38. Соціально-психологічні основи взаємодії. Місце взаємодії у структурі спілкування.

Неодмінною особливістю соціальних відносин є міжособистісний соціально-психологічний аспект. Міжособистісні відносини визначають тип взаємодії (суперництво, співробітництво), ступінь його вираження (більш або менш успішне, ефективне співробітництво). На їх формування впливають умови життєдіяльності людини, емоційна забарвленість. Емоції спонукають до дії, відіграють важливу роль у таких взаєминах, як дружба, любов, шлюб. За допомогою емоцій (переляк, сміх та ін.) людина може впливати на партнера по взаємодії, відповідно змінюючи його реакцію на предмет обговорення.

Людину із суспільством пов'язує розгалужена система зв'язків. Основними їх елементами є суб'єкти зв'язку, предмет зв'язку — те, з приводу чого здійснюється зв'язок, і механізм свідомого регулювання взаємин між суб'єктами. Конкретний зв'язок відбувається у формі контакту і власне взаємодії, але контакт є першою сходинкою реальної взаємодії. Він може бути і самостійним явищем, яке у взаємодію не переростає. Такий контакт поверховий, швидкоплинний, позбавлений системи споріднених дій суб'єктів один з одним. Власне взаємодія є систематичними, регулярними діями суб'єктів, спрямованими один на одного, що мають на меті викликати відповідну реакцію, яка зумовлюватиме нову реакцію того, хто здійснює вплив.

Взаємодія — взаємозалежний обмін діями, організація людьми взаємних дій, спрямованих на реалізацію спільної діяльності. Під час взаємодії відбувається обмін діями, зароджуються спорідненість, координація дій обох суб'єктів, а також стійкість їх інтересів, планування спільної діяльності" розподіл функцій тощо. За допомогою дій відбуваються взаємне регулювання, взаємний контроль, взаємовплив, взаємодопомога. Це означає участь кожного учасника взаємодії у розв'язанні спільного завдання з відповідним коригуванням своїх дій, врахуванням попереднього досвіду, активізацією власних здібностей і можливостей партнера. Спілкуючись, обмінюючись інформацією, людина виробляє форми і норми спільних дій, організовує і координує їх. Це забезпечує уникнення розриву між комунікацією і взаємодією.

Питирим Сорокін (1889—1968) основою соціологічного аналізу вважав соціальну взаємодію, зокрема, взаємодію індивідів. В основі взаємодії, на його думку, — соціальна нерівність у суспільстві. Він проповідує ідеї етичної відповідальності та солідарності, культурних цінностей, під впливом яких і повинна здійснюватись взаємодія у суспільстві.

Інтерактивна сторона спілкування — це умовний термін, що означає характеристику тих компонентів спілкування, пов'язані з взаємодією людей безпосередньої організацією їхньої спільної діяльності.

Якщо комунікативний процес народжується з урахуванням деякою спільної прикладної діяльності, то обмін знаннями й ідеями щодо цієї бурхливої діяльності неминуче передбачає, що досягнуте порозуміння реалізується у нових спільних спробах розвинути далі діяльність, організувати її. Участь одночасно багатьох у цій діяльності означає, кожен має внести своя особлива внесок у неї, що дозволяє інтерпретувати взаємодія як організацію спільної прикладної діяльності.

У її учасники надзвичайно важливо як обмінятися інформацією, а й організувати «обмін діями», спланувати загальну діяльність. У цьому плануванні можлива така регуляція дій одного індивіда «планами, дозрілими у голові іншого», яка й робить діяльність справді спільної, коли носієм її виступатиме не окремий індивід, а група. Отже, питанням у тому, яка ж «інша» сторона спілкування розкривається поняттям «взаємодія», можна тепер відповісти: та сторона, фіксуючої як обміну інформацією, а й організацію співдії, дозволяють партнерам реалізувати деяку загальну їм діяльність. Таке вирішення питання виключає відрив взаємодії від комунікації, але виключає і ототожнення їх: комунікація організується упродовж спільного діяльності, «щодо» її, і у цьому процесі людям необхідно обмінюватися й від, і найбільш діяльністю, тобто. виробляти форми і норми співдії.

Кожна ситуація диктує свій стиль поведінки й дій: у кожному їх людина по-різному «подає» себе, і якщо цясамоподача не адекватна, взаємодія утруднено. Якщо стильсформирован з урахуванням дій до якогось конкретної історичної ситуації, і потім механічно перенесений в іншу ситуацію, то, природно, успіх може бути гарантовано. Розрізняють три основних стилю дій: ритуальний,манипулятивний і гуманістичний. Приклад використання ритуального стилю особливо легко показати необхідність співвіднесення стилю із ситуацією.Ритуальний стиль зазвичай заданий деякою культурою. Наприклад, стиль вітань, питань, поставлених під час зустрічі, характеру очікуваних відповідей. Так було в американської культури заведено питання: «Як?» відповідати «Чудово!», хіба що ні були насправді. Нашій культури властиво відповідати «сутнісно», притому не соромитися негативних характеристик власного буття («Ой, життя немає, ціни ростуть, транспорт спрацьовує» тощо.). Людина, який звик до іншому ритуалу, отримавши така відповідь, буде дивувало, як взаємодіяти далі. Що ж до використання маніпулятивного чи гуманістичного стилювзаимодействия, це окрема велику проблему, особливо у практичної соціальної психології.

Важливо зробити загальний висновок у тому, що розчленовування єдиного акта взаємодії таких компоненти, як позиції учасників, ситуація й стиль дій, також сприяє більштщательному психологічному аналізу цього боку спілкування, роблячи певну спробу зв'язати її із вмістом діяльності.