29. Завезені в кр Візантійські ікони
Ікони, як специфічний вид релігійного малярства, виникли дуже давно, і найраніші уцілілі твори належать до VІ ст. Ікона як художній елемент займала головне місце в інтер'єрі церковної споруди. Культура ікони була офіційно прийнята на сьомому Вселенському соборі 787 року у місті Нікеї. Ікони становлять органічне ціле з храмом і підпорядковані його архітектурі. У храмах ікони розташовувалися над передвівтарною перегорожею, що пізніше перетворилася на іконостас. Перші ікони були привезені на Русь з Візантії і Болгарії, а в кінці XI ст. з'явилися власні.
Однією з таких завезених з Візантії ікон була
Ікона Вишгородської Богоматери походить із Константинополя. 1131 р. її привезено кораблем з Візантії на Русь і поміщено в Київському Вишгороді у храмі свв. Бориса і Гліба. За іконографічним типом – це ікона замилування (елеуса), адже на іконі зображена Богоматір в коричнево-вишневих шатах, а на руках у неї Дитя Ісус, який, її обнявши, притулився щокою до щоки Матери.
Ікона Вишгородської Богородиці є однією з тих творів, виникнення яких було тісно пов’язане з духовними одкровеннями. За значенням ці одкровення можна зіставити з роллю біблійних текстів у історії людського спасіння. Тексти водночас сприяли поглибленому пізнанню Божественних ідей. Тобто роль Заступниці була тісно пов’язана з роллю, яку вона відігравала у спасінні людських душ.
Цю ікону характеризує страсний символізм, який проникливо відображає емоційний стан Марії. Це добре видно на зворотній частині цієї двосторонньої ікони. Композиція на звороті передає зображення Етимасії (царського трону) з Євангелієм, хрестом та иншими предметами страстей, яке було поновлене у XV ст., але відтворювало первісну композицію.
Милування Дитяти в цьому контексті безпосередньо вказує на майбутню жертву і страждання Матери біля розп’яття. Адже стражданням перейняті риси облич Матери і Дитяти, а також їхнє місце поєднання, яке відображує сцена Оплакування. Характерним для цієї сцени є подібне розташування ликів Матери і Христа, яке було притаманне також типу Вишгородської елеуси.
Образ Вишгородської (Володимирської) Богородиці виявляє розвиток теми ніжної матери. Якщо Діва Марія у виразі свого лику тамує страждання, то виявляє на цій іконі важливу богословську ідею – втілення і смерть на хресті Спасителя. Головним внутрішнім мотивом для появи різноманітних типів Замилування Богоматери та іконографічних варіянтів є стриманий смуток Богородиці з думкою про мученицьку людську долю Дитяти. Це почуття від самого початку її розвитку надавало іконографії Богоматери–елеуси страсного забарвлення.
Тісний зв’язок іконографії Божої Матери–елеуси зі страсною темою знаходимо у словах проповідей Георгія Нікомедійського і Симеона Метафраста, у яких наголошується на протиставленні між поцілунком, який Марія віддає мертвому Христу і тим цілуванням, яким вона пестила Христа-Дитятка.
Вираз страсного характеру в іконографії Богоматери XII ст. пов’язується із посиленням аскетизму, а також глибокою духовністю візантійських іконописців. Адже візантійські майстри, використовуючи поширені канонічні зразки і форми, досягали в образах тонкої передачі психологічних нюансів, зокрема у вияві почуттів між Матір’ю і Сином. Із появою цієї візантійської прославленої ікони на Русі, іконописні обряди, зокрема зображення Божої Матери, виявляють ускладнення духовної природи зображень у передачі психологічних почуттів і молитовного настрою.
Протягом XI ст. з’являється іконографічний варіянт, у якому Дитя обіймає і цілує Матір, котра схилилася перед ним у жесті моління і поклоніння. Найвідоміша ікона цього типу походить із Синайського монастиря поч. XII ст., а також зображення Влахернської Богоматери з чорним покривалом.
Ідеї любови та страстей, які вносив у середовище Київської Русі образ Вишгородської Богоматери, були співзвучними із настроями епохи XII-XIII ст. Адже посилення конфліктів між князями і феодальне роздроблення вносили у тогочасне суспільство пережиття тривоги і неспокою, яке супроводжувалося духовними стражданнями. Тому тема Елеуси виявилася в той час хвилюючою, тамуючи за опечаленим виразом лику Діви Марії трагізм розділення руської землі. Таким чином, в цей час з’являються такі ікони як Білозерівська, Влахернська, Ігорівська та инші, які передають варіант зображення постатей, як у Вишгородській іконі. Благородне страждання Матери та любов Дитяти виявляють спорідненість духовного настановлення образів. Тут емоційні взаємовідносини Матери і Сина демонструють ряд найважливіших богословських ідей свого часу. Це втілення Христа, передбачення Його страстей і любов Марії-Церкви до Христа Первосвященика. Складність богословських ідей ікони поряд з глибоким художнім осмисленням образу, де тонкі відтінки і переходи тонів передають Божественну природу образу, і надають цій іконі значення одного з найглибших витворів людства.