Відновлення церкви в часи Другої світової війни[ред. • ред. Код]

Докладніше: Українська Автокефальна Православна Церква (1942-1944)

У 1942 році єпископами Польської Православної Церкви на чолі з архієпископом Полікарпом Сікорським Українська Автокефальна Православна Церква була відновлена, але вже канонічно визнаними ієрархами. Та після війни УАПЦ знову була заборонена комуністичним режимом. Єпископат і частина духівництва виїхала за кордон, де УАПЦ продовжувала діяти. Подальша діяльність УАПЦ аж до проголошення Україною незалежності, в основному пов'язана з Українською православною церквою США в Європі та Австралії.

Сучасні намагання зміцнити уапц

Пріорітетним завданням відтворення богословсько-історичної спадщини вважає для себе значна частина вірних УАПЦ, стоячи на ідеологічних засадах автокефалії української церкви, проголошеної священномучеником Василієм Липківським. Ініціативна група по відродженню набутків руху за автокефалію двох перших періодів відродження УАПЦ веде широку просвітницьку діяльність, УАПЦ. Учасники цього руху поділяють переконання, що українську самобутність у Церкві можна зберегти лише зберігши історичні коріння сучасної УАПЦ з Церквою, що зародилася в Україні в 1919-21 роках. На сьогодні УАПЦ має канонічну хіротонію та цілком очевидне Апостольське приємництво. «Пролипківський» рух, на думку групи підтримки церкви, дасть змогу оживити занедбане віковічне стремління свідомих українців мати у своїй незалежній державі і незалежну Церкву.

Патріархи[ред. • ред. Код]

На Вербну неділю 1944 року у Варшаві відбувся собор єпископів УАПЦ, на якому митрополита Діонісія Валединського було проголошено «Патріархом всієї України». Проте наступ радянських військ на Україну та Польщу не дав змоги реалізуватися планам канонічного оформлення українського патріархату.

У 1976 під час перебування на засланні задекларував свою приналежність до УАПЦ священик Василь Романюк (майбутній патріарх УПЦ-КП Володимир (Романюк)).

1989 року священик Володимир Ярема та єпископ Іоан (Боднарчук) переходять під омофор митрополита Мстислава (Скрипника).

Занепад комуністичного режиму дозволив УАПЦ відновити своє легальне існування в Україні. 5-6 червня 1990 року пройшов перший собор УАПЦ в Києві, де затверджено Статут УАПЦ й обрано її главу — Патріарха Мстислава (1898—1993). Після смерті Патріарха Мстислава 7 вересня 1993, Помісний Собор обрав наступника: Патріарха Димитрія (1915—2000) — та надав йому титул Патріарха Київського і всієї України. Інтронізований на Патріарха Київського і всієї України 14 жовтня 1993 року.

На Соборі УАПЦ 14-15 вересня 2000 року предстоятелем УАПЦ обраний Мефодій (Кудряков Валерій Андрійович) з титулом високопреосвящений митрополит Тернопільський і Подільський. У 2009 він нагороджений орденом «За заслуги» I ступеня за багатолітню плідну церковну діяльність, утвердження ідеалів духовності, милосердя і злагоди в суспільстві.^[2]

Віровчення і обряд[ред. • ред. Код]

Українська Автокефальна Православна Церква визнає за джерела Божого Одкровення Святе Письмо і Святе Передання. Зберігає сім таїнств: хрещення, миропомазання, сповідь, євхаристію, вінчання, священство, єлеєпомазання.

За посередництвом єпископів Константинопільської, Болгарської, Єрусалимської, а пізніше — Російської та Польської Православних Церков зберігає апостольське спадкоємство свячень. Через відправу святих таїнств здійснюється невидима благодатна присутність у Церкві Святого Духа, що за молитвою Ісуса Христа зійшов у день П'ятдесятниці на апостолів.

УАПЦ відправляє богослужіння згідно з традицією візантійського обряду. Як і кожна з Православних Церков, УАПЦ виробила власний різновид візантійського обряду — візантійсько-український. Йому властиві особливе шанування Пресвятої Богородиці, українських святих, самобутні церковні розспіви, широке використання вишитих облачень, хоругов, рушників, оригінальна храмова архітектура, увага до проповіді, часта відправа молебінь і акафістів, а в пості — відправа чину пасії. Зберігається старий (юліанський) календар церковних свят, традиційний грецький покрій священичих риз.

Мова богослужіння — сучасна українська та церковнослов'янська. Сучасна мова запроваджується в богослужіння з 1919 р.