28. Вплив Візантії на культуру кр

Краса візантійського богослужіння, та її естетичний ефект змусили російських послів віддати перевагу християнську віру візантійського зразка. Захоплені цією красою, стародавні слов'яни і повернули свої серця до грецької мудрості, сприйнятої ними перш за все у формі художніх образів. За визначенням мистецтвознавця В. В. Бичкова, Платонова думка про «тотожності краси, істини і божества, своєрідно втілене у візантійському храмовому дійстві, виявилося дуже близькою серцю давнього слов'янина. Вже при перших контактах з Візантією Русь сприймала, ще не усвідомлюючи цього повністю, саму суть візантінізму - висунення емоційно - естетичної сфери на чільне всієї духовної культури. Саме тому Давня Русь змогла продовжити безперервну лінію духовної традиції ». Краса грецького богослужіння стала одним з головних критеріїв істинної релігії. Таке схиляння перед красою, виражене в тексті літопису: «Повісті временних літ», виявляє естетичну підготовленість, налаштованість на сприйняття цієї краси, аж ніяк не простий, а надзвичайно витонченою, що володіє складною символікою, своєрідною мовою. Жителі Київської Русі поступово засвоюють християнський світогляд, згідно з яким сприймається світ не володіє істинною реальністю. Він є лише віддзеркалення має пріснобитіе (тобто вічне існування) світу вищих істин, наблизитися до змісту яких можна через божественне одкровення з вірою, за допомогою розумного споглядання, містичного прозріння. Ці істини сприймаються людиною як знаки, символи. Символ, таким чином, виступав способомпізнання, освоєння світу і був по - суті єдиною збереженою зв'язкою сакрального і мирського.

Візантійська естетика справила величезний вплив на музичну культуру Київської Русі, надовго визначивши шлях розвитку російської музики. Церковний спів, почуте російськими послами в Константинополі, вразило їх уяву нечуваної до того сладостной красою. Якщо народна піснясупроводжувала життя людини, глибоко входила в його побут, працю, відпочинок, від колискових до похоронних плачів, то церковна музикавиконувала інше завдання. «Будь-яке нині житейська відкладемо піклування» - ці слова Херувимської пісні з Летургіі говорять про те, що музика спрямована на абстрагування. Необхідно забути всі турботи, зосередитися на неземних, нетутешніх образах.

Ці образи і в цілому емоційна сфера, закладена музичної естетикою, були глибоко сприйняті і по - своєму відтворені давньоруської церковної музикою. Давня Херувимська пісня знаменитого розспіву - монодіческая, в ній дуже значна вокалізація. На відміну від інших жанрів давньоруського співочого мистецтва - тропарів, стихир, ірмоси і інші - де слово стоїть на першому місці, а музика, підпорядкована речі, лише допомагає його осмислення, в Херувимської пісні музика грає самодавлеющее роль. Виникає відчуття ширяння, безперервного руху. Ангельський спів, що не вимагають багатослів'я, одними звуками висловлює екстатично - молитовний стан. Мелодія Херувимської пісні ллється, як струмок, безперервно переливаючись найтоншими, ледь невловимими фарбами, як заклик до піднесеного способу життя, не допускати в своїх звичаї нічого не музичного, безладно, несозвучного, спостерігаючи за тим, щоб наш спосіб життя неухильно зберігав правильну мелодію і ритм . Призначення божественних гімнів привести душу до гармонії, до узгодження з божеством. Принцип канону відігравав найважливішу роль в культурі Візантії, де він складався поступово, формуючи всі види богослужбових чинопоследований. Канон мав охоронної тенденцією, він не дозволяв привносити в церковну культуру нічого низького банального, далекого їй. Візантійський канон ліг в основу співочої церковної культури Київської Русі. Однак, якщо у Візантії музично - поетичний канон богослужіння складався поступово протягом кількох століть і оформився остаточно лише в Х столітті, в Стародавній Русі канон був сприйнятий цілком разом з хрещенням Русі і розглядався тут як щось непорушне, священне. Його порушення на Русі могло розглядатися, як єресь. Так невеликі зміни деяких текстів і обрядів у результаті нових перекладів, вироблені в середині ХУ11 століття привели до драматичних подій, викликавши розкол російської церкви і рух старообрядців.

Поспівковий принцип музичної композиції був взаімствован давньоруськими музикантами з Візантії. Мелодії подібне були простими і зрозумілими, освоєння їх практично було доступно кожному, і вони відігравали важливу роль у процесі демократизації візантійської культури на Русі після хрещення та впровадженні її в музичний побут гімнографії.

Ідея богоданість мистецтва Візантії заснована на тріаді - від Бога через ангелів чи святих божественне одкровення передається людям - принцип, що стосується всіх видів мистецтва, в тому числі і музики. За переказами Роман Сладкоспівець отримав дар залишення кондаків і співу уві сні. Прокинувшись, Роман прославляє Богородицю, яка з'явилася йому уві сні і знаходить дар мелодії і песнотворцев. Давня традиція співу кондаків загублена. Збережені до нашого часу рукописи - п'ять кондакарей - не піддаються розшифровці. У найдавнішою з цих рукописів - друкарський статуті - є вказівки, які частини кондаків повинен співати співак, які підспівувати «людіє», тобто народ.

Поряд з найскладнішими видами «ангелогласного співу», взаімствованнимі з Візантії, які як би лежали на верхньому ярусі музичної культури, його нижній ярус базувався на елементарних співочих формах. Якщо перший був вишукане спів, максимально наближене до візантійського, то другий ярус більш демократичний вид співу. Всі спів визначається складними процесами взаємодії співочих форм, представлених на верхньому і нижнім ярусах, поступової адаптацією візантійських музичних форм, пристосуванням їх до місцевих умов і створенням на їх базі власної національної російської культури співочого творчості.

Під великим впливом церкви знаходився інший вигляд давнього мистецтва - архітектура. З приходом на Русь християнства широко починаєтьсябудівництво культових будівель, церков і монастирів. Візантійське зодчество не могло б прижитися на російському грунті раніше 1Х століття, тобто раніше прийняття християнства на Русі, воно було чуже і вороже країні, де ще тільки складалося класове суспільство і держава. Звичайно і тепер розвиненість соціальних відносин Візантії і Русі не співпадала - у Візантії це було сформоване феодальне суспільство, а на Русі - період складання раннього феодального держави. Але в обох випадках це вже було класове суспільство. Різниця рівнів їх соціального розвитку тепер не могла перешкодити проникненню зовнішніх впливів, хоча і сприяло швидкому розбіжності шляхів зодчества. На ранньому етапі візантійські майстри змогли знайти способи вирішення завдань, які ставив перед ними кілька інше замовлення. Відсутність власної традиції кам'яно - цегляної архітектури і власних майстрів призвело до того, що будівництво в Києві на ранній його стадії було цілком в руках приїжджих грецьких зодчих. Тим не менш повного збігу візантійських і київських будівель навіть у цей період не спостерігається. На Русі й Візантії у цей час існував зовсім інший соціальне замовлення - вотчінскій храм розвитого феодального суспільства у Візантії і загальнодержавний храм слагающейся феодальної формації на Русі. Різниця в замовленні викликала і застосування різних типів храму - невеликий тринефний у Візантії і величезний пятинефний з галереями в Києві. Необхідність мати в церкві великі за площею хори (емпора) для церемоній княжого двору викликала многоглавие, абсолютно не застосовувалося в цю пору в Константинополі. Відсутність на Русі мармуру змусило перейти до цегельних підкупольних стовпів, що різко змінило характер інтер'єру, інші умови призвели до створення інших пам'ятників, навіть на самому ранньому етапі складання російського зодчества. А далібудівлі зведені в Києві послужили базою складання власної архітектурної традиції, вже не візантійської, а київської, російської. У тих же випадках, коли приїжджали пізніше грецькі зодчі будували будинок іншого типу, що не відповідали цієї традиції, вони вже не мали на розвиток російської архітектури ніякого впливу. Прикладом може служити собор Київського монастиря в Києві, між тим уважне вивчення зовнішніх впливів у давньоруській архітектурі ясно показують, що вплив ці мали дуже характерну особливість: вони сприймалися на Русі дуже вибірково. Приймали лише те, що відповідало соціальному рівню і естетичним уявленням країни. Національна своєрідність зодчества анітрохи не знижується наявністю зовнішніх впливів. Навпаки, якщо ці впливу входять в органічну єдність з місцевими традиціями, вони служать лише створення ще більш яскравих і художньо виразних пам'яток.