Соціально-демографічний і трудовий потенціал

Чисельність населення України постійно змінюється. Протягом тривалого періоду вона зростала: за переписом 1959 р., чи­сельність населення України становила — 41,9 млн осіб, у 1970 р. —

47,1 млн, у 1979 р. — 49,8 млн, у 1989 — 51,7 млн. чол. Однак під впливом зниження народжуваності, збільшення смертності, пере­ходу позитивного сальдо міграції у негативне темпи зростання чи­сельності населення з початку 1960-х р. неухильно сповільнюва­лися, а в 1991 р. вперше загальна чисельність померлих переви-

щила чисельність народжених. Лише завдяки перевищенню сальдо міграції над природним скороченням кількість населення продов­жувала зростати: на початку 1993 р. вона досягла максимуму —

52,2 млн осіб. У подальші роки спостерігалося її постійне скоро-

чення. На 1 січня 2008 р. загальна чисельність наявного населення

України становила близько 46,4 млн чол. Таким чином, починаю-

чи з 1993 р. чисельність населення України зменшилася приблизно на 6 млн осіб, або більше ніж на 11,2 %. За темпами скорочення населення наша країна займає одне з перших місць у світі.

Такий характер динаміки чисельності населення призводить до погіршення його статево-вікової структури (постаріння), ре­жиму відтворення, забезпеченості господарства трудовими ре­сурсами, зростання демографічного навантаження, зникнення на­селених пунктів тощо.

Густота населення України знижується внаслідок скорочення його чисельності. Якщо у 1993 р. середня густота населення ста-

новила 86,5 осіб на 1 км ^г, то на початок 2008 р. вона зменшилася

до 77 осіб. Загалом, розміщення населення по території повністю

відповідає особливостям розміщення виробництва, її природно-

ресурсному потенціалу. Найменшу густоту населення має Черні-

гівська область — 36 осіб на 1 км ², найбільшу — Донецька —

171 Особу на 1 км2.

Відтворення населення. В Україні у 2007 р. народилося 472,7 тис. дітей, а чисельність наявного населення на 1.01.2008 р. становила 46 372,7 тис. чол. Отже, коефіцієнт народжуваності дорівнював за цей рік 10,2 %о, коефіцієнт смертності — 16,4 %о, В

а коефіцієнт природного приросту мав від’ємне значення і становив мінус 6,2 %о. Сумарний показник народжуваності (кількість дітей, яку в середньому народжує одна жінка за своє життя) становив в Україні 1,3. Таким чином, сучасний рівень народжуваності не забезпечує навіть простого відтворення поколінь.

З початку 1990-х р. у нашій країні сформувалася тенденція до різкого зниження народжуваності, котра тривала до 2001 р.: якщо у 1990 р. народилося 657,2 тис. дітей (загальний коефіцієнт наро­джуваності дорівнював 12,6 %о), то у 2001 р. — 376,5 тис. дітей (7,7 %о). Скорочення народжуваності, що відбувалося в цей період в Україні, з одного боку, відбиває світові тенденції її змін, з

іншого — стало наслідком складної соціально-демографічної та соціально-економічної ситуації в Україні. Починаючи з 2001 р. спостерігається незначне зростання показників народжуваності та їхня стабілізація. У 2007 р. досягнуто найвищого показника народжуваності за останні 14 років — 10,2 %о.

Але основними причинами таких позитивних процесів є не стільки підвищення рівня життя населення чи одноразової допо­моги при народженні дитини, скільки наслідки так званих «демо­графічних хвиль»: у репродуктивний вік вступає молодь, наро­джена в середині 1980-х років (період підвищеної народжува­ності, спричинений цілеспрямованими заходами уряду щодо за­охочення дітонароджень). Але позитивний вплив цих хвиль про­довжуватиметься не довго: через кілька років у репродуктивний вік почне вступати молодь, народжена у 1990-х роках, коли показ­ники народжуваності були значно меншими.

Зростає частка дітей, народжених поза шлюбом: з 11 % у 1990 р. до 23 % на початок 2008 р. Це викликає проблеми матері­ального забезпечення більшості неповних сімей, їхнього рівня життя, здоров’я та освіти дітей. Складність їх вирішення полягає в тому, що навіть за підвищення рівня життя населення кількість позашлюбних народжень може не знизитися, що пов’язано з на­слідуванням культури шлюбної поведінки більшості розвинутих країн.

Україна має найвищі показники смертності в Європі, посту- паючись у світі лише Афганістану та двом десяткам найбідніших країн Африки. У 2007 р. коефіцієнт смертності її населення ста­новив 16,4 %о. Для порівняння зазначимо, що загальний коефіці­єнт смертності у Західній Європі складав 9 %о, у СІЛА — 8 %о. До того ж населення України потерпає від смертності за основними класами хвороб у віці на 10—15 років раніше, ніж у розвинутих країнах. Динаміка змін загального коефіцієнта смертності в Україні була неоднорідною: протягом 1990—1995 р. він зріс від­повідно з 12,1 %о до 15,4, протягом 1996—1998 р. — зменшився з