35. Завдання подальшого етапу розслідування нападів з корисливих мотивів

У підрозділі 5.4. "Розробка наступного етапу розслідування" аналізуються типові слідчі ситуації на подальшому етапі розслідування, методи встановлення злочинця та засоби вирішення типових завдань зазначеного етапу. В роботі відзначається, що особливості слідчих ситуацій, які створюються на наступному етапі розслідування, визначаються ступенем вирішення слідчих завдань на його початковому етапі. При цьому головним фактором, що детермінує ці особливості, є фактичний ступінь встановлення даних про особистість злочинця. За названим критерієм доцільно виділити чотири типових ситуації:

1) підозрювана особа (група осіб) встановлена і затримана;

2) підозрювана особа (група осіб) встановлена, але не затримана;

3) частина підозрюваних осіб встановлена і затримана, а інша їх частина не встановлена;

4) є певні дані про злочинця, але підозрюваний не встановлений.

Найбільш проблемною є четверта ситуація, оскільки вона вимагає складної аналітичної роботи і вирішення широкого кола проблем.

У зазначеній ситуації пропонується застосування таких методів розслідування: аналіз початкового етапу розслідування і наявної доказової бази; аналіз матеріальних об'єктів - носіїв інформації; об'єктно-предметний аналіз зв'язків: місце (об'єкт) нападу – предмет посягання - злочинець; віктимологічний аналіз - дослідження зв'язків жертви і злочинця; інтегративний метод виявлення злочинця - створення синтетичного портрету злочинця з окремих фрагментів криміналістичної інформації.

В ході розслідування корисливо-насильницьких злочинів, особливо на його наступному етапі, виникає коло завдань, які потребують свого вирішення, як правило, за допомогою тактичних операцій - комплексу відповідних слідчих, оперативно-розшукових і організаційних дій. Такими завданнями є: 1) розшук і затримання підозрюваних (обвинувачених) осіб; 2) перевірка алібі підозрюваного (обвинуваченого); 3) викриття особи, що вчинила злочин; 4) перевірка версії про вчинення конкретним обвинуваченим або групою обвинувачених інших, ще не розкритих, корисливо-насильницьких злочинів, 5) перевірка версії про вчинення серії нерозкритих злочинів однією й тією ж особою або групою осіб.

В дисертації вказується на зміст і особливості проведення відповідних тактичних операцій.

Вирішення названих завдань забезпечує з'ясування всіх обставин, що підлягають доказуванню у справі про корисливо-насильницькі злочини, встановлення всіх причетних до організації, вчинення і приховання цих злочинів осіб, тобто повне і об'єктивне розкриття як окремого злочину, так і злочинної діяльності певних осіб.

36.Криміналістична характеристика вимагання

Вимагання є одним із найбільш соціально небезпечних і поширених злочинів. Вимагання передбачає вимогу передачі чужого майна чи права на майно або вчинення будь-яких дій майнового характеру з погрозою насильства над потерпілим чи його близькими родичами, обмеження прав або законних інтересів усіх осіб, пошкодження або знищення їхнього майна або майна, що перебуває в їхньому відомі чи під охороною, або розголошення відомостей, які потерпілий чи його близькі родичі бажають зберігати у таємниці (ст. 189 КК). В останні роки спостерігається не лише кількісне зростання даної категорії злочинів, а й значні якісні зміни — все більше ускладнюються способи вчинення вимагання: від простої вимоги під різноманітного роду погрозами видати гроші і цінності — до витончених способів вилучення власності членами злочинних угруповань у комерційних структур та осіб, які займаються підприємницькою діяльністю.

Вивчення та аналіз судово-слідчої практики свідчить про те, що для вимагання характерні такі ознаки, як високий ступінь латентності, організованість і ретельна підготовка злочинних дій, особливо у тих випадках, коли вимаганням займаються злочинні групи, протидія слідству з боку заінтересованих осіб.

У криміналістичній характеристиці вимагання насамперед варто виділити інформацію про суб’єкта і жертву злочину, способи та обставини його вчинення.

За своїм соціальним статусом вимагачів можна поділити на дві групи:

1) явно кримінальні елементи — особи, які вчиняють вимагання у вигляді промислу і розглядають даний вид злочинної діяльності як засіб існування (насамперед, це члени організованих злочинних угруповань);

2) зовнішньо законослухняні громадяни — працівники комерційних та охоронних структур, банків, акціонерних товариств (вартові, експедитори, а інколи й керівники вказаних структур); студенти вищих навчальних закладів, учні технікумів, коледжів та училищ; робітники підприємств; представники спортивних товариств (тренери, інструктори); працівники правоохоронних органів.

Жертви вимагання також можуть бути поділені на дві групи. До першої групи належать законослухняні громадяни — це, як правило, особи, які займаються підприємницькою діяльністю (керівники комерційних структур, приватні підприємці, а також особи, які займаються вирощуванням на продаж собак дорогих порід, будівельники елітного житла та ін.) або державні службовці, функціональні обов’язки яких стосуються розподілу квот і видачі ліцензій на здійснення певних видів підприємницької діяльності або експортно-імпортних операцій, виділення земельних ділянок, надання приміщень в оренду, організації приватизаційних аукціонів тощо. До другої групи належать особи, діяльність яких має протиправний характер: організатори фінансових «пірамід», посередники з «відмивання» коштів, хабарники, учасники незаконних і сумнівних угод та ін. Нерідко вимагання стає засобом вирішення конфліктів між злочинними угрупованнями щодо поділу сфер впливу.

Серед потерпілих за віковим складом найбільший відсоток становлять особи зрілого віку (30—45 років — 64 %), причому такий віковий розподіл потерпілих є найбільш характерним для злочинів, вчинених організованими злочинними угрупованнями, оскільки своїми жертвами вони вибирають людей заможних. Здебільшого (понад 45 %) жертви були знайомі із вимагачами, раніше мали з ними спільний бізнес.

Найбільш поширеними способами вимагання є:

1) пряма передача коштів, цінних паперів на пред’явника або майна потерпілого;

2) переведення коштів на визначений вимагачами рахунок у банку;

3) переоформлення на ім’я зазначених вимагачами осіб і передача їм документів, що дають право на майно: доручень на керування автомобілем із правом його продажу, заповітів, дарчих, договорів купівлі-продажу, генеральних доручень на право вчинення угод із нерухомістю тощо;

4) оформлення на користь вимагачів строкових розписок або анулювання боргових розписок, отриманих потерпілим від третіх осіб;

5) переадресування на ім’я зазначених вимагачами осіб цінних паперів, наприклад векселів (індосамент);

6) оплата нав’язаних послуг, виконуваних організаціями, контрольованими вимагачами, у сумі, що явно перевищує обсяг виконаних робіт;

7) вимога на постачання сировини, матеріалів або встановлення каналів збуту готової продукції, виробленої потерпілими, на умовах вимагачів;

8) прийняття на роботу зазначених вимагачами осіб за умови одержання ними заробітної платні без виконання роботи;

9) здача в оренду приміщення за невисоку платню;

10) залучення жертви до азартної гри; згода на фінансування її ризикованої угоди з наступними, явно нездійсненними для боржника умовами повернення боргу.

Найбільш витончені способи вчинення даного виду злочину характерні для діяльності організованих злочинних груп, коли вимагаються величезні суми грошей або значні цінності, потерпілі викрадаються, а їхні близькі беруться в заручники, зав’язуються корумповані зв’язки з працівниками правоохоронних органів, органів влади і управління. Своєрідність структури організованих груп вимагачів полягає у тому, що вона найчастіше складається з кількох відносно самостійних підгруп — «бойових загонів», діяльність яких координує організатор і наближені до нього активні члени злочинного угруповання. Вони розробляють плани злочинних акцій (оцінюють матеріальне положення потерпілого, визначають суму, яку слід з нього зажадати, і порядок її передачі, здійснюють добір виконавців, виходячи з можливого опору з боку потерпілого та ін.), поділяють злочинний прибуток, координують злочинну діяльність учасників, виробляють правила поведінки учасників групи і стежать за їхнім виконанням, встановлюють потрібні зв’язки. Як правило, вони ні в яких злочинних акціях безпосередньо не беруть участі, у разі провалу рядові вимагачі, тобто виконавці, їх не видають, а якщо лідери відомі правоохоронним органам, то не дають проти них ніяких показань. У зв’язку з цим лідери та основне ядро групи залишаються непокараними і продовжують злочинну діяльність.

Функціональні ролі учасників «бойових загонів» поділяються таким чином:

а) бригадир — суб’єкт, що реалізує план, розроблений організатором (визначає, хто має піти на контакт із наміченою жертвою, якого роду погрози слід висловити та здійснити);

б) навідники — особи, які поставляють вимагачам інформацію про гадані об’єкти вимагання. Наприклад, про прибутки підприємця, вдалі угоди або, навпаки, їхній зрив тощо. Серед них можуть бути підприємці, які такою інформацією прагнуть відкупитися від вимагачів і одночасно завдати шкоди діяльності конкурента; «завербовані» організаторами працівники об’єкта вимагання, наприклад, працівники банку, а також вкорінені в комерційні структури члени злочинних груп. У деяких випадках організатори одержували потрібну їм інформацію, використовуючи свої зв’язки в органах влади, де реєструються приватні підприємці, видаються ліцензії, а також через працівників податкових служб і правоохоронних органів;

в) «розвідники» — особи, які здійснюють збір інформації про можливий об’єкт вимагання: фінансовий стан; компроментуючі дані — про різноманітного роду незаконні угоди, приховування прибутків від оподатковування, слабкості та пороки (наркоманія, пияцтво, нерозбірливість у статевих стосунках, гомосексуалізм тощо), про спосіб життя (хто є близькими друзями, яким маршрутом їздить на роботу і додому, який розпорядок дня та ін.);

г) «бойовики» — особи, які безпосередньо виконують акт вимагання, для них характерні фізична підготовка, агресивність, знання психології «супротивника»;

ґ) особи, які забезпечують доставку групи на місце вчинення злочину;

д) особи, які забезпечують спостереження й охорону «бойовиків» під час учинення злочинної акції.

В організованих злочинних групах об’єднуються, як правило, перевірені, надійні люди, ті, хто добре знають один одного у спільному проживанні в мікрорайоні, занятті спортом (характерно для «бойовиків») або на підставі бізнесу чи злочинних зв’язків (організатори та лідери).

Погрози, що висловлюють вимагачі, різноманітні за характером і пов’язані, головним чином, із застосуванням насильства (95 % випадків): від побоїв до вбивства потерпілих та їх близьких, зґвалтувань, викрадення, взяття в заручники. При цьому виконання погроз, пов’язаних із насильством, має, як правило, жорстокий характер: потерпiлих б’ють, приковують наручниками до бампера автомашини, що рухається, підвішують униз головою, одягають на голову поліетиленові пакети, припікають паяльною лампою, праскою та ін. Вимагачі погрожують потерпілим знищенням майна: підпалом дверей квартири або офісу, спаленням дачі або торгового об’єкта, вибухом автомобіля, знищенням товару, а також розголошенням ганебних для потерпілих та їхніх близьких відомостей (дані з особистого життя, їхньої діяльності у сфері бізнесу).

У криміналістичній характеристиці вимагань місцем учинення злочинного діяння виступають: місце, де висловлювалися та здійснювалися погрози (для організованих злочинних груп характерний вивіз потерпілих у спеціально підготовлені для цього місця — за місто, у підвали окремо розташованих будинків тощо); місце, де відбулося викрадення потерпілих (якщо таке мало місце) і де вони утримувалися; місце передачі грошей (найчастіше воно збігається з місцем роботи потерпілого — ринки, магазини, різномані торговельні майданчики, офіси приватних фірм, у таксистів і осіб, які займаються перевезенням вантажів, гроші вимагали в автомашині); місце повернення викрадених людей; місце знищення майна потерпілих; місце затримання вимагачів.

У процесі розслідування вимагання підлягають встановленню такі обставини:

1. Час учинення вимагання:

2. Місце здійснення вимагання:

3. Спосіб учинення вимагання:

4. Предмет вимагання:

а) кошти, дорогоцінності, інші цінні предмети;

б) право на майно, що закріплене у відповідних документах (видача генерального доручення на право керування автомашиною потерпілого; передача цінних паперів — векселів, сертифікатів, акцій, депозитних рахунків тощо — із передатним записом на користь вимагачів; видача розписки про відмову від права на майно; передача вимагачам права на орендоване потерпілим приміщення);

в) різноманітні документи — ліцензії на здійснення експортно-імпортних операцій, акти щодо відведення земель та оцінки вартості приватизованих об’єктів тощо.

5. Особа вимагача:

6. Особа потерпілого: