Тема 4 грошовий ринок
3.1. Сутність та специфіка функціонування грошового ринку.
3.2. Структура грошового ринку.
3.3. Попит на гроші.
3.4. Пропозиція грошей.
Сутність та специфіка функціонування грошового ринку
грошовий (монетарний) ринок можна визначити як сукупність економічних відносин, що забезпечують урівноваження попиту і пропозиції грошей та формування їх ціни, а також він є окремим сегментом фінансового ринку.
Об'єктом грошового ринку є гроші, які продаються і купуються на ньому. Таким об'єктом можуть стати тільки тимчасово чи постійно вільні кошти, власники яких пропонують їх на ринку задля одержання додаткового доходу. Операція продажу грошей має специфічний характер і суттєво відрізняється від традиційного продажу на товарних ринках.
Інструментами грошового ринку є певні носії зобов'язань покупців грошей перед їх продавцями та одночасно носії права вимоги продавців грошей до їх покупців. Інструменти можуть мати різноманітні форми - це письмові угоди, сертифікати, облігації, акції, векселі, поліси тощо. Інструменти грошового ринку самі можуть набувати здатності до обігу. Найбільшою мірою ця здатність властива цінним паперам і валютним цінностям, що дає підстави виділити відповідні ділянки грошового ринку у самостійні ринки - цінних паперів та валютний
Суб'єкти грошового ринку - це будь-які економічні структури -фірми, сімейні господарства, урядові структури, банки та інші фінансові посередники. Кожний з них може виступати або в ролі продавця грошей (кредитора), в ролі покупця (позичальника), або в тій чи іншій одночасно, як, наприклад, банки та інші фінансові посередники.
Грошовий ринок складається із багатьох потоків, якими грошові потоки переміщуються між трьома групами економічних суб'єктів:
o власниками заощаджень - тими, що заощаджують гроші;
o позичальниками ~ тими, що позичають гроші;
o фінансовими посередниками.
Стрілки, що показують рух грошей, спрямовані від власників заощаджень (кредиторів) до позичальників, а стрілки що, відображають рух інструментів, - від позичальників до кредиторів.
Грошовий ринок можна умовно поділити на два сектори:
1) сектор прямого фінансування;
2) сектор непрямого фінансування.
У секторі прямого фінансування грошові кошти рухаються безпосередньо від власників до позичальників (рис. 3.1).
Пряме фінансування може здійснюватися двома способами: І) капітальне фінансування - здійснюється передаванням коштів позичальникові (фірмі) для здійснення інвестицій в обмін на право участі у власності на цю фірму. Прикладом такого фінансування є емісія та продаж акцій акціонерними підприємствами.
2) фінансування шляхом отримання позик - здійснюється передаванням коштів фірмі для здійснення інвестицій в обмін на зобов'язання повернути ці кошти в майбутньому з процентом. Прикладом такого фінансування є продаж фірмами облігацій.
У секторі непрямого фінансування грошові кошти рухаються від власників заощаджень до позичальників через фінансових посередників.
* Фінансові посередники - це сукупність фінансових установ (банки, страхові компанії, кредитні спілки, пенсійні фонди тощо), чиї функції полягають в акумулюванні коштів громадян та юридичних осіб і подальшому їх наданні на комерційних засадах у розпорядження позичальників [4].
Сектор непрямого фінансування є об'єктивно необхідною складовою грошового ринку. Він не просто доповнює сектор прямого фінансування, а створює спеціальний механізм реалізації тих зв'язків між кредиторами та позичальниками, які не можуть бути реалізовані через сектор прямого фінансування. Завдяки діяльності фінансових посередників вдається Найбільш повно реалізувати всі можливості і вигоди, які властиві грошовому ринку взагалі. Більш детально діяльність фінансових посередників буде розглянута у розділі 9.
Структура грошового ринку
Грошовому (монетарному) ринку характерний складний механізм функціонування. Для його вивчення важливе значення має структуризація грошового ринку. Слід зауважити, що це питання є дискусійним і недостатньо висвітленим у літературі. Серед вітчизняних економістів, на наш погляд, найбільш логічно, обґрунтовано і повно розглядають структуру грошового ринку М.І. Савлук і Б.С Івасів [1,2].
Окремі сегменти грошового ринку можна виділити за кількома ознаками (рис. З.2.):
o за видами інструментів, що застосовують для переміщення грошей від продавців до покупців;
o за інвестиційними ознаками грошових потоків;
o за економічним призначенням грошових коштів, що купуються на ринку.
За видами інструментів грошовий ринок складається з трьох взаємозв'язаних і доповнюючих один одного, але окремо функціонуючих
Рис. 3.2. Схема структури монетарного ринку.
ринків:
> ринок позичкових капіталів;
> валютний ринок.
> ринок цінних паперів.
* Ринок позичкових капіталів - система економічних відносин, що забезпечує акумуляцію вільних коштів, перетворення їх у позиковий капітал і його перерозподіл між учасниками суспільного відтворення.
Це економічна форма ринкових відносин, призначенням якої є посередництво у рухові коштів від їх власників до користувачів (інвесторів) і формування попиту й пропозиції на грошовий капітал. Обслуговують цей ринок кредитно-фінансові установи і фондові біржі.
* Валютний ринок - система фінансово-економічних відносин, пов'язаних із здійсненням операцій купівлі-продажу (обміну) чужоземних валют і платіжних документів у чужоземних валютах.
* Ринок цінних паперів - частина ринку позичкових капіталів, де здійснюється емісія, купівля-продаж цінних паперів.
Через ринок цінних паперів акумулюється грошові надходження юридичних осіб і громадян та спрямовуються на виробниче й невиробниче вкладання капіталів.
Розрізняють первинний ринок цінних паперів, на якому здійснюється емісія і первинне розміщення цінних паперів, і вторинний - де відбувається купівля-продаж (обіг) цінних паперів, випущених раніше. Інституційними установами ринку є спеціальні кредитні заклади і фондові біржі.
Залежно від призначення засобів, що обертаються на грошовому ринку, останній поділяється на:
> ринок грошей;
> ринок капіталів.
На ринку грошей продаються і купуються грошові кошти у вигляді короткострокових позик та фінансових активів (боргові зобов'язання до одного року). Ці кошти використовуються в обороті позичальника як гроші, тобто для приведення в рух уже накопиченого капіталу, завдяки чому вони швидко вивільнюються з обороту і повертаються кредитору.
На ринку капіталів - купуються і продаються грошові кошти у вигляді середньо- й довгострокових кредитів та фінансових активів строком понад рік. Ці кошти використовуються для збільшення маси основного й оборотного капіталів, зайнятих в обороті позичальників.
* Міжбанківський ринок - частина ринку грошей, де тимчасово вільні грошові ресурси одних кредитних установ залучаються іншими і взаєморозміщуються між ними переважно у формі міжбанківських депозитів.
* Відкритий ринок - це ринок, на якому відбувається купівля та продаж: цінних паперів (короткострокових зобов'язань держави) центральним банком.
Попит на гроші
Теорія попиту на гроші базується на "рівнянні обміну" І. Фішера, яке аргументує пряму взаємозалежність між кількістю необхідних для обігу
грошей і швидкістю їх обігу, з одного боку, та абсолютним рівнем цін і реальним обсягом виробництва, з іншого. Класичне формулювання цієї теорії має вигляд [2]:
.
Чинники впливу на попит на гроші. З'ясування мотивів, які заохочують економічних суб'єктів нагромаджувати гроші, дає можливість визначити чинники, які впливають на ці мотиви, а значить - на динаміку попиту на гроші [1].
Представники всіх теоретичних концепцій попиту на гроші визнають зміну обсягів виробництва (або обсягів національного доходу) ключовим чинником впливу на попит. Цей вплив обумовлюється трансакційним мотивом нагромадження грошей - чим більший обсяг виробництва валового національного продукту, а отже, й національного доходу, тим більшим може бути обсяг операцій щодо його реалізації і тим більшим має бути запас грошей для виконання цих операцій.
Зміна обсягу валового національного продукту у свою чергу визначається двома самостійними чинниками - динамікою рівня цін та рівня реального обсягу виробництва, кожний з яких може діяти незалежно один від одного. Наприклад, абсолютний рівень цін може зростати за незмінного обсягу реального виробництва, і навпаки, останній може зростати за незмінного рівня цін, чи обидва показники можуть зростати водночас, але різними темпами. Тому зміну абсолютного рівня цін тареального обсягу виробництва можна розглядати як самостійні чинники впливу на попит на гроші.
Попит на гроші і норма процента. Як відомо, грошові заощадження можуть зберігатися за бажанням власника грошей в альтернативних формах: їх можна розмістити у фінансові активи (цінні папери, строкові вклади та депозити тощо) або зберігати у ліквідній формі (готівкових або депозитних) грошей. Відомо, що заощадження у формі фінансових активів забезпечують їх власникам дохід у вигляді певного процента, тоді як зберігання активів у формі грошей не дають жодного доходу. І все-таки люди воліють тримати частку своїх активів саме у грошовій формі, а не в інших альтернативних формах. Величина грошей, що перебуває на руках у населення, залежить від нагальних витрат та вигод. У зв'язку з цим вирішення питання про зберігання грошей у формі касових залишків чи фінансових активів здебільшого залежить від норми процента, що в економічній теорії трактується як показник альтернативної вартості заощадження грошей. Тобто зростання альтернативної вартості зберігання грошей зменшує попит на реальні грошові залишки.
Сучасна теорія грошей, крім цих трьох, що вже стали традиційними, почала визнавати ще ряд чинників впливу на попит, які можна умовно назвати новітніми. Це, зокрема, накопичення багатства, інфляція, зміни в очікуваннях перспектив щодо кон'юнктури ринку та ін.
Чинник накопичення багатства полягає в тому, що економічні суб'єкти, накопичуючи багатство у формі різних активів, відносно рівномірно розміщують приріст його між усіма видами активів, у тому числі й у вигляді запасу грошей. Унаслідок цього в міру збільшення маси багатства зростатиме і попит на гроші.
Чинник інфляції впливає на попит на гроші у кількох напрямах. В умовах інфляційного зростання цін запас грошей, який мають у своєму розпорядженні економічні суб'єкти, неминуче знецінюється, і вони зазнають втрат, що само собою провокує скорочення їх попиту на гроші. Крім того, інфляційне зростання цін неминуче підштовхує вгору стазку процента і всі інші очікувані доходи на альтернативні грошам види активів. Унаслідок цього буде зростати альтернативна вартість грошових запасів і скорочуватися попит на гроші. Разом з тим слід пам'ятати, що зростання цін є чинником позитивного впливу на попит, якщо воно не значне і не провокує інфляційних очікувань.
Пропозиція грошей
Суть пропозиції грошей полягає в тому, що економічні суб'єкти у будь-який момент мають у своєму розпорядженні певний запас грошей, які вони можуть за сприятливих обставин спрямувати в оборот.
Створення грошової бази, що є основою емісії, здійснюється під впливом багатьох чинників. Основні з них - це:
> збільшення зобов'язань комерційних банків за кредитами, отриманими від центрального банку;
> чисті іноземні активи (збільшення або зменшення сальдо іноземних активів), за умов їх конвертації у національну валюту викликає розширення або звуження грошової бази;
> чисті зобов'язання уряду (зростання фінансових зобов'язань уряду перед центральним банком, що виникають внаслідок фінансування дефіциту бюджету у вигляді облігацій державної позики);
> нерезервні зобов'язання банківських установ (капітал і прибуток від емісійної діяльності, некласифіковані активи і пасиви, інші зобов'язання) [3,4].
Отже, значна кількість чинників, що впливають на обсяги грошової бази, визначається загальноекономічними обставинами і тому не може регулюватися безпосередньо центральним банком, тобто шляхом адміністрування. Тут треба використовувати економічні важелі, й ефект кредитного мультиплікатора підтверджує цей важливий для теорії грошей та емісійної практики висновок.
Ефект кредитного мультиплікатора, що у теорії грошей має назву багаторазової експансії банківських депозитів, полягає в автоматичному розширенні емісійного процесу, який здійснюється за рахунок багаторазових примножень сформованих у банківській системі нових резервів і характеризує спосіб функціонування не окремого банку, а банківської кредитної системи в цілому.
Процес мультиплікації пов'язаний з надходженням нових грошей (депозитів) до комерційних банків. Надходження можуть бути:
> готівкою;
> від операцій на відкритому ринку цінних паперів до скарбниці;
> чеками, виписаними на інший банк;
> кредитами центрального банку.
грошова база - це консолідуючий показник резервних грошей банківської системи, на основі якого через грошовий мультиплікатор формується пропозиція грошей
Тоді пропозиція грошей (М8) прямо пропорційна грошовій базі (Ми) і залежить від величини грошового мультиплікатора (т):
Зміна коефіцієнта мультиплікатора визначається не тільки рішеннями центрального банку, а й багатьма іншими чинниками, що діють незалежно від його волі і можуть самостійно впливати на обсяг пропозиції грошей [1]. Такими чинниками можуть бути зміни:
o норми обов'язкових резервів;
o облікової ставки;
o типової ринкової процентної ставки;
o процентної ставки за депозитами до запитання;
o обсягу багатства економічних суб'єктів;
o тінізації підприємницької діяльності;
o стану довіри до банків, банківської паніки.