23. Специфіка соціального розвитку молодшого школяра

Початок шкільного навчання знаменує собою зміну способу життя дитини. Це принципово нова соціальна ситуація розвитку особистості. Перехід до шкільного життя пов'язаний зі зміною провідної діяльності з ігрової на навчальну. Дитина починає усвідомлювати, що вона виконує суспільно важливу діяльність - вчиться - і значущість цієї діяльності оцінюють люди, які оточують її. Якщо гра дошкільника була необов'язковою і батьки могли будь-коли її припинити, то навчання є обов'язковою діяльністю, до якої дорослі ставляться з особливою повагою.

На думку B.C. Мухіної, нова соціальна ситуація ускладнюється умовами життя дитини. Адаптація дитини до шкільного життя супроводжується певними труднощами, які вона повинна подолати:

o освоєння нового шкільного простору;

o вироблення нового режиму дня;

o входження в новий, нерідко перший, колектив однолітків (шкільний клас);

o прийняття численних обмежень і настанов, які регламентують поведінку;

o встановлення взаємостосунків з учителем;

o побудова нової гармонії стосунків у домашній, сімейній ситуації.

За словами В.В. Давидова, перший тип труднощів, з якими зіштовхуються першокласники, пов'язаний з особливостями нового шкільного режиму (вчасно прокинутися, не пропускати заняття, сидіти спокійно на уроках, виконувати домашні завдання тощо).

Другий тип труднощів зумовлений характером взаємостосунків з учителем, однокласниками, з членами сім'ї.

Соціальна роль учителя пов'язана з пред'явленням дітям важливих, рівних і обов'язкових для виконання вимог, з оцінкою якості навчальної роботи. Таким чином, учитель створює умови для соціалізації поведінки молодшого школяра в просторі обов'язків і прав. Учитель повинний ставити однакові вимоги до всіх учнів, враховувати їхні індивідуальні особливості для вибору того чи іншого способу впливу.

В перші місяці перебування у школі вчитель повинний прищепити учневі почуття того, що клас - це не чужа йому група людей, а доброзичливий колектив однолітків. У період адаптації до школи у першокласників спілкування з однолітками, як правило, відступає на другий план перед надмірною кількістю нових шкільних вражень - кожний з учнів поки що "сам по собі", контакт між собою діти здійснюють через педагога.

У першому класі сприйняття однолітка, як правило, опосередковане ставленням до нього вчителя, а вибір друга визначається зовнішніми обставинами (сидять за однією партою, живуть поблизу). Тільки до 10-11 років набувають значущості особистісні якості учня - доброта, чесність, уважність, самостійність, впевненість у собі, організаторські здібності.

Вдома першокласник повинен зважати на інтереси та турботи інших членів сім'ї, уникаючи виникнення своєрідного учнівського егоїзму, коли дитина починає узурпувати своє положення, диктувати сім'ї той спосіб домашнього життя, в центрі якого знаходиться вона - школяр.

24. Основні психологічні труднощі розвитку молодшого школяра

Труднощами для дітей, які поступили у школу, є режим, нові відносини та вимоги. У період адаптації важливо використовувати додаткові моральні стимули до навчання (похвалу, заохочення тощо) і по можливості звести до мінімуму покарання.

Ще один аспект психологічних труднощів, пов'язаних із навчанням читанню: дитині важко відразу починати читати вголос, а саме така практика існує у школі. Помітимо, що при цьому дитина має:

- читати правильно, виразно й бажано швидше;

- устигати усвідомити зміст прочитаного;

- розуміти та переживати, що її читання цілком контролюється ззовні і що кожна помилка буде помічена й оцінена.

При такій установці дитині важко одержати задоволення від читання, і вона може несвідомо почати вважати, що читання потрібне дорослим, а не їй. Труднощі й напруженість процесу читання можна частково зняти іншою установкою: «Ти спочатку прочитай «про себе» і для себе, а потім повтори вголос для мене». Тоді дитина читає двічі, і внутрішня дія, «дозрівши» усередині, проявляється в готовому вигляді «зовні» для іншого.

Діти, в яких низький рівень розумової діяльності поєднується з негативним ставленням до навчання. основні труднощі тут полягають у тому, що викликати інтерес до навчання можна тільки за допомогою «легеньких» завдань, які дитина у стані виконати, але для розвитку інтелекту необхідні «важкі» завдання.