30. Складові професіоналізму самовдосконалення студента магістратури

Як засвічдує аналіз сучасної соціокультурної ситуації, у реальній педагогічній дійсності, на практиці, якість випускника магістратури визначається шляхом суб’єктивної оцінки, шляхом порівняння, опосередковано. В оцінці якості підготовки випускника університету, зокрема фахівця освітньо-кваліфікаційного рівня «магістр освіти», можна застосувати професіографічний підхід.

Професіограма моделює передбачений результат, який існує ідеально, але має бути отриманий після певного терміну навчання і виховання студента у вищому навчальному закладі. Стосовно підготовки магістрів освіти, майбутніх педагогів має такий вигляд: компетенція → компетентність → готовність → майстерність → професіоналізм.

Істотним показником студента, як суб'єкта навчальної діяльності, є його уміння виконувати всі її форми і види. Проте за даними В.Т. Лисовського більшість студентів не уміє слухати і записувати лекції, конспектувати літературу (в більшості випадків записується тільки 18-20 % лекційного матеріалу). Студенти не уміють виступати перед аудиторією, вести суперечку, давати аналітичну оцінку проблем. На матеріалі дослідження цього ученого було показано, що 37,5 % студентів прагнуть добре вчитися, а 53,6 % не завжди стараються, а 8 % не прагнуть хорошого навчання.

Професійна майстерність - це глибоко усвідомлене володіння ключовими, базовими і спеціальними компетенціями за умови високорозвиненої особистості, що прагне до якнайповнішого освоєння культурної і національної спадщини.

Для успішного навчання необхідно мати високий рівень загального інтелектуального розвитку: сприйняття, уявлення, пам'яті, мислення, володіння певним колом логічних операцій.

Самоосвіта особистості, у свою чергу, припускає її самопізнання і саморозвиток. Для усвідомлення себе самокерованою особистістю у вищому навчальному закладі важливо мати не тільки необхідні за освітнім стандартом знання, але і уміти здобувати їх самостійно; знати джерела інформації, шляхи їх пошуку; володіти розвиненим логічним мисленням, що дозволяє домислювати ланку, якої бракує в існуючій інформації, і здатністю створювати власні тексти. Активність суб‘єктів навчання повинна бути спрямована не лише на запам‘ятовування та увагу, а й на процес самостійного здобуття знань.

На процес самоудосконалення впливає наявність або відсутність у фа хівця інтересу до своєї професії. Наявність професійного інтересу і прагнення до самоудосконалення породжують конкретну роботу особистості з розвитку в собі певних, необхідних для професії якостей.

Саморозвиток - власна активність людини в зміні себе, в розкритті, збагаченні своїх духовних потреб, творчого розвитку, всього особового потенціалу, в реалізації віри в можливості самовиховання - в процесі природного фізіологічного, психічного, соціального розвитку.

Отриманню професійних якостей сприяє в першу чергу самоосвіта.

Самоосвіта є творча робота з розвитку своєї особистості, розширенню ерудиції, поглибленню світобачення.

В сучасній культурній ситуації самоосвіта може зумовлювати соціокультурну незалежність і самостійність особистості. Сам феномен самоосвіти породжений кризою світової освітньої системи. Він же і прокладає шлях до виходу з цього глухого кута.

За М. Князевою самоосвіта має декілька функцій, а саме:

- екстенсивна – накопичення, придбання нових знань;

- орієнтовна – визначення себе в культурі та свого місця в суспільстві;

- компенсаторна – подолання недоліків шкільного навчання, ліквідація «білих плям» в своїй освіті;

- саморозвитку – вдосконалення особистої картини світу, своєї свідо мості, пам'яті, мислення, творчих якостей;

- методологічна – подолання професійної вузькості, добудовування картини світу;

- комунікативна – встановлення зв'язків між науками, професіями, станами, віками;

- співтворча – супровід, сприяння творчій роботі, неодмінне доповнення її;

- омолоджування – подолання інерції власного мислення, попередження застою в суспільній позиції (щоб жити повноцінно і розвиватися, потрібно час від часу відмовлятися від положення навчати та переходити в стан навчання);

- психологічна (і навіть психотерапевтична) – збереження повноти буття, відчуття причетності до широкого фронту інтелектуального руху людства;

- геронтологічна – підтримка зв'язків зі світом і через нього – життєздатності організму.

Самоосвіта той важливий компонент у процесі життєдіяльності людини, що дозволяє постійно самодосконалюватися і самореалізовуватися.

Існує поняття професійної самоосвіти. У професійну самоосвіту включаються 4 види самоосвітньої діяльності: фонова загальноосвітня самоосвіта; фонова педагогічна самоосвіта; перспективна професійна самоосвіта і актуальна педагогічна самоосвіта. Фонова загальноосвітня самоосвіта - самостійна пізнавальна діяльність, частина природного життя студента, не вимагає спеціальної організації і планування: читання художньої літератури і періодичних видань, дитячої літератури, перегляд окремих телепередач, слухання радіо, відвідини кіно, театрів, музеїв, виставок; участь в екскурсіях самого різного характеру і спрямованості, лекторіїв, всіляких курсів. Фонова педагогічна самоосвіта - перегляд і читання педагогічної періодики і нових книг з педагогіки, психології, методик, створення особистої бібліотеки і її систематизація, накопичення і класифікація різних матеріалів для використовування в навчанні. Перспективна професійна самоосвіта – робота студента над певною наочною або психолого-педагогічною, методичною проблемою, розрахована на достатньо тривалий термін: написання рефератів, курсових і дипломних робіт. Актуальна педагогічна самоосвіта - робота над окремими, найістотнішими, але приватними утрудненнями в своїй навчальній діяльності.

Правомірним буде зазначити, що процес вузівського навчання необхідно побудувати так, щоб йшов розвиток творчої самостійності фахівця, здійснювалася його підготовка до подальшої безперервної самоосвіти і самоудосконалення. Особливу увагу слід приділити реалізації принципу самоорганізації.

Отже, процес інформатизації та швидкої модернізації сучасного суспільства, в тому числі й вищої освіти, сприяє постійному професійному самовдосконаленню, яке в свою чергу не можливе без неперервного процесу самоосвіти.

Студент перестає бути лише споживачем, а перетворюється на активну творчу особистість, суб‘єкта навчального процесу. З огляду на реформи у вищій освіті (Болонський процес) самоосвіта набуває провідного значення і впливає не лише на професійний рівень, а й на конкурентоздатність фахівця, активність у його освітній діяльності.

22