3.1 Щодо новизни реформ галузі місцевого самоврядування.

 

Однією з поступок, «які таки відбила в самодержавного уряду хвиля громадського порушення та революційного тиску», У. І. Ленін називав земську реформу, з якої самодержавство прагнуло послабити громадське спрямування країні, залучити до свій бік частина «ліберального суспільства», зміцнити свою соціальну опору – дворянство.

У тому1859г. при Міністерстві внутрішніх справ під керівництвом М. А.Милютина створили міжнародну комісію і розробити закону «Прохозяйственно-распорядительном управлінні в повіті». Вже заздалегідь передбачалося, щоб новостворювані органи місцевого управління не виходили далеко за межі суто господарських питань місцевого значення. У1860г.Милютин представив Олександру II записку про «тимчасових правилах» місцевого управління, яке будувалося за принципом виборності ібессословности. У1861г. під тиском реакційних придворних кіл М. А.Милютина й міністерства внутрішніх справ З. З.Ланского як «лібералів» звільнили у відставку. Новим міністром внутрішніх справ призначили П. А.Валуев. Їм змінено система виборів у проектовані земські установи, яка обмежувала представництво основної маси населення – селянства, зовсім виключала представництво робітників і ремісників і давала перевагидворянам-землевладельцам і великій буржуазії.

>Валуеву доручили підготувати проект «нового установи Державної ради». За цим проектом передбачалося освіту при Державному раді «з'їзду державних гласних» із помітних представників губернських земств та міст для попереднього обговорення деяких законів перед внесенням в Державна рада.

До березня 1863 р. розробили проект «Положення про губернських і повітових земських установах», який обговорюватимуться їх у Державному раді 1 січня 1864 р. був затверджений Олександром II і коли одержав силу закону. За цим законом створювані земські установи складалася з розпорядчих органів – повітових і губернських земських зборів, і виконавчих – повітових і губернських земських управ. Одні й другі обиралися на трирічний термін. Члени земських зборів називалися голосними (які мали франшиза). Кількість повітових гласних з різних повітам коливалося від 10 до 96, а губернських – від 15 до 100. Губернські земські голосні обиралися на повітових земських зборах із розрахунку 1 губернський гласний від 6 повітових. Вибори в повітові земські зборів проводилися у трьох виборчих з'їздах (по куріям). Усі виборці ділилися на 3 курії: 1) повітових землевласників, 2) міських виборців і ряду 3) виборних від сільських товариств. У перший курію входили все землевласники, мали щонайменше 200 десятин землі, особи, котрі володіли нерухомої власністю у сумі понад 15 тис. крб. або ж отримували річний дохід понад 6 тис. крб., і навіть уповноважені від духівництва і землевласників, мали менш 200 десятин землі. Цю курію представляли переважно землевласники-дворяни й почасти велика торгово-промислова буржуазія. Другу курію становили купці всіх трьох гільдій, власники торгових оборотів і промислових закладів у містах із річним доходом понад 6 тис. крб., і навіть власники міських нерухомих майн вартістю щонайменше як у 500 крб. у дрібних і 2 тис. крб. – у містах. Ця курія було представлено переважно великої міської буржуазією, і навіть дворянами. Третя курія складалася з представників сільських товариств, переважно селян. Проте з цієї курії могли балотуватися ще й місцеві дворяни і духовенство. Якщо з першим двом куріям вибори прямими, то третьої – багатоступневими: спочатку сільський сход вибирав представників на волосної сход, у якому вибиралися виборщики, та був вже повітове з'їзд виборщиків обирав гласних в повітове земське збори.Многостепенность виборів у третьої курії мала на меті провести в земства найзаможніших і «>благонадежних» гласних з селян обмежити самостійність сільських сходів під час виборів представників ув земства зі свого середовища. Важливо, що у першої,землевладельческой курії обиралося стільки ж гласних в земства, як і з іншим двом, що забезпечувало переважна становище у земствах дворянства.

>Председателями повітового і губернського земських зборів були повітове і губернський представники дворянства. Голови управ обиралися на земських зборах, у своїй голови повітової сільській управи стверджував губернатор, а губернської управи – міністр внутрішніх справ. Гласні земських зборів ніякого винагороди за службу в земстві не отримували.Земства отримували право утримувати на своєму жалуванні (за наймом) земських лікарів, вчителів, статистиків та інші земських службовців (які були так званий третій елемент в земстві). На зміст земських установ збиралися сільські збори із населення.

>Земства позбавлені були яких би не пішли політичними функціями. Сфера діяльності земств обмежувалася виключно господарськими питаннями місцевого значення. У ведення земств віддавалася влаштування і зміст місцевих шляхів, земської пошти, земських шкіл, лікарень, богоділень і притулків, «піклування» про місцевої торгівлі та промисловості, ветеринарна служба, взаємне страхування, місцеве продовольче справа, навіть на будівництво церков, зміст місцевих в'язниць й руйнації будинків для божевільних.

>Земства ставали під контроль місцевої влади й центральної влади – губернатори і міністра внутрішніх справ, які мали права призупинити будь-яке постанову земського зборів. Самі земства е мали виконавчої влади. На виконання своїх постанов земства змушені були звертатися за сприянням до місцевої поліції, яка від земств.

Компетенція і діяльність земств дедалі більше обмежувалася законодавчими методами. Вже 1866 р. пішла серія циркулярів і «роз'яснень» Міністерства внутрішніх справ України та Сенату, що надавали губернатору право відмовляти утвердженню будь-якого обраного земством посадової особи, ставили земських службовців на повну залежність від урядових установ, обмежували можливості земств оподатковувати зборами торгові й промислові закладу. (що дуже підривало їх можливості). У 1867 р. пішли заборониземствам різних губерній зноситься друг з одним і повідомляти одна одній свої рішення.Циркуляри й укази ставили земства в ще велику залежність від втручання влади губернатора, обмежували свободу дебатів в земських зборах, обмежували гласність і публічність їх засідань, відтісняли земства від завідування шкільним освітою.

І усе ж таки земства зіграли чималу роль рішенні місцевих господарських і культурних питань: у створенні місцевого дрібного кредиту, шляхом освіти селянськихсудо-сберегательних товариств, у пристроїпочт, дорожньому будівництві, у створенні медичної допомоги у селі, народної освіти. До 1880 р. в селі було створено 12 тис. земських шкіл, які вважалися найкращими.

У 1862 р. почалося підготування реформи місцевого самоврядування. У 509 містах виникли місцеві комісії. Міністерство внутрішніх справ становило зведення матеріалів цих комісій і підставі її до 1864 р. виробило проект «Городового становища». У тому 1866 р. проект буввнесен до обговорення Державної ради, де він пролежав непорушно ще 2 року. Підготовка міської реформи відбувалася умовах підсилення реакційного курсу самодержавства. Лише 16 червня 1870 р. змінений проект «Городового становища» був затверджений Олександром II і став законом.

За цим законом в 509 містах Росії вводилися нові, формально безстанові, органи місцевого самоврядування - міські думи, обрані чотири роки. Міська дума обирала свій діючу виконавчий орган – міську управу, що складалася з міського голови та двох чи більше її членів. Міський голова одночасно був головою сумніви й міської управи. Право обирати й бути обраним отримували лише котрі володіли певним майновим цензом платники міських податків. За розмірами сплачуваного ними місту податку вони поділялися втричі виборчих зборів: у першому брали участь найбільші платники, сплачують третину загального обсягу міських податків, у другому – середні платники податків, сплачують також третину міських податків, й у третьому – дрібні платники податків, сплачують іншу третину загального обсягу міських податків. Попри обмеженість реформи місцевого самоврядування, вонаявмлась усе ж таки великим кроком вперед, оскільки замінила колишні, феодальні,сословно-бюрократические керівні органи містом новими, заснованими на буржуазному принципі майнового цензу. Нові органи місцевого самоврядування зіграли чималу роль господарсько-культурному розвиткупореформенного міста.