45. Розвиток емоційно-вольової та мотиваційної сфер у молодшого школяра

Початок шкільного життя розширює сприйняття навколишнього світу, збільшує досвід, придбаним дитиною поза домом, розширює і інтенсифікує сферу його спілкування. Все це позначається на емоційному розвитку молодшого школяра.Відомий американський психолог Е. Берн висловив якось думку про те, що приблизно до 10 років у дитини формується емоція, яка буде переважати в його жізні2.

При цьому дитина як би експериментує, по черзі відчуваючи почуття злості, провини, образи, переляку або радості. На щось він не звертає уваги, щось з обуренням відкидає, але щось з цього набору працює і дає свої результати. У світлі вищесказаного результати емоційного вибору, зробленого дитиною, неабиякою мірою залежатимуть від діяльності дорослих-батьків, вчителів. Найбільш значущими для цього віку є емоції страху, інтересу і радості.

46. Колектив та розвиток особистості у молодшому шкільному віці. Основою створення, зміцнення і розвитку колективу є спільна діяльність дітей, направлена на досягнення загальних цілей. Характер діяльності, її зміст і способи її організації визначають і характер виникаючих при цьому дитячих відносин, і ті норми, які при цьому природно виникають в колективі і регулює поведінку його членів... Колектив молодших школярів як виховальне співтовариство, як спеціально педагогічно організоване об'єднання має свої певні ознаки: - суспільно-значуща мета; - суспільно-значуща діяльність; - колективні відносини; демократичне управління.

Колектив - явище складне, в ньому спостерігається переплетення думок, почуттів, прагнень, інтересів, захоплень самих різних людей. По Л.С. Виготському колектив виступає як чинник розвитку дитини. Детально визначав суть колективу А.С.Макаренко. "Не можна уявити собі колектив, - писав він, - якщо взяти просто суму окремих осіб. Колектив- це соціальний живий організм, який тому і організм, що він має органи, що там є повноваження, відповідальність, співвідношення частин, взаємозалежність, а якщо нічого цього немає, то немає і колективу, а є просто натовп або зборище.

47. Обдарованість та розвиток здібностей молодшого школяра. У найновішому словнику української мови зазначено що обдарованим (талановитим) є той, хто має великі здібності; дар (талант) – це видатні природні здібності, хист, обдарування.

Ще одне визначення: обдарованість – своєрідне поєднання здібностей (окремих психічних якостей, що обумовлюють можливості людини в тій чи іншій діяльності), єдність, яку вони складають у своїй взаємодії; обдарованість містить у собі здатність до узагальнення, інтелектуальну потенцію, високу креативність та високий рівень мотивації. Здібності розрізняються за якістю, широті, своєрідності їх поєднання (структурі) і ступеня розвитку. Якість здібностей визначається тією діяльністю, умовою успішного виконання якої вони є. За якістю здібності діляться на математичні, технічні, художні, літературні, музичні, організаторські, спортивні і т. д.

48. Причини та шляхи подолання шкільної неуспішності.

За даними вчених, приблизно 12,5% учнів відчувають труднощі в навчанні, що значною мірою ускладнює роботу вчителя. На позначення цього явища у психолого-педагогічній літературі вживають поняття "неуспішність" і "відставання".

Неуспішність - невідповідність підготовки учнів вимогам змісту освіти, фіксована через певний період навчання (після вивчення розділу, наприкінці чверті, півріччя).

Неуспішність є наслідком процесу відставання, взаємопов'язана з ним, у ній синтезовано окремі відставання.

Відставання - невиконання вимог (або однієї з них) на одному з проміжних етапів того відрізка навчального процесу, який є тимчасовою межею для визначення успішності.

Причини відставання у навчанні поділяють на такі групи: 1) недоліки фізичного та психічного розвитку (слабке здоров'я, нерозвинені пам'ять і мислення, відсутність навичок навчальної праці); 2) недостатній рівень вихованості (відсутність інтересу до навчання, слабка сила волі, недисциплінованість, відсутність почуття обов'язку і відповідальності); 8) недоліки в діяльності школи (відсутність у класі атмосфери поваги до знань, недоліки в методиці викладання, недостатня організація індивідуальної та самостійної роботи учнів, байдужість і слабка підготовка вчителя); 4) негативний вплив атмосфери в сім'ї (низький матеріальний рівень життя сім'ї, негативне ставлення батьків до школи, відрив дітей від навчальної праці та ін.). Подоланню неуспішності сприяють орієнтування педагогічного колективу на її профілактику, диференційований підхід до учнів, концентрування уваги на вдосконаленні методики викладання складних предметів, систематичне вивчення реальних навчальних можливостей учнів, ознайомлення вчителів з методикою подолання неуспішності, єдність їхніх дій, забезпечення внутрішкільного контролю за роботою з невстигаючими учнями.

49. Особливості взаємин підлітка з соціальним оточенням. Особистісно-інтимне спілкування. Підлітковий вік - гостро протікає перехід від дитинства до дорослості, в якому опукло переплітаються суперечливі тенденції. З одного боку, досить характерними стають негативізм, дисгармонійного в будов особистості, зміщення усталеною системи інтересів і спрямувань дитини. З іншого боку, підлітковий вік відрізняється безліччю позитивних факторів: зростає самостійність, більш різноманітними та змістовними стають міжособистісні відносини, спілкування з однолітками поступово виходить за межі шкільного життя і навчальної діяльності, охоплює нові інтереси, види діяльності, стосунки.

- спілкування з однолітками набуває такої цінності, що відтісняє на другий план навчання і стосунки з рідними;

- невдоволення своїми стосунками з однолітками часто є причиною зниження рівня навчальних досягнень та порушень поведінки;у спілкуванні для підлітків стають важливими особистісні якості (знання, чесність, сміливість...);

50. Розвиток емоційно-вольової сфери у підлітковому віці

Емоції - особливий клас суб'єктивних психологічних станів, що відбивають у формі безпосередніх переживань, відчуттів приємного і неприємного, відношення людини до світу і людей, процес і результати його практичної діяльності. До класу емоцій ставляться настрої, почуття, афекти, пристрасті, стреси.. Почуття дорослості у підлітковому віці. Розвиток дорослості є процесом становлення готовності дитини до життя в суспільстві. Він передбачає засвоєння суспільних вимог до особистості, діяльності, стосунків і поведінки дорослих. Потреба підлітка у самоствердженні. Постійна взаємодія підлітка з однолітками породжує у нього прагнення зайняти належне місце серед них, що є одним із домінуючих мотивів поведінки та діяльності. Його потреба в самоствердженні настільки сильна, що задля визнання ровесниками підліток готовий поступитися своїми поглядами та переконаннями, здійснювати вчинки всупереч своїм моральним настановам. Вона спонукає так званих важких підлітків до порушень норм і правил поведінки. Втратити авторитет в очах друзів, відчути посягання на свою честь і гідність є найбільшою трагедією для підлітка, що може призвести аж до суїциду (самогубства). Тому він бурхливо реагує на нетактовні зауваження учителя у присутності друзів, вважаючи це приниженням своєї особистості. На цій основі нерідко виникають конфлікти між учнями і вчителем. Тільки тактовне ставлення до підлітка, підтримка його в очах ровесників створюють психологічно сприятливий ґрунт для ефективного впливу на нього виховних засобів педагога. Суттєву критику дорослого підліток адекватно може сприйняти наодинці.

51. Теоретичні підходи до проблеми підліткової кризи (Ст. Холл, Е. Шпрангер, В. Штерн, Ш. Бюлер, Е. Еріксон, Ж. Піаже, Л.С. Виготський, Д.Б. Ельконін). сихологи різним чином тлумачать причини виникнення, характер і значення підліткової кризи. Найбільш впливовими й емпірично обґрунтованими є два теоретичні підходи: безкризового протікання підліткового віку (Х.Ремшмідт, Д.Б.Ельконін, М.Кле, М.Раттер та ін.) та нормативності вікової кризи (Л.С.Виготський).

Відповідно до першого - криза розглядається як результат неправильного ставлення дорослих, суспільства в цілому до підлітків, пояснюється тим, що особистість не може справитися з проблемами, що постали перед нею на новому віковому етапі [3; с.2]. Сутність другого полягає в тому, що характер протікання, зміст і форми підліткової кризи відіграють суттєву роль у загальному процесі вікового розвитку. Протиставлення себе дорослим, активне завоювання нової позиції є не лише закономірним, але і продуктивним для формування особистості підлітка [23; с.41].

Варто звернути увагу на те, що інтенсивність, частота кризових симптомів та способи їх виявлення досить сильно відрізняються, залежно від етапу підліткового віку (фази: негативна, кульмінаційна - 13 років, посткритична), а також залежать від індивідуальних особливостей дитини та середовища її розвитку. В літературі описано два різних шляхи протікання підліткової кризи - криза незалежності та криза залежності (І.В.Дубровіна) [23; с. 41]. З точки зору розвитку підлітка, найбільш сприятливим є саме перший варіант протікання кризи, який забезпечує стрибок вперед, вихід за межі старих норм, правил. Звернемо увагу на те, що в реальному житті, як правило, зустрічаються підлітки які мають суперечливу внутрішню позицію, де водночас присутнє і прагнення до незалежності (намагання розширити свої права, утвердити нові погляди і межі дозволеного), і прагнення до залежності (очікування допомоги, підтримки, захисту, опіки), і мова може вестися лише про те, яка з тенденцій домінує.

52. Сучасні погляди на підлітковий вік та кризу підліткового віку.

Підлітковий вік (11-15 років) зв'язаний з перебудовою організму дитини — статевим дозріванням і якісно новим етапом особистісного розвитку Починається підлітковий вік з кризи, і, як правило, весь період протікає складно і для дитини, і для близьких їй дорослих. Більшість зарубіжних психологів зв'язують кризу даного віку з біологічним фактором (С. Холл, Ш. Бюллер, 3. Фрейд та ін). Не можна заперечувати ролі цього фактора, проте, й не слід перебільшувати його значення. Звичайна перебудова організму, у тому числі і прискорені соматичні зміни, не є другорядними.. Крім цього, у цей період вперше виникає і стає предметом свідомості і переживання підліткова нова і дуже могутня біологічна потреба – статевий потяг. Звичайно, деривація цього потягу може призвести до фрустрації і, відповідно, саме цим можна пояснити деякі особливості його самопочуття і поведінки. Криза підліткового віку зв'язана з виникненням нового рівня самосвідомості, характерною рисою якої є поява у підлітка здібності пізнати себе як особистість з властивими лише їй якостями. Це породжує у свою чергу прагнення до самоутвердження, самовираження, самовиховання. Депривація цих потреб (на думку вітчизняних психологів) і складає основу ризи цього віку..

53. Особливості когнітивного розвитку у підлітковому віці. На підлітковий вік припадає активний пізнавальний розвиток особистості. Розгортається він у малопомітних для дитини і тих, хто її оточує, формах. Упродовж цього періоду триває розвиток мислення, пам'яті, формується цілісніше усвідомлення того, що відбувається навколо, розширюються межі уяви, діапазон суджень. Ці можливості пізнання сприяють швидкому нагромадженню знань. Когнітивний розвиток у підлітковому віці характеризується розвитком абстрактного мислення, логічної пам'яті, використанням метакогнітивних (пов'язаних з виробленням стилю інтелектуальної діяльності) навичок. Ці фактори суттєво впливають на зміст думок підлітка, його здатність до моральних суджень. Його Ж. Піаже називав мисленням на рівні формальних операцій. Воно розгортається в роздумах про можливе, у порівнянні дійсності з тими подіями, які могли б відбутись чи не відбутись. Цей вид інтелектуальної роботи має абстрактний характер. Якщо молодші школярі здебільшого працюють з конкретними емпіричними даними, то підлітки все частіше ставляться до всього, як до одного з варіантів можливого.

54. Моральний розвиток у підлітковому віці (Л. Кольберг, Л.І. Божович). Навчально-виховний процес дає багато можливостей для розвитку самосвідомості учнів: педагогічна оцінка вчителя, взаємооцінка товаришів по класу, аналіз вчинків підлітків і результати їх діяльності..

Суттєвим для формування переконань підлітків є нагромадження досвіду моральної поведінки в ситуаціях, що вимагають вибору вчинку. Здатність до самостійного морального вибору свідчить про розвиток підлітка. Завдяки здійсненню морального вибору збагачується досвід моральної поведінки. Моральний вибір як важливий момент моральної діяльності допомагає підліткам глибше усвідомити прийняті у суспільстві етичні норми і поступово засвоювати їх як внутрішні еталони моральної поведінки.

Оскільки в моральних переживаннях дітей відтворюється формуюча мотиваційна ієрархія і ці переживання беруть безпосередню участь в її становленні, необхідно формувати у підлітків позитивні емоційно-моральні взаємини, а не тільки засвоєння ними моральних знань; розвивати альтруїстичні емоційно-моральні позиції у ставленні до оточуючих, що забезпечить успішне формування позитивних моральних якостей; активне співробітництво педагогів і батьків, єдність їх вимог в процесі виховання підлітків.

55. Акцентуації характеру в підлітковому віціАкцентуація характеру (лат. accentus — наголос) — надмірне вираження окремих рис характеру та їх поєднань, яке є крайнім варіантом норми і межує із психопатією.

Гіпертимний тип акцентуації характеру підлітків. Основною ознакою осіб, які належать до цього типу, є постійно піднесений настрій, який лише зрідка змінюється спалахами агресіїЦиклоїдний тип акцентуації характеру підлітків. Цей тип акцентуації характеру найчастіше спостерігається у старшому підлітковому і ранньому юнацькому віці. Його особливістю є періодичне (від кількох тижнів до кількох місяців) коливання настрою і життєвого тонусу. Лабільний тип акцентуації характеру підлітків. Характеризується він мінливістю настрою, який передусім залежить від зовнішньої ситуації. Астено-невротичний тип акцентуації характеру підлітків. Основними ознаками цього типу є підвищена фізична та психічна втомлюваність, дратівливість, схильність до іпохондрії. Сенситивний тип акцентуації характеру підлітків. Особи, які належать до цього типу, надзвичайно вразливі, боязливі, у них різко виражене почуття власної неповноцінності. Тривожно-педантичний тип акцентуації характеру підлітків. Підлітки, котрі належать до цього типу, є нерішучими, схильними до роздумів, самоаналізу, тривожної підозрілості. Інтровертований тип акцентуації характеру підлітків. Суттєвими ознаками таких підлітків є замкненість, відстороненість від навколишнього світу, нездатність чи небажання встановлювати контакти з людьми, знижена потреба у спілкуванні.56. Взаємини старшокласників з однолітками та дорослими. Любов і дружба в ранній юності В юнацькому віці автономія від дорослих і значення спілкування з однолітками зростає. Загальна закономірність така: чим гірше, складніше складаються стосунки з дорослими, тим інтенсивнішим буде спілкування з однолітками. Юнаки і дівчата потребують спілкування з близькими дорослими, у зверненні до їхнього життєвого досвіду в розв'язанні проблеми самовизначення, але ефективна взаємодія можлива тільки в умовах співробітництва на основі взаєморозуміння і взаємопідтримки. Друг є єдиною людиною, від якої юнак очікує оцінок вищих, ніж його власна самооцінка. Це можна вважати непрямою вказівкою на те, що одна з головних функцій юнацької дружби - підтримання самоповаги особистості.В юності дружба займає таке важливе становище тому, що вона складається, коли в людини немає ще ні власної сім'ї, ні професії, ні коханої (-го). З появою нових, "дорослих" прив'язаностей дружба поступово втрачає своє привілейоване становище.Особливість юнацької любові - потреби в інтимній людській близькості та чуттєво-еротичному бажанні дуже часто не збігаються і можуть бути спрямовані на різні об'єкти.

57. Когнітивний розвиток у період ранньої юності. У ранній юності відбувається прогресивний розвиток теоретичного мислення (старшокласники виявляють логічне мислення, здатність займатися теоретичними міркуваннями та самоаналізом). їх інтелект формується як цілісна структура.

У цьому віковому періоді починає окреслюватися індивідуальний стиль інтелектуальної діяльності (пізнавальний і когнітивний стилі), формується ментальний досвід, виробляються індивідуальні варіанти способів сприймання, запам'ятовування і мислення, які визначають шляхи набуття, накопичення, перероблення та використання інформації. Центром когнітивного розвитку старшокласників є становлення словесно-логічного мислення. У цьому віці вони переходять до вищих рівнів абстрактного мислення, здатні усвідомлено оволодівати логічними операціями (аналізом, синтезом, порівнянням, абстрагуванням, конкретизацією, узагальненням). У ранньому юнацькому віці мовлення ускладнюється за змістом і структурою, розширюється активний і пасивний словники, формується вміння точно висловлювати абстрактні поняття, користуватись усним мовленням як засобом спілкування.

58. Особливості емоційно-вольової сфери у період ранньої юності. Емоційна сфера старшокласників складна та різнобарвна. Вона стає більш насиченою та гнучкою порівняно із підлітком, зростає її керованість та контрольованість. Зменшується вміст афективних реакцій, емоційне життя є інтенсивним, хоча стає менш бурхливим і більш стабільним. Так, юнаки та дівчата, незалежно від типу нервової системи, значно стриманіші й врівноваженіші порівняно з підлітками. У вольовій сфері зростає рівень свідомого самоконтролю, пов'язаного із прагненням відповідати вимогам групи. Водночас, рівень самоконтролю ще нестійкий і ситуативний. У різних ситуаціях один і той же старшокласник може повестись досить непередбачувано. Бракує старшокласнику і вміння докладати систематичні зусилля при подоланні перешкод, що виявляється як слабкість волі, залежність від зовнішніх впливів, безвідповідальність, ненадійність, схильність легко і безпричинно ображатися тощо.

59. Становлення особистості в ранній юності. Внутрішня позиція і формування життєвих планів. Психологічною особливістю раннього юнацького віку є спрямованість у майбутнє. Важливим чинником розвитку особистості в ранній юності є прагнення старшокласника будувати життєві плани, осмислювати побудову життєвої перспективи.

Життєвий план - широке поняття, яке охоплює всю сферу особистого самовизначення (рід занять, стиль життя, рівень домагань, рівень прибутків тощо). У старшокласників життєві плани часто ще досить розпливчасті і не вичленяються мрії. Старшокласник просто уявляє себе в найрізноманітніших ролях, порівнюючи міру їх привабливості, але ще не може остаточно вибрати щось для себе і часто нічого не робить для досягнення задуманого

60. Особистісне та професійне самовизначення. Етапи становлення професійного самовизначенняОсобистісне самовизначення – це вибір життєвої позиції, визначення перспектив  у діяльності та сімейних планах, а також перехід від однозначної ролі (учня) до соціально диференціальних ролей.   Особистісне самовизначення відбувається переважно у підлітковому віці.     

Професійне самовизначення  - це складний динамічний процес  орієнтації особистості у професійно-трудовому середовищі, розвитку та самореалізації духовних і фізичних можливостей, формування адекватних професійний намірів і планів, реалістичного образу себе, як професіонала. Виникнення професійного самовизначення охоплює весь період навчання дитини в школі і складається з таких етапів: первинного вибору професії, для якого характерні диференційовані уявлення про світ професій, ситуативні уявлення про внутрішні ресурси, необхідні для певної діяльності, нестійкість професійних намірів. На цьому етапі  у особистості ще не виникає запитань про зміст професії та  умови роботи.На другому етапі виникають і формуються професійні наміри і  первинне орієнтування в різних сферах праціНаступний етап – професійне навчання: освоєння обраної професії.Заключний етап – самореалізація людини в праці (часткова або повна), пов’язана з виконанням або не виконанням професійних очікувань.

61.   Фізичний та когнітивний розвиток у період ранньої дорослості. Когнітивний розвиток у період ранньої дорослості досягає свого максимуму одночасно з піком фізичного розвитку. Приблизно до 25 років обидва види інтелекту розвиваються паралельно в бік зростання. Надалі, предметно-змістовий інтелект залишається на одному рівні протягом всіх наступних вікових періодів, а операційно-динамічний інтелект після 30-35 років починає поступово знижуватися, причому інволюція найбільш виражена в похилому віці.

62. Психосоціальний розвиток у період ранньої дорослості. Психосоціальний розвиток дорослої людини можна розглядати в трьох аспектах: Я — як індивідуум, Я —-як член сім'ї, Я — як працівникЗгідно Е. Еріксону важливим завданням в період ранньої дорослості (20—40 років) є встановлення своєї ідентичності в близьких стосунках з іншими людьми і в трудовій діяльності. творення сім'ї в період ранньої дорослості є важливим кроком для молодих людей, у них з'являються нові ролі чоловіка і дружини (згодом батьків), іншого значення набувають обов'язки, спілкування. Молоде подружжя повинно пристосовуватися до потребі один одного, розумно розподілити між собою обов'язки, навчитися поважати індивідуальність кожного, знаходити вихід із конфліктних ситуацій. Нового соціального статусу набувають чоловік і жінка, коли у них народжується дитина. Як визначає М. Комаровські поява третього члена сім'ї вимагає з боку матері і батька нових ролей і обов'язків, підвищує їх відповідальність, змінює їх поведінку, дисциплінує їх.63. Розвиток особистості у період ранньої дорослості. Розвиток особистості в період зрілості і раніше залишається однією з найскладніших і недостатньо досліджених проблем психології. Наприклад, психоаналітичні теорії зосереджені швидше на випадках аномалій особистості, патологічних варіантах. Норма покладається як стан відсутності симптомів хвороби. Інший підхід, що розвивається з позицій гуманістичної психології, абсо лютізірует видатних представників самоактуализирующихся особистостей. Період зрілості особистості іноді розглядається як якесь цільове стан, до якого направлено соціальний та психологічний розвиток, а далі відбувається проста зміна особистісних властивостей. Багато сучасні вітчизняні та зарубіжні психологи вважають, що особистість здатна до саморозвитку і особливо в пору зрілості. Однак простої констатації цього положення зовсім недостатньо; необхідно повне, глибоке і точне знання про закономірності й факторах цього розвитку/64. Вплив навчання на інтелектуальний розвиток дорослих.Андрогогіка (яку розглядають як галузь педагогіки) об’єднує знання про специфіку навчання дорослої людини з урахуванням її віку, освітніх та життєвих потреб, наявних та прихованих здібностей і можливостей, індивідуальних особливостей і досвіду, психіки та фізіології. Ця наука вивчає форми та методи організації навчання дорослих з метою поглиблення їх навчання, тому, хто навчається, належить провідна роль у процесі навчання (дорослий прагне управляти змістом і способами навчання);дорослий прагне самореалізації, самостійності; дорослий володіє життєвим досвідом, який може використовуватися як важливе джерело навчання і для самого себе, для колег;дорослий розраховує на безвідкладне використання здобутих у процесі навчання вмінь, знань, навичок та особистих властивостей;процес навчання дорослого необхідно організовувати у вигляді спільної діяльності того, хто навчається, і того, хто навчає. сихологічні властивості віку; індивідуально-психологічні особливості;індивідуальний стиль навчання; професію; певний освітній рівень;власний життєвий досвід. 65.Професійна підготовка та вибір професійного шляху у ранньому дорослому віці. оволодіння вибраною професією. Нагадаємо, що в юності відбувається особистісне і професійне самовизначення, вибір життєвого шляху. В молодості людина стверджує себе у вибраній справі, здобуває професійну майстерність. В молодості завершується професійна підготовка, Діти ідентифікують себе зі своїми батьками, які залучені до трудової діяльності; o Набуття основних трудових навичок і формування працелюбності (від 10 до 15 років). o Набуття професійної ідентичності (від 15 до 25 років). Людина обирає професію і починає готуватися до неї..o Становлення професіонала (від 25 до 40 років). Дорослі вдосконалюють професійну майстерність у рамках можливостей, які надає робота і починають своє кар'єрне зростання.o Робота на благо суспільства (від 40 до 70 років).

66. Сім’я і батьківство. Гендерна рівність, прийняття гендерних ролей та стратегії сімейного виховання гендерна рівність передбачає однаковий статус для чоловіків та жінок. Це означає, що чоловіки та жінки мають однакові умови для реалізації своїх людських прав та однаковий потенціал для здійснення свого внеску у національний, політичний, економічний, соціальний та культурний результатами цього розвитку.67. Причини та наслідки кризи середнього віку. більшості чоловіків і жінок криза середнього віку проявляється однаково. Йому супроводять депресія, невдоволення собою, як втім, і невдоволення навколишньою дійсністю, дратівливість, а так само досить часте відвідування думок і проведення внутрішніх міркувань про сенс життя, в основному своєю. Як правило, у чоловіків криза середнього віку більш яскраво виражений. До найбільш поширених причин належать проблеми на роботі і несприятлива обстановка в сім'ї. В даний час багато аспектів життя людини залежать від його роботи і того, яке місце на ній він займає. Якщо позиції на роботі стабільні, тоді стабільність виявляється і в інших життєвих сферах, не пов'язаних з роботою, однак як тільки виникають проблеми на роботі, вони тут же переносяться в особисте життя. На жаль, дуже мала кількість людей здатні повноцінно відокремлювати роботу й особисте життя. Найчастіше, ці дві сфери взаємопов'язані і неполадки в одній з них негайно впливають на другу.68. Фізіологічна стабільність та здоров’я в період середньої дорослості. В цьому віці виразними є гормональні зміни. Жінки стурбовані переживанням клімаксу - згасання репродуктивної функції, що закінчується менопаузою. Клімакс зазвичай важко переноситься жінками, і фізично, і психологічно, впродовж нього часто виявляються депресивні ознаки. Настання менопаузи супроводжується зменшенням кісткової маси та схильністю жінок до хвороб серця.У чоловіків фізіологічні зміни провокують значне зменшення сексуальних можливостей, що викликає невдоволення собою, почуття втрати чоловічої сили та прагнення 'її повернути, що може спричинити інтриги з молодшими себе жінками. Досить часто причиною депресії чоловіків може стати імпотенція, викликана як соматичними, так і психологічними факторами. Зменшення кількості андрогенів викликає у чоловіків певні емоційні реакції - нервозність, невпевненість, пригніченість, втомлюваність. Стан здоров'я в цьому віці суттєво визначається способом життя в юності та ранній дорослостЗдебільшого це помітніше у чоловікіУ зв'язку з початком старіння спостерігається погіршення гостроти зору, незначне зниження сприймання звуків високої частоти. Смакова, нюхова та больова чутливість теж знижується, але повільно і тому малопомітно. Час реакції на подразники зростає досить повільними темпами. Рухові навички можуть погіршуватись, однак їх системне використання стримує цей процес. Засвоєння нових навичок відбувається складніше.

69. Середня дорослість: особливості емоційного та когнітивного розвитку Даний період розпочинається з переживання кризи середини життя або осмислення вік триває з 40 до її наслідків.Стресостійкість психіки зменшується - часті стреси провокують хвороби організму і навпакитворчості психологів дослідники встановили три піка продуктивності: 40-45 років, 60-64роки, близько 70 років.Однак, близько 41-46 років людина досягає чергового піку у розвитку уваги. В цілому когнітивні та креативні якості зберігаються і зростають в даному віці у людей, зайнятих інтелектуальною працею.агальна функціональність пам'яті досягає максимуму в ранній дорослості, далі на її базі розвивається спеціалізована система мнемічної діяльності, потрібна для конкретної практичної роботи. По-різному розгортається динаміка різновидів інтелекту особистості в середньому дорослому віці. За своїми функціями інтелект поділяють на текучий та кристалізований.

70. Розвиток особистості та кар’єрний ріст в період середньої дорослості. Середній дорослий вік - це не тільки період професійних досягнень та їх збереження, але аналізу та оцінки трудової кар'єри, які провокує криза середини життя. В зв'язку з старінням і сімейними змінами здійснюється переоцінка цінностей, яка видозмінює пріоритети. Так, професійна діяльність впродовж ранньої дорослості була головним засобом самореалізації чоловіків та запорукою їх успішності. В середній дорослості багато чоловіків вже визначає головними цінностями родину та здоров'я, а вже потім роботу, що спочатку здебільшого характерно для жінок.

Дискомфорт та розчарування можуть викликати низькі темпи кар'єрного просування, непривабливий зміст роботи тощо. Невдоволення роботою загострюється, якщо вона не дає перспективи достатнього матеріального забезпечення старості.

Кар'єра - чудова річ, але вона нікого не може зігріти в холодну ніч. Професійна самосвідомість - комплекс уявлень людини про себе як професіонала, цілісний образ себе як фахівця, система ставлень до себе як професіонала

Важливим проявом самосвідомості суб'єкта праці є професійна самооцінка, яку російський психолог О.І. Петанова розглядає як значну умову професійної успішності.І Професійна самооцінка - оцінка суб'єктом праці самого себе як фахівця, своїх професійних можливостей, якостей, досягнень і місця в професійному середовищіДо структури професійної самооцінки А.О. Реан відносить поєднання двох компонентів:

самооцінка результату

оцінка досягнутих результатів праці,

задоволеність чи незадоволеність результатами

самооцінка потенціалу

оцінка своїх потенційних професійних можливостей,

впевненість в собі як в професіоналі

71. Загальна характеристика періоду пізньої зрілості. Старість - один з найбільш парадоксальних і суперечливих періодів життя, пов'язаний з тим, що «останні питання буття» (М. М. Бахтін) постають перед людиною на весь зріст, вимагаючи дозволу нерозв'язного - поєднати можливості старої людини в розумінні світу і його життєвий досвід з фізичної неміччю і неможливістю активно втілити в життя всі розуміється.але на противагу песимізму повсякденних уявлень про старість психологи говорять про такі своєрідних новоутвореннях старечого віку, як: 1) почуття приналежності до групи або групам; 2) почуття, що «ти тут дому» - особистісний комфорт у взаємодії з людьми; 3) почуття спільності з іншими людьми, переживання схожості на них; 4) віра в інших - почуття, що в кожній людині є щось хороше; 5) мужність бути недосконалим - відчуття того, що помилки робити природно, що зовсім не обов'язково бути завжди і у всьому «першим» і правильним», «кращим і непогрішним»; 6) відчуття себе людиною - почуття, що ти частина людства; 7) оптимізм - почуття , що світ можна зробити кращим місцем для життя. Старіння - процес універсальний і неминучий, являє собою генетично запрограмований процес, що супроводжується певними віковими змінами в організмі. Йому піддаються всі тілесні органи і системи організму, навіть при оптимальних генетичних і середовищних умовах. У період життя людини після зрілості відбувається поступове ослаблення діяльності організму. Літні люди не такі сильні і не здатні, як в молоді роки, витримувати тривалу фізичну або нервову навантаження; загальний запас енергії у них стає все менше і менше; у той же час старіння реально створює багато психологічних труднощів: адже це роки «вимушеної неробства», часто проводяться у відриві від роботи з відчуттям контрасту «тієї» і «цього» життя, яка багатьма сприймається як принизлива. Вимушене неробство часто стає патогенним чинником у соматичному і психічному відношенні, тому багато хто намагаються залишитися працездатними, трудитися і приносити посильну користь.

72. Старіння: фізіологічні, психологічні та соціальні причини. Фізіологічні зміни, що протікають в тілі людини із віком, перш за все полягають в зниженні біологічних функцій і здатності пристосувати до метаболічного стресу. Ці фізіологічні зміни зазвичай супроводжуються психологічними і поведінковими змінами. Так звані хвороби похилого віку, таким чином, є комбінацією симптомів старіння та хвороб, проти яких організм більше не в силах боротися. Найпомітніші зміни в роботі мозку під час старіння полягають в погіршенні короткострокової пам'яті і збільшенні часу реакції. Обидва з цих факторів обмежують можливості для нормального існування у суспільстві і є об'єктом великого числа досліджень. Проте, якщо літня людина отримує більше часу для вирішення певної задачі, що не використовує великої кількості сучасних знань, старі люди лише незначно поступаються молодим. У задачах, що пов'язані із словниковим запасом, загальними знаннями та діяльністю, до якої людина звикла, зменшення продуктивності з віком майже непомітно. суспільствах з високим рівнем індустріалізації та урбанізації статус літніх людей помітно змінився, зменшуючи значення літніх людей, а у деяких випадках навіть досягаючи негативного ставлення до старих людей — ейджизму. Здається, фізична нездатність літніх людей працювати має відносно невелику роль, а за втрату значення відповідають кілька інших факторів. Серед них найбільшу роль грає постійне введення нових технологій, що вимагають безперервної освіти та тренування, які у меншій мірі доступні старим людям

73. Пізнавальні та когнітивні процеси у період пізньої зрілості хоча прийнято вважати, що розум людей похилого віку слабне, однак багато експериментальних даних показали тенденцію збереження багатьох когнітивних функцій в пізній дорослості. Виявлено, що під впливом органічних перетворень мозку, пов'язаних з старінням, відбуваються зміни в роботі інтелекту людини похилого віку. Найбільш типові з них - це зниження швидкості розумових операцій, зокрема обробки перцептивної інформації, механічного запам'ятовування та часу реакції.

Дослідження мнемічної діяльності людей похилого віку показали несуттєве зниження роботи короткочасної пам'яті, практично без

Старі люди краще фіксують та утримують в пам'яті те, що для них важливо чи може знадобитись у житті Мудрість - експертна система знань людини, що є зорієнтованою на практичну сторону життя та забезпечує вироблення зважених суджень і прийняття поміркованих рішень.

74. Особистісний та соціальний розвиток у похилому віці.

Різним є сприймання старості самими людьми похилого віку, які проходять в сучасному суспільстві складні адаптаційні процеси подвійного характеру. Так, зовнішня адаптація визначається стрімкими темпами соціально-економічного розвитку країни, його нестабільністю і вимагає проявів гнучкості в світосприйманні та поведінці. Внутрішня адаптація пов'язана з прогресуючим старінням та змінами власної ідентичності. Особистісні зміни людини в пізній дорослості суттєво визначають її ставлення до старіння. За думкою Ф.Гізе, можна узагальнити ставлення людей похилого віку до власної старості у відповідності до наступних типів:

75. Екзистенційна криза розвитку у похилому віці: шляхи подолання. Криза — тимчасова нездатність особистості свідомо розв'язати конфлікт з собою або із оточуючим середовищем, що породжується конкретною життєвою ситуацією людини, в якій можуть бути фрустровані ті чи інші її потреби, прагнення, цінності, від того вимір кризи стає індивідуальним, але основою її лишається невідповідність старим способам взаємовідношень з оточуючим світом. Екзистенційна криза — це криза між силами самозбереження і силами розвитку, закорінена в глибині людського єства. Таким чином, процес розвитку є безмежним ланцюжком ситуацій вільного вибору, в яких людина перебуває в кожний момент свого життя, будучи вимушеною вибирати між безпекою і розвитком, залежністю і незалежністю, регресом і прогресом, незрілістю і зрілістю. Загалом на основі факторів, що зумовлюють появу криз , виокремлюють нормативні (закономірні, обов’язкові : вікові) та ненормативні (випадкові, біографічні) кризи . Перші виникають внаслідок психічного розвитку людини, другі – внаслідок життєвих подій.

76. Завершення життєвого шляху: проблеми помирання та смерті. Людина відрізняється від інших живих істот тим, що вона чітко усвідомлює неминучість своєї смерті. Знання про скінченність свого життя протягом всієї історії людства було основою для створення різних концепцій сенсу життя, теорій потойбічного світу і життя після смерті.

Тема смерті є найважливішим аспектом всіх релігій світу. Існують релігії, в постулатах яких, - тлінність і тимчасовість земного буття, а також вічне життя душі після фізичної смерті, звільнення від грішного тіла. Інші розглядають ідею реінкарнації, яка допускає можливість багаторазового фізичного відродження в різноманітних живих формах. Варто зазначити, що концепція реінкарнації існувала і в християнстві до 553 року, поки не була відмінена на Другому Константинопольському соборі. Частина людей взагалі не вірить в можливість продовження життя після смерті. Однак для всіх знання про неминучість смерті є найважливішою обставиною, яка безпосередньо впливає на життя людини. До певної міри знання про неминучість смерті надає життю особливого сенсу.

деяких дослідженнях було доведено, що літні люди мають нижчий рівень тривоги та страху смерті, порівняно з молодшими віковими групами. Результати опитування великої кількості людей похилого віку, яке проводився в рамках одного з досліджень, виявили, що на питання "Чи боїтеся ви померти?" лише 10% респондентів дали ствердну відповідь. При цьому відзначається, що літні люди часто думають про смерть, але без яскраво виражених (негативних) емоційних проявів.

77. Предмет психології виховання і навчання. Основні підходи до визначення предмету педагогічної психології (Педагогічна психологія - галузь психологічної науки, яка вивчає закономірності становлення особистості в умовах різнопланового соціального впливу:1) методологічна основа (теоретична, прогностична, прикладна) для теорії та практики навчання і виховання, яка сприяє оптимізації навчально-виховного процесу2) засіб самопізнання особистості;3) прикладні знання для практики педагогічної діяльності.Об'єкт педагогічної психології: людина та її життєвий шлях. Предмет педагогічної психології: особливості становлення особистості в онтогенезі:1) організуючі та дезорганізуючі соціальні тенденції в навчальному процесі, провідних видах діяльності тощо;2) психолого-педагогічне обґрунтування методів навчання і виховання;3) індивідуально-типологічні особливості особистості та їх вияв у між особистісній взаємодії;4) рушійні сили індивідуального розвитку психіки;5) вплив навчання і виховання на розвиток психіки (мислення, уяви, волі, емоцій і почуттів, характеру, темпераменту, здібностей тощо).

78. Завдання педагогічної психології • розкривання психологічних механізмів навчальних і виховних впливів на інтелектуальний та особистісний розвиток учня;

• визначення механізмів і закономірностей освоювання учнями соціокультурного досвіду, зберігання його в індивідуальній свідомості й використання у різних ситуаціях;

• визначення зв'язку між рівнем інтелектуального й особистісного розвитку учнів та формами й методами навчального й виховуючого впливу (співробітництво, активні форми навчання тощо);

• визначення особливостей організації та управління навчальною діяльністю учнів і впливу цих процесів на їхній особистісний та інтелектуальний розвиток, а також на навчально-пізнавальну й соціальну активність;

• дослідження психологічних основ діяльності педагога, його індивідуально-психологічних і професійних якостей;

• визначення психологічних основ діагностики рівня й якості вихованості та здібностей учнів, засвоювання ними знань, вмінь і навичок;

• розроблення психологічних основ дальшого удосконалювання освітнього процесу на всіх рівнях освітньої системи. Важливою особливістю розвитку сучасної психологічної науки є її спрямованість на розроблення прикладних проблем.

79.Методологічні принципи і методи педагогічної психології. Метод" (у перекладі з грецької означає "шлях" або "спосіб") — це здобування наукової ін-формації про об'єкт дослідження. Методологія як наука про методи означується сукупністю принципів, дотримування яких забезпечує ефективний добір і використання методів у ході організації й проведення наукових досліджень, у тому числі й психолого-педагогічних. Отже, методологічні принципи педагогічної психології є основою добору методів, методик та технік у конкретному психолого-педагогічному дослідженні або практичному обстеженні. Серед методологічних принципів у вітчизняній психології насамперед виділяють такі:

• детермінізму;

• розвитку;

• єдності психіки й діяльності;

• об'єктивності;

• системності;

• особистісного підходу.

80. Основні проблеми педагогічної психології.1. Проблема сенситивного періоду. Вона пов'язана з виділенням і максимально можливим використанням визначених вікових періодів для розвитку тих чи інших здібностей чи якостей дитини. 2. Проблема зв'язку свідомо організованого впливу та природного психічного розвитку дитини, інакше кажучи, проблема зв'язку біологічного дозрівання й навчання з розвитком дитини 3. Проблема загального й вікового сполучення навчання у вихованні: які пріоритети й у якому віці повинні бути, як гармонійно об'єднати процеси навчання й виховання?4. Проблема здійснення системного характеру розвитку дитини та комплексного педагогічного впливу: за яким законами повинен протікати педагогічний вплив і які його ключові моменти?5. Проблема взаємозв'язку дозрівання й навчання дитини, її задатків і здібностей, генетичної та середовищної обумовленості, розвитку психологічних характеристик і поведінки дитини.6. Проблема визначення психологічної готовності дитини до свідомого навчання й виховання7. Проблема педагогічної занедбаності: як відрізнити безнадійно відсталу в розвитку дитину від педагогічно запущеної; які дефекти в розвитку можна перебороти на визначеному етапі, а які - ні?8. Проблема забезпечення індивідуалізації навчання: яким чином можна створити умови для індивідуального навчання (темпи, ритм засвоєння знань з орієнтуванням на індивідуальні особливості дитини),

81.Взаємозв’язок педагогічної та вікової психології

Єдність педагогічної та вікової психології зумовлена, перш за все, єдністю їхнього об'єкта дослідження, за який приймається онтогенез особистості в соціальних умовах. Якщо цей об'єкт розглядається в плані особливостей та закономірностей вікового розвитку особистості в умовах її соціалізації, то ми одержуємо предмет вікової психології. У випадках, коли необхідно з'ясувати особливості й закономірності процесів соціального впливу на особистість з метою її розвитку, перед нами виникає предмет дослідження педагогічної психології. Цілком логічно, що розділ, який охоплює проблеми співвідношення навчання і розвитку, належить і до вікової, і до педагогічної психології. Тенденція інтеграції їх відображається у виникненні й розвитку в останнє десятиріччя генетичної психології, науково-методологічні засади якої активно розробляє Інститут психології АПН України.

82. Педагогічна психологія і педагогіка: міжпредметні зв’язки та межі наукових практик. Найочевиднішим є взаємозв'язок педагогічної психології з педагогікою. Тим самим він заклав реальні підвалини виникнення педагогічної психології як самостійної науки, результати якої активно використовуються й в сучасній педагогіці. За своєю суттю педагогіка, яка покликана вивчати цілі, зміст та методи ефективної соціалізації особистості, є наукою комплексною. Ця наука поєднує науково обґрунтовані й емпірично підтверджені закономірності загальної дидактики та методики викладання певного предмета, анатомії й фізіології дитини, психогігієни, вікової й педагогічної психології. Психолого-педагогічне знання тут виступає хоч і центральним, але тільки окремим моментом складнішої системи педагогічного дослідження, що, звичайно, не применшує його суттєвості. педагогічних досліджень запропонував свого часу О. М. Леонтьев, сформулювавши його таким чином:

• педагогічна дійсність як відправний момент досліджень із педагогічної психології;

• психологічна діяльність учня, виділена як один із моментів цієї дійсності, як предмет педагогічної психології;

• результат психологічного дослідження — це нове уявлення про психологічну діяльність учня;

• педагогічне дослідження, яке реконструює педагогічний процес на основі врахування нового уявлення про психологію діяльності учня;

• нова педагогічна дійсність як результат попередньої реконструкції.

83. Основні категорії педагогічної психології Категорії — це найзагальніші наукові поняття або розряди певної дисципліни. Засвоювання, або інтеріоризація, — це процес здобування індивідом суспільно-історичного досвіду. Якщо в умовах педагогічної взаємодії відбувається усвідомлювання й засвоювання соціальних значень предметів і способів дії з ними, то такий процес має назву учіння. А засвоювання суспільних норм і цінностей, а також форм і засобів спілкування з іншими людьми називається самовихованням, або соціально-психологічним научінням.

84. Історія виникнення педагогічної психології як науки.

Як самостійна наука, педагогічна психологія почала формуватися з середини XIX ст.. Значний внесок у її становлення здійснили П.Д. Юркевич (1827-1874), який розвивав ідеї гуманізму, О.Ф. Лазурський (1874-1917) як засновник природного експерименту (комплексна взаємодія систематичного спостереження та лабораторного експерименту), автор понять "екзопсихіки" (стосунки особистості з навколишньою дійсністю), "ендопсихіки" (внутрішні механізми особистості, які поєднують характер, обдарованість, темперамент), та П.Ф. Каптерев (1849-1922) - автор терміна "педагогічна психологія".

Педагогічна психологія вивчає особливості дитинства, зокрема допомагає з'ясувати психологію дорослої людини "...завдяки тим відкриттям, які дає нам історія перших років життя"

85. Теорія розвитку вищих психічних функцій Л.С. Виготського Вік, за Л.С. Виготським,— це якісно особливий етап психологічного розвитку, який характеризується сукупністю змін, які й визначають своєрідність структури особистості на даному етапі розвитку.

Л.С. Виготський розглядав вік як епоху, ступінь, відносно замкнутий період розвитку, значення якого визначається його місцем в загальному циклі розвитку, а загальні закони розвитку відзначаються своєрідністю прояву.

При переході від однієї вікової ступені до іншої виникають новоутворення, яких не було в попередні періоди, і перебудовується весь хід розвитку.

Особливості віку визначаються сукупністю багатьох умов: системою вимог до дитини на даному етапі її життя, сутністю взаємовідносин з оточуючими, типом діяльності, якою вона оволодіває, способами оволодіння.

Л.С. Виготський вводить також поняття вікової кризи як цілісних змін особистості дитини, які виникають при зміні стабільних періодів, як переломних точок на кривій дитячого розвитку, які відокремлюють один віковий період від іншого. Основними умовами розвитку західні психологи вважали спадковість і середовище, а джерело розвитку вбачали в самій природі індивіда, розглядаючи в результаті розвиток як пристосування до довкілля.

Л.С. Виготський вважає, що джерелом розвитку вищих психічних функцій є середовище. Вищі психічні функції виникають спочатку як форма колективної поведінки дитини, як форма співробітництва між людьми інтерпсихічна і лише потім стають індивідуальними (інтрапсихічними) функціями самої дитини.

86. Теорія поетапного формування розумових дій П.Я. Гальперіна, Н.Ф. Тализіної та ін Теорія поетапного формування розумових дій, розроблена П. Я. Гальперіним і розвивається Н. Ф. Тализіної, в основному стосується структури процесу засвоєння знань. Успішність засвоєння згідно з цією теорією визначається створенням і з'ясуванням учнем орієнтовної основи дій, ретельним ознайомленням з самою процедурою виконання дій. Автори концепції в умовах експерименту встановили, що можливості управління процесом навчання значно підвищується, якщо учні послідовно проводяться через п'ять взаємопов'язаних етапів: попереднє ознайомлення з дією, з умовами її виконання; формування дії в матеріальному (чи матеріалізованому з допомогою моделей) вигляді з розгортанням усіх вхідних у нього операцій; формування дії у зовнішньому плані як внешнеречевого; формування дії у внутрішній мові; перехід дії в глибокі згорнуті процеси мислення. Цей механізм переходу дій із зовнішнього плану у внутрішній називається интериоризацией. Ця теорія дає хороші результати, якщо при навчанні дійсно є можливість починати з матеріальних або матеріалізованих дій. Вона з кращого боку зарекомендувала себе у підготовці спортсменів, операторів, музикантів, водіїв та фахівців інших професій, її застосування в школі обмежена тим, що навчання не завжди починається з предметного сприйняття.

87. Теорія формування у дітей системи наукових понять В.В. Давидова. У системі Д.Б.Ельконіна-В.В.Давидова навчання будується відповідно до трьох принципів:

Предметом засвоєння є загальні способи дії - способи розв'язання класу задач. З них починається освоєння навчального предмета. Надалі загальний спосіб дії конкретизується стосовно до окремих випадків. Програма влаштована так, що в кожному наступному розділі конкретизується і розвивається вже освоєний спосіб дії.

Освоєння загального способу ні в якому разі не може бути його повідомленням - інформацією про нього. Воно повинно бути вибудовано як навчальна діяльність, що починаються з предметно-практичної дії. Реальне предметну дію надалі згортається в модель-поняття. У моделі загальний спосіб дії зафіксований у "чистому вигляді".

Учнівська робота будується як пошук і проба засобів вирішення завдання. Тому судження учня, що відрізняється від загальноприйнятого розглядається не як помилка, а як проба думки.

88. Теорія проблемного навчання Л.В. Занкова, А.М. Матюшкіна, Т.В. Кудрявцев.Теорія проблемного навчання спирається на поняття "завдання" і "дія", тобто на те, що повною мірою характеризує діяльнісний підхід. Проблемна ситуація - це пізнавальна задача, яка характеризується протиріччям між наявними в учнів знаннями, вміннями, відносинами і пред'являються за вимогою. Значення пізнавальної задачі полягає в тому, що вона викликає в учнів прагнення до самостійних пошуків її розв'язання шляхом аналізу умов та мобілізації наявних у них знань. Пізнавальна задача викликає активність, коли вона спирається на попередній досвід і є наступним кроком у вивченні предмета або в застосуванні засвоєного закону, поняття, прийоми, способи діяльностіПроблемні ситуації можуть бути класифіковані в рамках будь-якого навчального предмета за спрямованістю на придбання нового (знання, способи дії, можливості застосування знань і умінь у нових умовах, зміни відносин); за ступенем труднощі і гостроті (залежить від підготовленості учнів); за характером суперечностей (між життєвим і науковим знаннями). У проблемній ситуації важливий сам факт її бачення учнями, тому її треба відрізняти від проблемних питань, наприклад: чому цвях тоне, а корабель, зроблений з металу, ні?Проблемне навчання сприяє розвитку розумових здібностей, самостійності і творчого мислення учнів, воно забезпечує міцність і дієвість знань, оскільки емоційно по своїй природі, викликає відчуття задоволення від пізнання. В той же час воно має обмеження у своєму застосуванні, оскільки неекономічно, хоча і може використовуватися на всіх етапах пояснювально-ілюстративного навчання. У чистому вигляді проблемне навчання в школі не організується, і це зрозуміло: значна частина знань повинна бути засвоєна з опорою на методи традиційного навчання (фактологічні відомості, аксіоми, ілюстрації тих чи інших явищ тощо).

89. Поняття навчальної діяльності, научіння, навчання і учіння (А.К. Маркова, Н.Ф. Тализіна, М.В. Савчин).Учіння - стихійний або цілеспрямований процес засвоєння людиною знань, вироблення вмінь і навичок, розвиток особистості, інтелекту, що відбувається в умовах індивідуальної або спільної діяльності, спілкування з ровесниками або старшими шляхом спостереження за поведінкою та діяльністю інших людей, їх наслідування, а також у процесі сприймання та аналізу інформації у засобах масової інформації. Навчання - спільна діяльність педагога і дитини, зорієнтована на засвоєння знань, умінь і навичок, способів пізнавальної діяльності Научіння – це стійка, доцільна зміна діяльності, яка виникає завдяки попередній діяльності й не викликана безпосередньо вродженими фізіологічними реакціями організму, доцільна зміна зовнішньої (фізичної) і внутрішньої (психічної) активності індивіда. Навчальність — це характеристика індивідуальних можливостей учня до осмислювання й засвоювання навчальної інформації, тобто запам'ятовування матеріалу, розв'язування задач, виконання різних типів контролю та оцінки навчальної діяльності.

90. Основні підходи до визначення научіння (Л.Б. Ітельсон, І.О. Зимня, К.К. Платонов, Н.Ф. Тализіна, Р.С. Нємов, М.В. Савчин).