3.2. Судову реформу.

 

У 1861 р. державної канцелярії доручили розпочати розробку «Основних положень перетворення судової частини вчених у Росії». До підготовці реформи було залучено великі юристи країни.Видную роль тут грав відомий юрист статс-секретар Державної ради З. І. Зарудний, під проводом якої до 1862 р. було вироблено основні початку нового судоустрою і судочинства. Їм схвалення Олександра ІІ, були опубліковані й надіслано для відгуків на судові установи, університети, відомим закордонним юристам і стали основою судових статутів. Розроблений проект судових статутів передбачав безстановість суду й його незалежність від адміністративної влади, незмінюваність суддів і судових слідчих, рівність всіх станів перед законом, усний характер, змагальність і гласність судовий процес з через участь у ньому присяжних засідателів і адвокатів (присяжних повірених). Це було значним кроком вперед протифеодально-сословним судом, з йогобезгласностью і канцелярської таємницею, відсутністю захисту та бюрократичної тяганиною.

20 листопада 1864 р. Олександра Другого затвердив судові статути. Вони вводили коронний і світова суди. Коронний суд мав дві інстанції: першої був окружної суд, другий – судова палата, об'єднувала кілька судових округів.Виборние присяжні засідателі встановлювали лише винність чи невинність підсудного; міру покарання визначали судді і двоє члена суду. Рішення, прийняті окружним судом з участю присяжних засідателів, вважалися остаточними, а і їх участі були оскаржуватимуться у судової палаті. Рішення окружних судів і участі судових палат були оскаржені лише тоді порушення законного порядку судочинства. Апеляції для цієї рішення розглядав Сенат, що був вищої касаційної інстанцією, мала право касації (перегляду і скасування) судових рішень.

Для розбору дрібних проступків і громадянських справ за позовом до 500 карбованців на повітах іучреждался світової суд зупрощенним судочинством.

Судові статути 1864 р. вводили інститут присяжних повірених – адвокатуру, і навіть інститут судових слідчих – особливих чиновників судового відомства, яким передавалосяизимаемое з відання поліції ведення попереднього слідства у кримінальних справ. Голови і члени окружних судів і участі судових палат, присяжні повірені в судові слідчі мали мати вищу освіту, а присяжний повірений та її помічник понад те п'ятирічний стаж судової практики. Світовий суддею може бути обрано обличчя,обладавшее освітнім цензом не нижчий від середнього іпрослужившее щонайменше трьох років державному службі.

Нагляд за законністю дій судових закладів здійснювався обер-прокурором Сенату, прокурорами судових палат і окружних судів. Вони підпорядковувалися безпосередньо мініструюстиций. Хоча судову реформу була найбільш послідовної з буржуазних реформ, але й вона зберігала чимало чортсословно-феодальной політичною системою, наступні вказівки вносили в судову реформи ще більше відступ від принципів буржуазного суду. Зберігалися духовний суд (консисторія) у справі духовним та військові суди для військових. Вищі царські сановники – члени державного ради, Сенатори, міністри, генерали – позивалися особливим Верховним кримінальним судом. У 1866 р. судові чиновники фактично робилися залежними від губернаторів: зобов'язані були бути губернатора за першим виклику і «підпорядковуватися його законних вимог». У 1872 р. було створено Особливе присутністьправительствующего Сенату спеціально до розгляду справ за політичним злочинів. Закон 1872 р. обмежував публічність для судових засідань і зовнішнє освітлення в друку. У 1889 р. ліквідували світової суд (відновлено в 1912 р.).

Під впливом громадського демократичного піднесення у роки революційної ситуації самодержавство змушений був піти скасування тілесних покарань.Изданний 17 квітня 1863 р. закон скасовував публічні покарання з вироків громадянських і військових судів батогами, шпіцрутенами, «кішками», таврування. Проте ця міра була непослідовної носила становий характер. Повністю тілесні покарання не скасовувалися.