19. Реформи Петра і. Становлення Російської імперії.

З початкуХVIII в. Петро взяв різко курс - на «європеїзацію» Росії. На формування його поглядів великий вплив надали іноземні підприємці,возглавлявшие Московську «Німецьку слободу», швейцарецьЛефорт і англієць Гордон - прихильники протестантизму. Жорсткий характер Петра I загартувався у боротьбі влада разом з царівною Софією, особистій участі в стратах її прибічників, прихильників устоїв російської монархічній державності.

Найбільше Петро досяг успіху в модернізації на європейський лад системи державно-адміністративного управління країною, здійснивши ломку традиційних структур. Замість Боярської думи створилиправительствующий Сенат (1711) як вищий орган,комплектуемий царем. Сенат розробляв нормативні державні акти, стежив за фінансами країни, контролював діяльність адміністрації. Система централізованого управління через накази (шведською манер) колегіальним принципом розгляду справ. Створили 12 колегій. Провідну у яких роль, особливо у керівництві виробництвом і які торгівлею, зайняли іноземніспециалисти.[1]

Петро - творець «служивого» держави. Згідно з указом «Про єдиноспадкуванні» (1714) земельні володіння переходили старшому сину дворянина. Інші сини були зобов'язані нести військову чи державної служби й чітко просуватися службовими щаблями як чиновники відповідно до «>Табелем про ранги». Вона містила 14 рангів, які службовці мали проходити зі сходинки на сходинку.

У дивовижній країні було проведено адміністративну реформу. Усю територію поділялася на 8 губерній, які ділилися на провінції і повіти. На чолі губерній стояв губернатор, у чиїх руках перебувала судова, поліцейська, фінансова влада. На чолі провінцій і повітів були воєводи. Міським управлінням стали відати городові магістрати.

Петро здійснив військову реформу: перехід до регулярного війська, формованої рекрутськими наборами з селян.

Як вона та монархи країн Європи, Петро направляв свою реформаторську діяльність встановлення необмеженої, самодержавної влади. Перешкодою до цього цар вбачає у традиціях православної церкви. «Симфонія влади» в Московської Русі грунтувалася як на підпорядкуванні царя догматам церкви, а й світському підпорядкуванні йому служителів церкві якподданних.[2]

А в католицькій Європі Римське папство прагнуло панувати над монархами. Російське Православ'я цим Петру I не загрожувало. Однак у прагнення до абсолютної владі він завдав серйозного удару устоям Православ'я у Росії. Після смерті 1700 р. Патріарха нового за вказівкою царя не обрали. У 1721 р. Петро створив державну колегію із управління церковними справами - Святійший синод на чолі з обер-прокурором. Так Російська Православна Церква втратилаПатриаршества. Понад те, цар видав негласний указ «Про підпорядкування таїнства сповіді поліцейському розшуку», ніж зобов'язав священиків шпигувати над своєю паствою під страхом каторги та злиднісана.[3] Підпорядкування церкви державі вело до руйнації Московської православної державності, підриву духовних її основ.

У руках царя зосередилася всю повноту законодавчої, виконавчої, судової та духовної влади. Росія отримала великий розгалужений апарат управління. Діяльність чиновників детально регулювалася різноманітних регламентами і законами. Через це держава часів Петра I називають регулярним.

Після переможного завершення Північної війни Сенат удостоїв Петра I чину адмірала, титулом «Батька Батьківщини», «Великого» і Імператора Всеросійського. [4]

Титул імператора став символом абсолютної одноосібної влади монарха, спирається нагосударственно-бюрократический апарат. Указом Петра I (1722) «Пропрестолонаследии» руйнувалася традиція, через яку престол переходив по чоловічої лінії від батька до сина. І ось наступник призначався за бажання монарха, що тільки після смерті Петра I стала основою палацевих переворотів.

Реформаторська діяльність обумовила культурні зміни у російському суспільстві. У дивовижній країні вводилося світське освіту. З'явилися інженерні, медичні, військові, ремісничі школи. Здійснено перехід від церковнослов'янського нового цивільний шрифт.

Усі реформи Петра зі створення регулярного війська і флоту, щодо посилення його особистою самодержавної влади, в розвитку в промисловості й торгівлі, з організації навчальних закладів, Академії наук, друкарства тощо. були спрямовані до посилення Росії, створення сильного би в економічному і воєнному сенсі держави. Петро проводив реформи силою, вважаючи, що вони необхідні як державі, а й народу.

Всі ці реформи увінчалися створенням складнішої бюрократичної апарату. У дивовижній країні встановилася система централізованого дворянського управління на чолі з царем, якому належала вища законодавча, виконавча і судова влада, тобто абсолютна влада монарха. У духовному регламенті і була записана: «>Монархов влада є самодержавна, яким коритися сам Богповелевает».[5]

У оцінці діяльності Петра I навіть найбільші історики дотримуються протилежних поглядів.Оправдивающий європеїзацію РосіїС.М. Соловйов порівнював діяльність Петра I з «бурею, всеочисній повітря». В.О. Ключевський говорив, що робив Петро I «правитель без правил,одухотворяющих і виправдувальних влада, без елементарних політичних понять і громадських організацій стримувань». Безумовно, проте, що правління Петра I - важлива віха історіяРоссии.[6]

Результати перетворень

Через війну перетворень було створено потужне промислового виробництва, сильна армія і флот, що дозволило Росії домогтися виходу на море, подолати ізоляцію, скоротити відставання від передових країн Європи і сподівалися перетворитися на велику державу світу. Проте форсована модернізація і запозичення технологій здійснювалися з допомогою різкого посилення архаїчних форм експлуатації народу, який оплатив вкрай висока ціна позитивні результати реформ. Реформи державних устроїв додали нові сили служивому деспотичному державі. Європейські форми прикрили і роботою зміцнили східну сутність самодержавного держави, чиї просвітницькі наміри не збігалися з політичною практикою. Щодо новизни реформ галузі культури та побуту, з одного боку, створювали умови у розвиток науки, освіти, літератури тощо. Але з іншого, механічне і насильницьке перенесення багатьох європейських культурних і побутових стереотипів перешкоджало повноцінному розвитку культури, заснованої національними традиціях. Але головне полягала у тому, що дворянство, сприймаючи цінності європейської культури, різкообособлялось від національної традиції та її хранителя - російського народу, чия прихильність до традиційних цінностям й інститутам ширилася принаймні модернізації країни.

Парадокс петровській реформи зводився до того, що вестернізація Росії, яка носила насильницький характер, зміцнювала основи російської цивілізації - самодержавство і кріпацтво, з одного боку, викликали до життя сили, які здійснювали модернізацію, з другого, провокувалаантимодернизационную іантизападническую реакцію прибічників традиціоналізму і національної самобутності.