11. Функція світових грошей.
Світові гроші – це функція, в якій гроші обслуговують рух вартості в міжнародному ек. обороті і забезпечують реалізацію взаємовідносин між кротами.
Виділення функції світових грошей зумовлене особливостями руху вартості на світовому ринку, які визначаються поділом цього ринку держ. кордонами. Завдяки такому поділу тут з’являється специфічний суб’єкт ек. відносин – держава, яка представляє і захищає інтереси країни в цілому.
Гроші на світовому ринку виконують функції заг. платіжного засобу, заг. купівельного засобу і засобу перенесення багатства з однієї країни в іншу. Отже, світові гроші – це комплексна функція, що повторює, по суті, всі функції, властиві грошам на внутр. ринку.
Якщо світові гроші викор-ся для погашення боргів, пов’язаних із зовнішньою торгівлею, банківськими та фіи. позичками тощо, то вони виконують функцію засобу платежу. Коли вони витрачаються для негайної купівлі товарів чи послуг і замість їх певної суми, що вивозиться, в країну ввозиться еквівалентна товарна вартість, вони виконують функцію купівельного засобу.
Якщо світові гроші переміщуються з однієї країни в іншу без зустрічного переміщення товарного еквівалента чи погашення боргу, то вони забезпечують перенесення багатства. Це має місце при оплаті контрибуції, репарацій, наданні грошових позичок чи допомоги, вивезенні грошей емігрантами, тіньовими підприємцями тощо.
Світові гроші функціонують і як міра вартості та рахункові одиниці, оскільки нац. ціни жодної країни не можуть повністю задовольнити потреби світового ринку і на ньому формується своя система цін.
В сучасних умовах на міжнародних ринках світові гроші, передусім як платіжний і купівельний засоби, успішно виступають у «національних мундирах», та ще й без внутрішньої субстанціональної вартості.
Тема 2 кількісна теорія грошейі сучасний монетаризм
7.1. Загальні методологічні основи кількісної теорії грошей.
7.2. Основні постулати абстрактної теорії грошей.
7.3. Напрями монетарної теорії грошей..
7.4. Основні аспекти грошово-кредитної політики України у світі сучасних монетарних теорій.
Загальні методологічні основи кількісної теорії грошей
Слід врахувати те, що в економічній науці не склалося певної цілісно визначеної теорії грошових відносин. Від зародження в теорії грошей сформувалися окремі течії та напрямки, що розвиваються на власних методологічних засадах чи конкурують одне з одним, серед яких можна виділити два підходи. Представники одного з них віддають перевагу внутрішнім аспектам явища грошей і недооцінюють їх зовнішні аспекти, що проявляються у впливі грошей на економічні процеси. Цей підхід щодо вивчення природи грошей називають абстрактною теорією грошей. Найбільш відомими його проявами є номіналістична теорія, металістична теорія, марксистська теорія та. інші.
Представники другого напряму проблем теорії грошей приймають гроші такими, якими вони є, і досліджують питання, що пов'язані з місцем і роллю грошей у відтворювальному процесі: якими проявами гроші найактивніше впливають на реальну економіку і на які саме її процеси; який конкретно механізм впливу грошового фактора на реальну економіку; чи може держава використовувати цей механізм у своїй політиці; якою має бути грошово-кредитна політика у країні і т.д. Цей підхід у науковому аналізі грошових проблем називають прикладною теорією грошей. У західній літературі - монетаристською теорією.
Монетаристська теорія також не є монолітною, а включає кілька напрямів, кожний з яких розглядається як окрема теорія.
Так, автори фундаментальної теорії грошей "Гроші, банківська справа та грошово-кредитна політика"[3. с.238] визначили сутність монетаристської теорії як розділ економічної теорії, в якому визначається "вплив грошей та певної грошово-кредитної політики на стан економіки в цілому". Монетаристська теорія не тільки посідає ключове місце в науковій думці про гроші та грошові відносини, а й справляє політичний вплив на розвиток усієї економічної теорії. Жодне з наукових чи навчальних видань XX ст. з економічної теорії, макроекономіки тощо не обійшлося без аналізу випливу та економіку грошових факторів-попиту та пропозиції грошей процента, фінансового ринку та ін. [2. с 330].
Найбільш відомим напрямком монетаристської теорії є кількісна теорія, яка залежно від етапів її розвитку поділяється на класичну кількісну теорію, неокласичну кількісну теорію та сучасний монетаризм. Одночасно з неокласичним напрямком як відносно самостійне відгалуження сформувалася кейнсіанська, а потім і неокейнсіанська концепція монетаристської теорії.
Таким чином, основні напрямки кількісної теорії грошей подані у схемі, (рис.7.1).
Рис. 7.1. Основні напрями кількісної теорії грошей.
Основні постулати абстрактної теорії грошей
Номіналістична теорія грошей
Суть номіналістичної теорії грошей полягає у запереченні товарної природи грошей і визначенні їх як умовних знаків, що позбавлені внутрішньої вартості. Згідно з цією теорією гроші виникають як продукт погодженості між людьми з метою полегшення обміну або як наслідок законодавчих актів уряду, а вартість грошей не залежить від їх матеріального змісту і визначається лише найменуванням..
Першими буржуазними представниками номіналізму були Дж. Стюарт і Дж. Берклі. Англійський економіст і філософ Дж. Стюарт виступив з концепцією "ідеальної грошової одиниці".
Металістична теорія грошей
Металістичпа теорія грошей ототожнює грошовий обіг з товарним обміном і стверджує, що золото й срібло вже за своєю природою є грошима. Вона не враховує суспільної природи грошей, вважає гроші простим засобом обміну, а резервній функції металевих грошей надає фундаментального значення.
Металістична теорія з'явилися ще в античні часи. Прихильниками цієї теорії у ХУП-ХУШ ст. були: в Англії-У. Стаффорд, Т. Мен, Д. Норе; в Італії - Ф. Галіані; у Франції - А. Монкретьєн.
Помилковість металістичних поглядів меркантилістів полягає у:
o визнанні золота і срібла грошима за їх природою;
o ототожненні грошей з товарами;
o нерозумінні суті грошей як товару особливого роду, який виконує специфічну суспільну функцію - слугує загальним еквівалентом;
o ігноруванні того, що гроші - це історична категорія.
Марксистська теорія грошей
Д. Рікардо запропонував створити грошову систему, яка б максимально відповідала потребам розвитку капіталістичного господарства. Основні ідеї щодо її створення такі:
1) стійкий грошовий оборот - найважливіша умова зростання економіки;
2) така стійкість можлива лише за грошової системи, що грунтується на золоті;
3) золото в обороті може бути значною мірою або навіть повністю замінене паперовими грошима, розмінними за твердим паритетом на золото.
Теорія грошей Д. Рікардо відображала як силу, так і слабкість класичної політекономії. Він спробував покласти в основу теорії грошей трудову теорію вартості, але зробив це непослідовно і фактично відмовився від неї під час аналізу конкретних економічних процесів.
Д. Рікардо механічно переніс явище паперово-грошового обігу на золотий, тому що не бачив принципової різниці між цими формами грошей, вважаючи золото теж, по суті, знаком вартості. Він бачив у грошах тільки засіб обігу і не враховував усієї складності та різноманітності їх функцій.
Напрями монетарної теорії грошей( в зошит1)
Основні аспекти грошово-кредитної політики України у світі сучасних монетарних теорій
Сьогодні для реалізації свого впливу на економіку держава повинна розробляти відповідну економічну політику. Цілі політики:
> забезпечення певного рівня економічного зростання;
> забезпечення максимальної зайнятості;
> контроль над інфляцією з метою її мінімізації та стабілізації цін;
> урівноваження активів і пасивів платіжного балансу.
Для досягнення вказаних цілей економічна політика передбачає використання заходів, які умовно можна розділити на чотири групи:
> структурна політика;
> політика конкуренції;
> соціальна політика;
> кон'юнктурна політика.
Кон'юнктурна політика реалізується через вплив держави на ринкову кон'юнктуру, на співвідношення сукупного попиту і сукупної пропозиції на ринках. Оскільки сукупний платоспроможний попит формується і реалізується в грошовій формі у процесі формування, розподілу й використання національного доходу, кон'юнктурна політика забезпечується насамперед державним регулюванням грошового обороту.
Фіскальна політика зводиться до економічного регулювання через механізми оподаткування, інших вилучень до централізованих фондів фінансових ресурсів, фінансування витрат держави, пов'язаних з виконанням нею суспільних функцій.
Грошово-кредитна політика зводиться до економічного регулювання через механізми зміни пропозиції(маси) грошей та їх ціни (процента) на грошовому ринку. Збільшення пропозиції грошей, за інших рівних умов, зумовлює зниження процента та зростання інвестицій, а також зростання платоспроможного попиту на ринках. Усе це на коротких часових інтервалах пожвавлює кон'юнктуру ринків і посилює стимули до розширення виробництва.
Залежно від напряму й темпів зміни пропозиції грошей та рівня процента розрізняють такі види грошово-кредитної політики:
> експансійна;
> рестрикційна.
При експансійній політиці відбувається зростання пропозиції
грошей, яке може бути неконтрольоване, довільне. Наслідком такої політики стає інфляція, у зв'язку з чим її ще називають політикою інфляції.
Більш доцільною і широко застосовуваною є політика повільного, контрольованого зростання грошової маси і м 'якого зниження процента, завдяки чому інфляція підтримується на заданому рівні, стає контрольованою і перетворюється у дійовий стимулятор економічного зростання, збільшення зайнятості. Цю політику називають політикою дезінфляцп.
У політиці грошово-кредитної рестрикції допускається різке, не досить зважене, обвальне скорочення пропозиції грошей, внаслідок чого гроші стрімко "дорожчають", сукупний попит скорочується, провокуючи зниження рівня цін та економічної активності. Цю політику називають політикою дефляції. Зважаючи на її негативні наслідки, уряди стараються уникати відвертої політики дефляції, а допускають лише повільне і незначне скорочення пропозиції грошей та рівня процента, що м'яко гальмує економічну активність, без глибокого спаду виробництва. Така політика дістала назву політики рефляції.
Пряме втручання держави в економічне життя допускається у тих випадках, коли заходи фіскальної та монетарної політики не можуть дати бажаного результату чи він настане із запізненням. До таких заходів можна віднести обмеження (заморожування) цін і доходів з метою гальмування високої інфляції; раціонування споживання, коли товари та послуги розподіляються не за платоспроможністю покупців, а за встановленими державою нормами тощо. Заходи прямого втручання суперечать закономірностям ринкового господарювання і тому застосовуються нечасто, як виняток.
З 1994 р. в економічній політиці відбулися деякі зміни, особливо в монетарній сфері, а саме:
o у загальноекономічній політиці був проголошений курс на макроекономічну стабілізацію, на прискорення ринкових реформ та формування ринкового механізму функціонування економіки;
o у фіскально-бюджетній політиці визнавалося за необхідне переорієнтуватися на подолання бюджетного дефіциту і послаблення дефіцитного фінансування економіки, зменшення податкового тиску й переведення суб'єктів господарювання на засади самофінансування;
o у грошово-кредитній політиці було взято курс на подолання гіперінфляції, лібералізацію кредитного та валютного ринків, формування ринку цінних паперів, відмежування емісійного механізму НБУ від бюджетного механізму і скорочення фінансування бюджетного дефіциту за рахунок сеньйоражу.
Усі ці зміни більше відповідали монетаристському підходу, ніж кейнсіанському. Проте подальший розвиток подій показав, що досить послідовно дотримувалося проголошеного курсу лише монетарне керівництво країни, передусім НБУ. У загальноекономічній та фіскально-бюджетній політиці суттєвих змін у напрямку посилення засад ринкового саморегулювання не відбулося.