3.5 Організація забудови у складних геологічних умовах підроблювані території

Проектування житлової забудови на підроблюваних територіях здійснюється з урахуванням, крім загальноміських та природних умов, гірничо-геологічних умов ділянок, які відводяться для будівництва.

До гірничо-геологічних умов належать:

- строки гірничих виробок та величина деформації земної поверхні внаслідок розроблення усіх або частини вугільних пластів;

- напрямки простягання та падіння вугільних пластів, тектонічні порушення, місця виходу вугільних пластів, наявність старих гірничих виробок тощо.

У зв'язку з різноманітністю гірничих умов при плануванні та забудові житлових районів необхідно враховувати ступінь придатності підроблюваних територій для забудови.

Відповідно до діючих нормативних документів України до підроблюваних територій, які придатні для масового житлового будівництва, належать ділянки з величиною деформації земної поверхні IV; III; IVк; ІІк групи; обмежено придатні — II, І, Ік; непридатні — ділянки з тектонічними порушеннями та деформаціями земної поверхні, які перевищують величини для І і Ік груп територій.

Планування та забудова житлових районів має здійснюватися при гірничо-геологічному обгрунтуванні, яке включає схему гірничо-геологічних обмежень з виділенням непідроблюваних та підроблюваних територій різного ступеня придатності для забудови.

Освоєнню під будівництво в першу чергу підлягають непідроблювані території. В разі їх відсутності освоєнню підлягають підроблювані території з врахуванням ступеня придатності для забудови.

На ділянках, де планується (протягом 5-Ю років) розробка вугільних пластів з інтенсивними деформаціями земної поверхні (І; II; Ік; ІІк), забудову доцільно планувати тільки після завершення процесів зрушення гірничих порід внаслідок виробок пластів.

При розміщенні житлових районів та кварталів на територіях з різними якостями — непідроблювані та підроблювані (III; IV; IVк групи) — необхідно враховувати вимоги щодо розташування їх основних планувальних елементів.

З метою економії витрат на конструктивні заходи для захисту будинків на територіях з великими деформаціями земної поверхні доцільно розміщувати ділянки шкіл, дитячих садків, місцевих центрів обслуговування.

Цей принцип розповсюджується і на ділянки ІІІк; ІІк; II груп територій з використанням конструктивних заходів захисту будинків.

Зелені насадження загального користування, фізкультурні та господарські майданчики, стоянки автомобілів розміщуються на ділянках з найбільшою деформацією земної поверхні.

При плануванні та забудові міст, розташованих на території вугільних басейнів, доцільно збільшити щільність населення на непідроблюваних і на підроблюваних ділянках, придатних для будівництва, до максимальної величини — 400-450 чол./га. Особливо це стосується центральної зони міста, поблизу центрів планувальних районів (зон), житлових масивів або районів, зупинок швидкісного транспорту, вздовж магістралей загальноміського значення. На таких ділянках формування забудови здійснюється з максимальним застосуванням різних типів блокування будинків, використанням кутових, поворотних блок-секцій в 2-4-х напрямках під різними кутами. У таких випадках слід використовувати більш різноманітну номенклатуру як житлових, так і громадських будинків, не обмежуючись тільки проектами, які розроблені для гірничих виробок (рис. 3.8).

На підроблюваних територіях, обмежено придатних для будівництва, у периферійній зоні міста забудову доцільно здійснювати на основі прямокутного примикання блок-секцій з відповідною їх орієнтацією в напрямках простягання вугільних пластів, а також широко застосовувати малоповерхову високощільну забудову. Вибір серій житлових будинків, типів блок-секцій та варіантів їх блокування здійснюється з урахуванням одночасного забезпечення інсоляції житлових приміщень та територій, а також орієнтації будинків вздовж напрямку простягання вугільних пластів. У тих випадках, коли блок-секції не задовольняють комплекс вказаних вимог, використовуються точкові житлові будинки або секційні будинки необмеженої орієнтації.

ОСІДАЮЧІ ТЕРИТОРІЇ

При проектуванні житлової забудови в містах, де розповсюджені осідаючі території, необхідно враховувати такі особливості, як величина осідання грунтів та осідаючої товщі, глибина закладання підстильного шару, рівень ґрунтових вод тощо.

Для вибору ділянок житлової забудови на осідаючих територіях необхідна розробка спеціального інженерно-геологічного обгрунтування з відповідними укрупненими показниками витрат на захисні заходи при спорудженні житлових будинків різної поверховості.

Придатними для забудови визначаються ділянки осідаючих територій, на яких витрати на захисні заходи будинків збільшують загальну вартість будівництва до 10 % у порівнянні зі звичайними умовами; обмежено придатними — при збільшенні вартості на 10-20 %. Для територій, де витрати складають більше ніж 20 %, необхідно здійснювати техніко-економічне обгрунтування їх використання.

Функціонально-планувальна організація придатних для забудови осідаючих територій передбачає розміщення по їх ділянках елементів загальноміського центру, структурних та спеціалізованих центрів. У випадках, коли ділянки сприятливі для забудови за інженерно-геологічними умовами, але обмежені за площею, вони використовуються для будівництва житлових будинків 9 та більше поверхів для культурно-побутового обслуговування.

Зелені насадження загального користування, фізкультурні, господарські майданчики, стоянки автомобілів доцільно розміщувати на ділянках з найбільшим осіданням грунтів.

При плануванні та забудові ділянок, на яких відсутні осідаючі грунти, рекомендується приймати показники підвищеної щільності населення житлових кварталів (брутто) - до 450 чол./га, а на ділянках, придатних для забудови, забезпечувати щільність населення, прийняту для зон високої містобудівної якості — 400-450 чол./га, що утворюється у центральній частині міста, у зонах формування головних та загальноміських архітектурно-планувальних осей та вузлів, станцій метрополітену тощо.

На обмежено придатних для забудови територіях щільність населення житлових кварталів (мікрорайонів) доцільно встановлювати у відповідності з показниками зони середньої містобудівної якості (330-370 чол./га) за винятком мікрорайонів, які розміщуються у периферійній зоні міста за межами основних архітектурно-планувальних осей та вузлів, де забезпечується щільність населення зони низької містобудівної якості (180-220 чол./га).

При забудові житлових кварталів із звичайними умовами грунтів у містах з переважним поширенням осідаючих грунтів (більше 70 %) доцільне:

— застосування прибудованих, вбудовано-прибудованих та вбудованих у житлові будинки закладів та підприємств (у тому числі дошкільних);

— улаштування підземних або розташованих під житловими і громадськими будинками гаражів;

— кооперування мікрорайонних і шкільних спортивних споруд;

— використання різних типів блокування блок-секцій: периме-тральних, Т-подібних, трипроме-невих та хрестоподібних;

— застосування автостоянок для гостей під житловими будинками на рівні землі.

На територіях з осідаючою товщею до 15 м і більше доцільно застосовувати засоби забудови громадсько-житловими комплексами з інтенсивним використанням підземного простору (рис. 3.9).

В архітектурно-просторовій організації житлових кварталів на осідаючих грунтах з використанням підземного простору може передбачатися терасна забудова, створення штучних ярусів і сходів, розкриття 1-2 поверхів нижче рівня землі у напрямку громадських територій та майданів (рис. 3.10).