2.4. Режим “Ввід / вивід кп”

Вибираючи із запропонованого меню відповідний режим користувач може виконати операції:

• “Постпроцесори” – набір постпроцесорів в меню визначаємо файлом “POST.MNU”. Користувач може запустити любий постпроцесор із запропонованого меню.

• “Редагування КП” – при натиску клавіші “Enter” запускається редактор текстів і в нього завантажується файл КП.

• “Друк” – вивід на друк КП.

• “Ввід з ПЛ” – запускається програма роботи з фотозраховуючим влаштуванням .

• “Вивід ПЛ” – запускається програма роботи з перфоратором.

2.5. Режим “Моделювання”

При переході в цей режим запускається модуль візуального відображення поверхні деталі, формуємої в процесі оброки. Для роботи модуля необхідно мати в наявності файл “CLFIL”, в якому крім геометричних і технологічних даних наявна інформація про габарити заготовки, “нулю” програми, і розміри інструменту (мм).

На мові “G+” дана інформація визначається інструкціями “mblank A, B, C” – габарити заготовки, де А, В і С – це розміри вздовж осей X, Y i Z відповідно.

“null A, B, C” – координати “нуля” програми відносно переднього (ближнього до спостерігача) лівого нижнього кута заготовки.

“tsolid A, B, C, D” – інструмент, де А – його тип, а B, C i D – його параметри

Інструкції “mblank” i “null” повинні стояти на початку програми.

Інструкція “tsclid” ставиться перед початком роботи інструменту і відмінюється інструкцією “tsclid” наступною. З допомогою клавіш керування можна здійснювати моделювання обробки, розсікати зображення деталі, розвертати його на кути кратні 90⁰, збільшувати зображення, зупиняти роботу.

“F1” – режим моделювання обробки. Використовується з клавішами 1, 2, 3, 4, 5 – які визначають крок моделювання – кількість переміщень інструмента після якого проходить зміна зображення (для клавіш 1, 2, 3, 4, 5 це буде відповідно 1. 10, 100, 1000, 10000 переміщень)

“F2” – поворот зображення. Поворот на 90⁰ проходить після кожного натиску “F2”.

“F3” – режим розсічення зображення. Розсічення проходить покроково після кожного натиску одної із клавіш: “” (відсікає справа), “” (відсікає спереду), “” (відсікає ззаду), “PageUp” (відсікає знизу), “PageDn” (відсікає зверху).

“F4” – збільшення відсіченої частини на весь екран. Збільшення проходить після натиску клавіші F4. При цьому проходить повернення в початок обробки і автоматичний перехід в режим моделювання з кроком 1 (тобто відсічена частина починає оброблятися заново);

“ESC” – зупинити роботу.

На початку роботи модуля автоматично встановлюється режим моделювання обробки (клавіша F1) з кроком 1 (клавіша 1).

Подальше керування здійснюється натисканням вищесказаних клавіш в будь-які моменти і в будь-якій послідовності.

2.6. Режим “Середовище”

В цьому режимі користувач має можливість встановити: поточний розділ вихідних (ВП) і керуючих (КП) програм; поточне ім’я макробібліотеки; зберегти встановлені параметри в файлі конфігурацій sgp.cnf.

G 2. DOC

2. Оператори визначення геометричних об’єктів.

Оператори визначення геометричних об’єктів: точок, прямих, кіл, контурів, сплайнів (ТЗК) записуються у виді двох частин – лівої і правої. Ліва частина від правої відділяються розділювачем >.

Зліва від знака > записується ідентифікатор визначаємого геометричного об’єкта. Справа від знака > записується власне визначення об’єкта.

2.1 Оператори визначення точок. САП ““Інтерсап G+”

В мові реалізовано 16 способів визначення точок.

2.1.1. Точка, визначена трьома (2-ма ) координатами Р – ім’я > координатою Х, Y, Z.

П риклад: РІ > 12, 15, 0

РІ > Х, У, Z.

2.1.2. Точка, визначена пересіченням двох заданих прямих.

Р – ім’я > L1– ім’я, L2 – ім’я

Приклад: Р1 > L1, L2

2.1.3. Точка, визначена пересіченням прямої з колом.

Р – ім’я > L – ім’я, С – ім’я {XM, XB, YB, YM}

Тут модифікатори XM, XB, YB, YM уточнюють, яку із двох можливих точок визначить оператор.

П риклад: Р23 > L1, C1, YB

P24 > L1, C1, YM

2.1.4. Точка, визначена як точка дотику заданої прямої і заданого кола.

Р – ім’я > L – ім’я, С – ім’я

P 23 > L1, C1

2.1.5. Точка, визначена як центр заданого кола.

Р – ім’я > С – ім’я

P 23 > C1

2.1.6. Точка, визначена пересіченням двох кіл.

Р – ім’я > С – ім’я, С – ім’я {XM, XB, YB, YM}

P23 > C1, C2, XM

H22 > C1, C2, XB

2.1.7. Точка, визначена як точка дотику двох заданих кіл.

Р – ім’я > С – ім’я, С – ім’я

P23 > C1, C2

2.1.8. Точка визначена, як точка пересічення заданого кола з прямою, що проходить через центр заданого кола під заданим кутом до осі Х.

Р – ім’я > С – ім’я {XM, XB, YB, YM} кут

Приклад: РІ > СІ, ХМ, 45

P2 > C1, XB, 45

Примітка: Додатні кути проти ходу годинника стрілки.

2.1.9. Точка, визначена як точка, симетрична заданій точці відносно заданої прямої.

Р – ім’я > Р ім’я, L – ім’я

P4 > P3, L4

2.1.10. Точка, визначена переносом заданої точки на задане значення по координатах Х, У.

Р – ім’я > Р – ім’я, Х, Y

P 3 > P4, 30, -15

2.1.11. Точка, визначена як точка повернута на заданий кут відносно початку координат.

Р – ім’я > Р – ім’я, ANG, кут

Р 1 > Р0, ANG, 90

2.1.12. Точка, визначена перетином кола заданого радіусом і центром з прямою яка проходить через центр кола під заднім кутом до осі Х.

Р – ім’я > Р – ім’я, радіус, {XM, XB, YB, YM}, кут

Р2 > Р3, 10, ХВ, 30

P1 > P3,10, XM, 30

2.1.13. Точка, визначена пересіченням прямої і контуру.

Р – ім’я > К – ім’я, L – ім’я, n – номер пересічення

Р – ім’я – ідентифікатор визначення точки

L – ім’я – ідентифікатор прямої

К – ім’я – ідентифікатор контуру

n – номер – порядковий номер пересічення, рахуючи від початку контуру.

P 1 > K1, L1, 3

2.1.14. Точка визначена через задану точку. (Перейменування точки.)

Р – ім’я > Р – ім’я

2.1.15. Точка, визначена координатами першої (останньої) опорної точки контуру.

Р – ім’я > ( STK, ETK), К – ім’я

К – ім’я – ім’я контура

STK – визначається координатами першої опорної точки контуру

ETK – визначається координатами послідньої опорної точки контуру

РЗ > STK, К1

2.1.16. Точка, визначена координатами заданої опорної точки контуру.

Р – ім’я > К – ім’я, n

n – номер опорної точки контуру

Р1 > К1, З