30. Київська школа іконописання. Аліпій та Григорій Печерські

Ікона з'явилася на Україні приблизно в 988 році. У перекладі з грецької це слово - образ - і закріпилося в українській мові. Спочатку були тільки привізні ікони, в основному, візантійські та грецькі, потім у міру розширення будівництва храмів виникали і поширювалися українські школи іконопису, в основному при монастирях.

Творцем київської школи іконопису вважають митрополита Іларіона, який виступив проти засилля візантійських греків у іконописній роботах на території Київської Русі. Іконописні майстерні знаходилися при храмах святої Софії і в Печерському монастирі, заснованому Антонієм і Теодосієм. З тих часів дійшло дуже мало робіт українських майстрів і лише кілька імен авторів. Це Григорій, легендарний Алімпій, про якого люди казали, що йому допомагають янголи - він міг за кілька годин намалювати і позолотити ікону. Вважається, що церква Успіння Богородиці (1073-1089 рр.). Розписана була вже тільки київськими майстрами, на відміну від більш ранніх святої Софії та Десятинної церкви для будівництва та розпису яких запрошувалися майстри з усього православного світу.

Класична іконопис на Україні розвивалася у відповідності з православними канонами (правда дошки бралися в основному липові), крім того малювалися ікони на склі (в основному на Західній Україні) і вишивалися на тканині. На думку більшості вчених у цей період були закладені основні національні особливості українського іконопису від російської та інших православних шкіл. Основними відзнаками української ікони від решти православних шкіл іконопису, більшість вчених вважають:

-- певна м'якість колориту;

-- застосування червоного золота з більш теплим кольором, ніж в суворих російських іконах з більш блідими кольорами позолоти;

-- застосування рослинних орнаментів, з використанням квітів скрізь, де це можна було застосувати (розпис орнаментів на одязі, країв рамки дошки ікони);

-- м'яке, майже трепетне написання найулюбленіших Українських образів іконографії (особливо Богородиці).

Розгром і майже повне знищення Києва військами Батия (1240 рік) надовго перенесли центр українського іконопису в західні райони (Галич). Подальша складна історія України визначила і відповідну історію її ікон - наступний підйом іконопису пов'язаний спочатку з масовим будівництвом православних храмів і монастирів, а потім і з появою ікон у кожному православному домі (приблизно 17-18 ст.).

Масовий попит на значок, викликав до життя і досить унікальне явище у вигляді народної іконопису, тобто багато самоучок писали ікони під замовлення і навіть розписували сільські церкви і храми, вносячи своє бачення святих образів у строгі православні канони їх написання.

В надалі появу і розвиток техніки кольорового друку викликало появу дешевих копій, що створюються шляхом наклеювання паперової репродукції ікони на дощечку з подальшим оформленням штампованим окладом і вставкою цієї (фактично ілюстрації) в раму зі склом. Складний, тривалий процес класичного створення ікони завжди був досить дорогим і природно не міг бути поставлений на такий же потік, що призвело до зниження обсягів написання ікон у їх класичному розумінні.

Останній удар по українського іконопису було завдано в минулому столітті Радянською владою -- знищення храмів, масове спалення ікон призвели до того, що протягом майже століття рідкісні вихідці з України працювали в основному за кордоном, розписуючи храми і створюючи ікони.

В даний час - відновлення храмів і відродження свободи віросповідання громадян України, створюють певні передумови для нового відродження українського іконопису - мистецтва пережив століття.

Преподобний Григорій відбував подвиг у Києво-Печерському монастирі разом з іконописцем Аліпієм. Був художником. Спостерігав за роботою іконописців із Греції, які розписували храм Успіння Пресвятої Богородиці. Намалював багато ікон, що прикрасили храми Печерського монастиря і поширювалися по всій Русі. Про його життя більше нічого не відомо.

Упокоївся в 1105 р. Його мощі знаходяться в Ближніх печерах. В акафісті всім Печерським преподобним сказано: «Радуйся, Григорію, ікон святих благоговійний художнику»! Пам’ять преподобного Григорія вшановується 21 серпня (8 серпня за ст. ст.).>

Преподобний Алі́пій (Алімпій, Олімпій) Печерський (близько *1050 — † 1114) — православний святий, київський мозаїст і живописець, ювелір та лікар, чернець Києво-Печерського монастиря, перше відоме з літопису ім'я староруського художника, один з авторів Києво-Печерського патерика. Навчався у грецьких майстрів.

Найвизначнішими його малярними роботами були сім ікон деісусного ряду, написаних для домової церкви невідомої особи. Вони вважались чудодійними, оскільки не згоріли під час пожежі.

Існує припущення, що Аліпій виконував мозаїчні роботи для Михайлівського Золотоверхого собору в Києві зруйнованого у 1934 році. До нашого часу зберіглося лише одне творіння славетного печерського іконописця — ікона Богоматір Свенська-Печерська . З 1288 року вона була головною святинею Успенського Свенського монастиря Брянська, а після знищення монастирського собору у 1927 р. зберігається у Державній Третьяковській галереї. Існує також думка, що знаменита Ярославська Оранта, або Велика Панагія, знайдена в 1919 р. у Спасському монастирі Ярославля, також може бути твором Аліпія. Вона також зберігається в Третьяковці.

Аліпій похований у Ближніх печерах Києво-Печерської лаври.