна допомога особистості здійснюється за такими напрямами, як психологічна превенція (попередження, профілактика) і психологічна інтервенція (подолання, корекція, реабілітація).

Психодіагностика при цьому є допоміжним засобом, що вирішує проміжні практичні завдання.