11. Розвиток особистості в системі суспільних відносин. Рольова поведінка та особливості її форсування у системі міжособистісних стосунків.

Особистість — елемент будь-якої соціальної системи. Усі соціальні явища в кінцевому підсумку опосередковані індивідуальною дією людини. Наслідки будь-якої соціальної дії, таким чином, залежать, у всякому разі частково, від її впливу на особистість. Включення людини в суспільство здійснюється через різні соціальні спільноти (соціальні групи, соціальні інститути, соціальні організації), які персоніфікуються кожною конкретною особистістю. Унаслідок цього людина включається до безлічі соціальних систем та до системи прийнятих у суспільстві норм і цінностей. Кожна з цих систем певною мірою впливає на неї. Отже, особистість стає не лише елементом со­ціальної системи, а й сама являє собою систему, яка має надзвичайно складну структуру. Без дослідження системи особистості і без вивчен­ня процесів, які охоплюють повсякденне спілкування і міжособисті відносини, неможливо зрозуміти ті соціальні процеси, які управляють складними структурами суспільств.

Індивід включається до функціонування соціальної системи як особистість, наділена певними індивідуальними якостями. Унаслідок цього особистість не є механічним продуктом соціальної системи, вона також самодетермінована. Кожна особистість має певні індивіду­альні та соціальні якості. Але щоб зрозуміти, що таке особистість, слід з’ ясувати відмінності в термінах: «людина», «індивід», «індивідуаль­ність», «особистість».

Людина — поняття загальне, родове, воно охоплює всіх людей як представників окремого виду Homo sapiens та вказує на якісні від­міни людей від тварин (свідомість, мова, здатність до спільної праці та ін.).

Індивід розуміється як окрема, конкретна людина, як одиничний представник людського роду.

У понятті «індивідуальність» відбиваються відмінність однієї лю­дини від іншої, специфічні біологічні та соціальні властивості (успад­ковані чи набуті).

Поняття «особистість» уводиться для того, щоб підкреслити «над­природну», соціальну сутність людини, тобто наголос ставиться на соціальній основі. Особистість — це конкретне відображення сут­ності людини, інтеграція в індивіді соціально значущих рис та соці­альних відносин даного суспільства, яка певним чином реалізується у практичній діяльності. Те, що є особливо важливим для людини, виступає врешті-решт як мотиви та цілі її діяльності. Завданням со­ціології є вивчення цих цілей і мотивацій для того, щоб їх результат був не випадковим, а наближався до бажаного. Існує певна межа, різ­ниця між цілями людей і цілями суспільства. Соціологія має виявляти ступінь відхилення цілей людей від цілей суспільства.

Категорія «особистість» стосується кожної людини, оскільки вона індивідуально відображає значущі риси даного суспільства. Обов’язковими характеристиками особистості є ціннісні орієнтації та соціальні відносини, відносна самостійність (стосовно суспільства) та відповідальність за свої вчинки, а також самосвідомість. Дуже важли­во враховувати, що особистість є не лише результатом, а й причиною тих соціально значущих дій, які відбуваються у даній соціальній сфе­рі. Суспільні відносини (економічні, політичні, соціальні, ідеологічні) певного конкретно-історичного типу суспільства по-різному відбива­ються і виявляються, визначаючи соціальну якість кожної людини, зміст і характер її діяльності. Людина водночас постає як об’єкт і суб’єкт суспільних відносин. У процесі своєї діяльності вона інтегрує відносини довкілля і разом з тим виробляє особливе ставлення до на­вколишньої дійсності. Соціальні відносини, опосередковуючись вну­трішнім станом людини, виявляються в її діяльності як особисте став­лення до зовнішнього світу.

Специфіка особистості визначається її соціальною якістю, тобто сукупністю соціально-психологічних властивостей і рис, взаємо­пов’язаних певним чином та зумовлених типом соціальної взаємодії особистості з іншими людьми в конкретних соціально-історичнихумо- вах і обставинах. Соціальна якість виявляється тільки у взаємодії з ін­шими людьми, у певних соціальних обставинах, у конкретних вчинках, справах, оцінках, тобто в діяльності та продуктах цієї діяльності.

До найбільш вагомих властивостей особистості належать:

1. Самосвідомість — відокремлення індивідом самого себе від оточуючого соціального середовища, усвідомлення себе як «Я», що водночас протистоїть «іншим» та нерозривно пов’язане з ними.

2. Самооцінка — оцінка особистістю своїх здібностей, можливос­тей, свого місця серед інших людей. Основна функція самооцінки — регуляція поведінки особистості, самокорекція особистістю своїх вчинків.

3. Активність — здатність особистості самостійно, енергійно та інтенсивно здійснювати соціально значущі дії.

4.Інтереси — ставлення особистості до свого положення та умов життя в даній соціальній і економічній структурі, а також до обумов­лених цим станом потреб. В основі інтересів лежать потреби людей, які зрештою виражають вимоги соціальних законів і внаслідок цього інтерес виступає як результат усвідомлення будь-якої потреби. Інте­реси — це постійний спонукальний механізм пізнання та діяльності особистості, що підштовхує її до перетворення будь-якої сфери діяль­ності відповідно до своїх потреб, уявлень, цілей.

5. Спрямованість — сукупність стійких мотивів, що орієнтують діяльність особистості, незалежно від соціальних ситуацій, в яких вона знаходиться, її прагнення досягти певної мети.

6. Переконання — особисті соціально-психологічні потреби, в основі яких лежать певні уявлення, ідеї, принципи, що визначають ставлення людини до дійсності та спонукають її діяти відповідно до своїх ідеалів, принципів, поглядів, світогляду.

7. Настанова — соціально-обумовлена схильність особистості до певної дії в конкретних умовах.

8. Ціннісна орієнтація — системно пов’ язані ціннісні уявлення про світ, його процеси і відносини, про те, що є більшою цінністю, що меншою, що слід мати за мету, а що ні. Ціннісні орієнтації зумовлюють вчинки та дії людини.

9. Ідентичність — почуття існування унікальної індивідуальності, що відрізняється від інших індивідів, або відчуття себе як частини уні­кальної групи, що відрізняється від інших груп у використанні групових цінностей. Це результат свідомого та емоційного самоототожнення ін­дивіда з іншими людьми, соціальною спільністю або ідеалом шляхом виборчої та внутрішньо узгодженої інформації про нього самого як єд­ності особистого та соціального, що розкривається у взаємодії з іншими особистостями та спільностями. Ідентичність виступає як виявлення та результат ідентифікації — процесу ототожнення особистістю самої себе з певною етнічною, територіальною, мовною, релігійною та ін. спіль­ністю (я — студент, я — харків’янин).

Ці елементи в їх стійкому взаємозв’язку і утворюють систему осо­бистості.

Однак індивіди, які включені до процесу соціальної взаємодії, мають безліч властивостей, врахувати які практично неможливо. Коли йдеться про особистостей як про членів соціальних груп, соціальних інститутів і соціальних організацій, то маємо на увазі не властивості окремих лю­дей, а соціальні типи особистостей. У цьому терміні фіксується узагаль­нене відображення сукупності повторюваних істотних соціальних якос­тей особистості, які входять до будь-якої соціальної спільноти.

Соціологи виділяють декілька типів особистості.

1.  Ідеальний — тип особистості, що виступає ідеалом для членів даного суспільства, ідеал, якого вони прагнуть.

2.  Базисний — тип особистості, потрібний для розвитку суспільства у певний проміжок часу, нормативний для даного типу культури або соціальної верстви.

3.  Модальний — тип особистості, найпоширеніший у цей час, який втілює у собі середні загальноприйняті риси, притаманні певній куль­турі, яка домінує в даному суспільстві. Модальну особистість мають на увазі, коли говорять про «типового» підприємця або адвоката, або українця.

4.  Маргінальний — тип особистості, яка завдяки умовам життя або життєвим обставинам опинилася на межі двох культур, соціальних груп або життєвих стереотипів.

5.  Реактивний — тип особистості, яка в своїх основних рисах і вчинках залежить від різних зовнішніх впливів, з яких не може виділити головне, найбільш суттєве, внаслідок чого, як правило, «пливе за течією», а у своїх знегодах звинувачує обставини, що склалися.

6.  Проактивний — тип особистості, спроможний за будь-яких об­ставин активно реалізовувати свої плани, досягати власних цілей у житті, якомога менше відчувати на собі вплив оточуючих, а більше впливати на них та на зовнішні обставини.

7.  Кримінальний — тип особистості, який є доволі розповсюдже­ним під час кризових та перехідних етапів розвитку суспільства. Він характеризується тим, що, як правило, добре знає основні норми, за­кони, правила поведінки, але порушує їх заради корисливих прагнень, може вчинити злочин задля досягнення мети.

Об’ єктом соціологічних досліджень є не індивідуальні властивос­ті, а соціальні думки та почуття, які виявляються в діях індивідів; не інтереси і відносини окремої особистості, а інтереси і відносини людей, які мають схожі соціальні характеристики і здійснюють свою життє­діяльність у схожих об’єктивних умовах, їх інтереси і відносини, які виявляються в соціальних діях за конкретних історичних умов.

Засади для соціологічної типологізації особистостей можуть бути різними, зокрема, системи потреб, соціальних інтересів, ціннісних орієнтацій і т. ін. Найважливіші з них — статус і роль у системі соці­альних відносин.

У реальному житті соціальний статус особистості виявляється в різних ролях, які виконує ця особистість у процесі взаємодії з інши­ми людьми.

Соціальна роль — нормативний зразок поведінки індивіда, який займає певну соціальну позицію (у суспільстві, соціальній організації, соціальній групі) і виконує відповідні функції. Можна сказати також, що соціальна роль — це відповідний прийнятим нормам спосіб пове­дінки людей залежно від їх статусу. Поняття соціальної ролі належить до таких ситуацій, коли регулярно, протягом тривалого часу особис­тість відтворює в певних обставинах певні стереотипи поведінки, що відбивають очікування інших людей. Ці очікування, вимоги, побажан­ня відтворюються в конкретних соціальних нормах.

Людина у своєму житті виконує багато ролей, що пов’язані із со­ціальним статусом. Сукупність соціальних ролей, які відповідають соціальному статусу, мають назву рольового набору. Ролі можуть бути закріплені формально або мати неформальний характер. Ситуація, що пов’ язана з необхідністю задовольняти суперечні вимоги декількох ролей, має назву рольового конфлікту.

Деякі ролі індивід обирає вільно, прагнучи активно опанувати (на­приклад, роль дружини, матері, чоловіка), інші ж йому дано незалеж­но від його волі й бажання (роль жінки, чоловіка, члена етнічної групи). Із соціальною роллю пов’ язані певні права і обов’ язки індивіда, ступінь реалізації яких залежить не тільки від змісту рольових вимог, а й від можливостей, здібностей самого індивіда. Таким чином, будь-яка роль персоніфікується та суб’єктивується, тобто здійснення індивідом певної соціальної ролі зумовлено не тільки об’єктивними, а й суб’єктивними факторами. Соціальна роль характеризується комплексом нормативних вимог до поведінки й очікувань (експектацій). Членам соціальної гру­пи, які виконують ту чи іншу роль, представники групи (суспільства), що взаємодіють з ними, ставлять вимоги, встановлюють приписи спо­собів соціальної поведінки, відносин, настанови і т. ін. Ці вимоги, накази набувають форми очікування певної поведінки. Так, від матері оточуючі очікують, що вона піклуватиметься про свою дитину, від фахівця — що він професійно виконуватиме свої функціональні обов’язки, і т. ін.

Таким чином, соціологія особистості досліджує особистість у сис­темі соціальних зв’язків. Соціальні зв’язки — уся сукупність факторів, які зумовлюють спільну діяльність людей у конкретних умовах місця і часу заради досягнення конкретних цілей. Зв’ язки можуть бути осо­бисті, соціально-групові, організаційні, інституційні і т. ін. Вивчення особистості в системі соціальних зв’язків передбачає насамперед до­слідження її соціальних функцій (ролей) і статусів. Соціальні ролі мож­на розглядати як механізм взаємодії особистості і суспільства. Статус також може розглядатися через сукупність прав і обов’язків. Особистість соціально наділяється статусом і володіє ним відносно інших статусів. Здійснюючи права і виконуючи обов’язки, які становлять її статус, осо­бистість відіграє певну роль. Але при цьому необхідно враховувати і відносну автономію особистості в системі соціальних зв’язків.