4. Рефлексивне і нерефлексивне слухання

Виділяють два стилю ведення бесіди, причому в її ході один може змінювати інший залежно від контексту.  Рефлексивне слухання - стиль ведення бесіди, в якому передбачається активне мовне взаємодія психолога і респондента.  Рефлексивне слухання використовується з метою здійснення точного контролю правильності сприйняття отриманої інформації. Використання даного стилю ведення бесіди може бути пов'язано з особистісними властивостями респондента (наприклад, низький рівень розвиненості комунікативних навичок), необхідністю встановити те значення слова, яке мав на увазі що говорить, культурними традиціями (етикет спілкування в культурному середовищі, до якої належать респондент і психолог ).  Три основних прийому підтримки бесіди і контролю одержуваної інформації:  1. З'ясування (використання уточнюючих питань)  2. Перефразування (формулювання висловленого респондентом своїми словами)  3. Словесне відображення психологом почуттів респондента  4. Резюмування  Нерефлексівное слухання - стиль ведення бесіди, в якому використовується лише необхідний з точки зору доцільності мінімум слів і технік невербальної комунікації з боку психолога.  Нерефлексівное слухання застосовується в тих випадках, коли існує необхідність дати суб'єкту виговоритися. Воно особливо корисно в ситуаціях, де співрозмовник проявляє бажання висловити свою точку зору, обговорити хвилюючі його теми і де він зазнає труднощів у вираженні проблем, легко збивається з думки втручанням психолога і веде себе закріпаченої у зв'язку з різницею в соціальному положенні між психологом і респондентом.  7.5. Вербальне спілкування в процесі бесіди.  Вербальне спілкування в процесі бесіди в загальному сенсі передбачає уміння правильно поводитися до свого співрозмовника, ставити запитання та слухати його відповіді.  Одним з основних прийомів звернення, що дозволяють співрозмовнику ясніше висловити свої думки, почуття, проблеми, а психолога зрозуміти його, є так званий «Ви-підхід» - вивчення людини, щоб краще зрозуміти його. Запитаємо себе: що б нас цікавило в цьому випадку? Як би ми реагували на місці нашого співрозмовника? Це вже перші кроки в напрямі «Ви-підходу» 15, У словесному плані він реалізується в переході від висловлювань в першій особі до формулювань, безпосередньо звернені до співрозмовника. Наприклад, замість «Я б хотів ...» - «Ви хочете ...»; «Мені представляється ...» »-« Ваша проблема, схоже, полягає в тому ... », або:« Ймовірно, Вам цікавіше говорити про ... ». Те ж відноситься до констатації і передачі фактів. Наприклад, замість: «Хоч Вам і не відомо», - «Як Ви знаєте ...»; «Ймовірно, Ви не чули ...» - «Ви, напевно, вже про це чули ...». Будь-яка людина охочіше говорить про власні проблеми ібажаннях, і жоден співрозмовник не є виключенням з цього правила.  Заохотити співрозмовника до висловлення своїх думок можна за допомогою «мінімізації відповідей», т. е-свідомим використанням у своїй промові нейтральних, малозначних по суті фраз, що дозволяють змістовно продовжити бесіду. Такі відповіді - не просто репліки, які робляться тоді, коли відповістинічого, вони допомагають виразити схвалення, розуміння, інтерес, запрошення, висловитися вільно і невимушено »Дослідження показали, що найпростіша нейтральна репліка, або ствердну нахил голови підбадьорюють співрозмовника і викликають у нього бажання продовжити спілкування. Важливо тільки, щоб відповіді виникали природно і були б завжди дійсно нейтральними.  Найбільш уживаними мінімальними відповідями є наступні:  «Так?»; «Продовжуйте, продовжуйте, це цікаво», «Розумію», «Чи можна детальніше ...».  Ці репліки нейтральні, їх іноді називають «відкривають», тобто, такими, які сприяють розвитку бесіди, особливо на самому її початку * Вони знімають напруженість мовця, що виникає з страх бути незрозумілим, отримати відмову, тому що мовчання слухача може бути неправильно витлумачено як незацікавленість або незгоду.  З іншого боку, деякі короткі репліки, навпаки, можуть стати перешкодою в спілкуванні, тому що можуть бути зрозумілі як примус до нього. Це висловлювання наступного типу: «Це чому ж?»; «Наведіть мені хоча б на те причини»; «Чому б і ні?»; «Ну, не може бути, щоб так уже й погано ...». Вони швидше призведуть до припинення розмови, ніж до його продовження.  Принципове значення в проведенні бесіди мають питання. З їх допомогою можна: 

- Вести процеси передачі інформації співрозмовником у певному напрямку, відповідному програмі бесіди;  - Взяти ініціативу в розмові;  - Активізувати співрозмовника, щоб від монологічного мовлення перейти до діалогу;  - Дати можливість співрозмовнику проявити себе, довести свої знання, продемонструвати свої думки, оцінки, погляди і позиції.  6. Невербальне спілкування в процесі бесіди  Крім вербального спілкування в бесіді присутні елементи невербального, такі як: міміка, інтонація і тембр голосу, пози і жести, міжособистісне простір і візуальний контакт.  Невербальне спілкування дозволяє точніше зрозуміти сказане. У тому випадку, коли невербальні «повідомлення» суперечать сказаним словами, слід особливо уважно поставитися до цієї обставини. На суперечливі жести і слова співрозмовника слід відповідати підкреслено продумано, залишаючи собі час для оцінки того, що відбувається і прийняття рішення. Наприклад, мовець погоджується з вами, але проявляє при цьому ознаки сумніви: робить часті паузи, задає питання, його обличчя виражає здивування і т. п. У даному випадку можливе висловлювання такого типу: «Схоже, Ви до цього ставитеся скептично? І з чим це може бути пов'язано? »Подібне висловлювання висловлює увагу до того, що говорить і робить співрозмовник, не викликаючи у нього занепокоєння або захисної реакції.  Отже, ефективність бесіди залежить не тільки від уваги до слів мовця, але й не меншою мірою від розуміння невербальних сигналів - жестів і міміки мовця. Аналіз змісту вербального і невербального спілкування дозволяє правильно інтерпретувати зміст бесіди і, отже, підвищує рівень достовірності її результатів. 

8. Анамнез (грец. anamn?sis — спогади) — медичний термін, прийнятий і в психології: відомості про минуле людини, яку досліджують, одержують від цієї людини або (при об’єктивному анамнезі) від осіб, що її добре знають. Розрізняють анамнез особистості як синонім поняття «історія розвитку особистості», професійний, кримінальний. В медицині розрізняють анамнез життя і хвороби.

Анамнез (з грец. – спомин, нагадування) – це сукупність відомостей про попередній стан хворого, які збирають для встановлення діагнозу.

Головне завдання психологічного анамнезу – отримання відомостей про індивідуально-психологічні властивості особистості хворого, ставлення до хвороби, психологію хворого, наявність психологічних розладів.

Анамнез поділяється на:

1) Анамнез хвороби:

- коли захворіла людина;

- коли і чому вернулась за медичною допомогою;

- як вплинула хвороба на трудові стосунки, на працездатність, на стосунки в сім'ї, на стосунки з друзями;

- як вплине хвороба на подання життя і т.п.

2) Анамнез життя:

- розпитування про батьків і родичів, їхні хвороби;

- перенесені в минулому хвороби

- як переносились госпіталізації

- професійний шлях і діяльність, задоволення ними

- розвиток і стан сімейних і інтимних стосунків і т.п.

Крім того, анамнез поділяється ще на:

1 – суб’єктивний анамнез: факти, які інформує про себе сам хворий;

2 – об’єктивний анамнез: факти, які сповіщаються родичами, друзями, співпрацівниками хворого.

Ці відомості доповнюють один одного і дають можливість зібрати найповніший матеріал про психічні особливості хворого.

2. Тестовий метод (тест) – це спеціальне завдання або набір завдань, які дають можливість швидко оцінити психічне явище або рівень його розвитку і піддослідного.

Враховуючи те, що в різні вікові періоди ті чи інші особливості життя мають більше значення, збір анамнезу життя в ранньому віці має деякі особливості. При з'ясуванні анамнезу життя у дітей до 3 років приділяється увага особливостям антенатального, інтранатального і раннього постнатального періодів.  9. Анамнез життя дітей раннього віку  1. Від якої вагітності та який за рахунком дитина: якщо вагітність не перша, як протікали попередні вагітності і чим закінчилися (викидні, мертвонароджені та недоношені діти, аборти, передбачувані причини цього).  2. Як протікала вагітність у матері (токсикоз першої, другої половини - нудота, блювання, набряки, гіпертонія, нефропатія, еклампсія, перенесені захворювання, особливо вірусні, професійні шкідливості в цей період). Лікувалася чи в стаціонарі під час вагітності, які ліки застосовувала.  3. Режим і особливості харчування вагітної. Використаний Чи декретну відпустку  4. Як протікали пологи (тривалість, посібники, ускладнення). Чи відразу закричав дитина (крик голосний, слабкий). Маса і довжина тіла дитини при народженні. Коли дитину приклали до грудей, як взяв груди, активно чи смоктав, як часто прикладали дитину до грудей. Коли відпав залишок пуповини, зажила пупкова ранка. На які добу і з якою масою виписали дитину з пологового будинку.  5. Захворювання в період новонародженості (інтенсивність і тривалість жовтяниці, гемолітична хвороба новонародженого, родова травма, захворювання шкіри і пупка, септичні захворювання, хвороби органів дихання, травлення та ін.).  6. Фізичний розвиток дитини на першому, другому і третьому році життя (збільшення маси і довжини тіла).

7. Розвиток моторики і статики: коли став тримати голову, повертатися на бік, зі спини на живіт, сидіти, повзати, стояти, ходити, бігати.  8. Психічний розвиток: коли став посміхатися, гуліть, вимовляти склади, вимовляти слова, фрази. Запас слів до 1 року, 2 і 3 років.  9. Поведінка дитини вдома і в колективі. Ставлення до інших дітей і дорослим.  10. Сон, його особливості і тривалість.  11. Форма вигодовування на першому році життя: природне, штучне, змішане. При природному вигодовуванні - час годування грудьми, активність смоктання. При змішаному вигодовуванні - вид догодовування, з якого віку введений догодовування, кількість. При штучному вигодовуванні - вік перекладу на штучне вигодовування, вид їжі. Режим годування дитини. Терміни введення прикорму, послідовність, переносимість. Час відібрання від грудей. Харчування дитини до початку справжнього захворювання.  12. Чи отримував дитина вітамін Д, з якого віку.  13. Коли з'явилися перші зуби, порядок і характер їх прорізування. Кількість зубів до кінця першого року життя.  14. Перенесені захворювання: рахіт, діатез, анемія, захворювання органів дихання, інфекційні захворювання (особливості перебігу, ускладнення), глистяні інвазії, хірургічні втручання (коли, які).  15. Профілактичні щеплення: проти гепатиту, туберкульозу (БЦЖ, БЦЖ - М), поліомієліту, кашлюку, дифтерії, правця, кору, паротиту, краснухи. Реакції на щеплення. Туберкулінові проби, коли проводилися, їх результат.  16. Алергічні реакції (у чому виражалася, вид алергену: побутові, харчові, лікарські)  17. Контакт з інфекційними хворими (в сім'ї, в квартирі, в дитячому закладі).

Анамнез життя дітей старшого віку.  1. Який за рахунком дитина в сім'ї.  2. Як розвивався в період раннього дитинства.  3. Поведінка вдома і в колективі: для школярів - успішність у школі, які предмети віддає перевагу. Шкідливі звички.  4. Перенесені захворювання та хірургічні втручання.  5. Профілактичні щеплення і туберкулінові проби.  6. Алергічні реакції.  7. Контакт з інфекційними хворими.  Сімейний анамнез.  До анамнезу життя відноситься і збір сімейного анамнезу, поряд з паспортними даними батьків з'ясовують:  1. Вік батьків.  2. Стан здоров'я батьків і найближчих родичів по лінії матері і батька. Наявність в сім'ї інфекційних (туберкульоз, венеричні захворювання, токсоплазмоз та ін.), Психічних, онкологічних, нервових, ендокринних, алергічних та ін. Захворювань. Наявність таких несприятливих факторів, як алкоголізм, паління, можливі професійні шкідливості.  3. Складання генеалогічного дерева (карти) в межах трьох поколінь, починаючи з хворої дитини до дідусів і бабусь вгору - по вертикалі, і до братів і сестер - по горизонталі. При необхідності обсяг генеалогічного дослідження може бути розширений. Бажано, щоб отримані дані відбивалися в генетичній карті.  Загальний висновок по анамнезу: поразка якої системи можна припустити, гостре або хронічне захворювання, які негативні фактори з анамнезу життя могли сприяти розвитку справжнього захворювання або обтяжувати його.