2. Забудова нових житлових районів містобудівні умови
При проектуванні основних структурних елементів сельбищної території необхідно враховувати такі містобудівні умови:
‑ місцеположення району відносно центру міста — розміщення у визначеній зоні містобудівної якості (кваліметричній зоні);
‑ наявність чи формування нових архітектурно-планувальних осей міста (головних, загальноміських, районних, місцевих), вздовж яких організуються лінійно-вузлові зони розміщення установ та підприємств обслуговування, житлова забудова, виробничі та інші об'єкти, що складають архітектурно-планувальний каркас міста;
‑ природні особливості ділянок, які відводяться під житлове будівництво (рельєф місцевості, наявність акваторій, зелених масивів тощо);
‑ характер навколишньої забудови (тип будівель, їх поверховість, естетичні якості тощо).
Для підвищення ефективності архітектурно-планувальної організації території, оптимального використання ділянок, раціонального розміщення будинків та споруд, формування виразності композиції забудови, зручної доступності населення до транспортних магістралей доцільно визначити її значення у планувальній структурі міста (рис.1.2).
Рисунок 1.2 — Приклад підрахунку величини архітектурно-планувального потенціалу (АЛЛ) ділянок забудови в залежності від їх розміщення у плані міста. Архітектурно-планувальні осі: 1 — головні; 2 — загальноміські; З —районні; 4 — ділянки (райони) забудови; 5 — зона центру міста; А, Б, В — зони міста відповідно — центральна, серединна, периферійна; б — містобудівна якість (чисельник — номер ділянки, знаменник — коефіцієнт значущості)
Якісна характеристика архітектурно-планувальних структурних елементів може здійснюватись на засадах використання методу визначення питомого архітектурно-планувального потенціалу (додаток 3.1).
Планувальна організація
Планування основних структурних елементів сельбищної території передбачає функціональне зонування території, з урахування землекористування, формування вуличної мережі, архітектурно-планувальне зонування згідно з існуючими умовами, організацію мережі установ культурно-побутового обслуговування та ін. (рис. 1.3).
Рисунок 1.3 — Структурна організація житлових масивів: а — приклади планувальних вирішень: 1 — межі житлових районів; 2 — центри житлових районів; 3 — центри планувальних районів; 4 — швидкісні магістралі; 5 — магістральні вулиці; 6 — резервні території; 7 — озеленені території; 8 — водойми.
Функціональне зонування житлових кварталів, районів, масивів та інше передбачає виділення відповідних зон: житлової, установ та підприємств обслуговування, озелененої та комунальної.
При виділенні житлової зони враховується: характер рельєфу місцевості; санітарно-гігієнічні умови; транспортна доступність.
Зону озеленених територій доцільно передбачати на ділянках, незручних для забудови, поблизу акваторій, на ділянках складного рельєфу.
Виділення комунальної зони (з гаражами) здійснюється з урахуванням санітарно-гігієнічних вимог, розміщення забудови тощо.
При проектуванні вуличної мережі сельбищних та житлових районів необхідно враховувати основні напрямки міського транспортного тяжіння у місті, а також забезпечувати пішохідну доступність зупинок міського пасажирського транспорту (не більше 400-500 м).
Система пішохідних доріг повинна забезпечувати прямі зв'язки з основними громадсько-торговельними центрами, станціями метро (за наявності), зонами відпочинку, зупинками міського транспорту. При суміжному розташуванні місць праці — з їх входами чи проходами.
Архітектурно-планувальне зонування передбачає виділення зон різних рангів (головних, загальноміських, районних, місцевих) з розміщенням вздовж них забудови підвищеної естетичної якості, установ обслуговування відповідного рангу.
Мережа установ культурно-побутового обслуговування повинна забезпечувати розміщення відповідних підприємств і установ на рівні, визначеному діючими нормативами. Вона повинна також враховувати розміщення торговельних і громадських центрів різних рангів.
Структурні центри розміщуються переважно на архітектурно-планувальних осях з радіусом обслуговування: сельбищні райони — 2,0-2,5 км; житлові райони — 1,0-1,5 км; квартали — 0,3-0,5 км.
У зоні пішохідної доступності станцій метрополітену доцільно розміщувати великі торговельні підприємства, пункти харчування.
Щільність населення житлових кварталів (мікрорайонів) з повним комплексом місцевого обслуговування приймається диференційовано у відповідності з їх містобудівними умовами, але в межах показників, наведених у табл. 1.1.
Якщо в житлових кварталах не розміщуються деякі установи і підприємства місцевого обслуговування, щільність населення може бути підвищена відповідно до величин в табл. 1.1.
Таблиця 1.1
Щільність населення, чол./га (брутто) |
Місце розташування житлових кварталів |
400-500 (висока) |
У центральній частині міста, у зонах формування головних, загальноміських архітектурно-планувальних вузлів та станцій метро |
130-330 (низька) |
У периферійній зоні міста, не в межах основних архітектурно-планувальних осей і вузлів |
У зонах історичної забудови показники щільності населення можуть бути знижені при відповідному обґрунтуванні.
У відповідності зі значенням архітектурно-планувального потенціалу (АПП) здійснюється диференціація щільності населення у житлових та сельбищних районах (І рівень диференціації) та в межах житлових кварталів (II рівень диференціації), що наведено у додатку 3.2.
АРХІТЕКТУРНО-ПРОСТОРОВА КОМПОЗИЦІЯ ЗАБУДОВИ
Архітектурно-просторова композиція забудови основних структурних елементів передбачає: створення певної виразної вертикальної композиції, забудови архітектурно-планувальних осей різних рангів, формування композиційних вузлів-фокусів та ландшафтних об'єктів відповідно до вимог генерального плану міста з урахуванням можливих форм власності будинків і споруд.
Вертикальна композиція забудови відповідає місцеположенню житлового району у плані міста, типам житлових будинків, щільності населення, характеру рельєфу місцевості тощо.
Формування головних загальноміських та районних архітектурно-планувальних осей здійснюється на основі ансамблевої забудови і загального композиційного вирішення міста та району. При цьому визначаються поверховість та прийоми забудови кожної ділянки архітектурно-планувальної осі, масштаб та положення основних елементів композиції з урахуванням розміщення громадських та торговельних центрів.
Архітектурно-просторова композиція районів житлового будівництва передбачає формування забудови архітектурно-просторових вузлів - домінант у залежності від їх композиційного значення і номенклатури об'єктів обслуговування і їх розташування відносно станцій метро, зупинок швидкісного та міського пасажирського транспорту.
Архітектурно-планувальні вузли загальноміського та районного значення (на головних, загальноміських та районних осях) формуються на відстані не більше 1000-1500 м один від одного.
Групи житлових будинків проектуються переважно на 3-5 тис. жителів. У межах території таких груп передбачається організація дворів (0,3-0,4 га).
Дитячі установи треба розміщувати за межами дворових просторів. Архітектурно-просторова композиція повинна утворювати цілісні вирішення та виразний силует.
Архітектурно-просторова композиція житлових районів та кварталів повинна передбачати формування не тільки зовнішніх, а й внутрішніх ансамблів вздовж основних пішохідних доріг. При розміщенні житлових будинків, дитячих установ, шкіл, торговельних та комунальних підприємств враховуються пішохідні маршрути, реальні видові точки та краєвиди в межах і за межами житлової забудови (рис. 3.4).
Прийоми забудови обумовлюються різними чинниками (містобудівними, природними, регіональними тощо). Вибір прийому забудови враховує також вимоги до щільності населення у відповідній житловій зоні.
Рисунок 3.4— Схема проектування маршрутів, точок (І-ІУ) і кадрів сприйняття житлової забудови