1. Етапи психодіагностичного процесу.

Психодіагностичне дослідження являє собою ряд послідовних етапів єдиного процесу:

1. Формулювання психологiчної проблеми. Психологічна проблема – це можливе утруднення, невідповідність психічних можливостей особистості вимогам середовища, обставинам.

Формулювання психологічної проблеми здійснюється на основі вивчення всієї доступної попередньої інформації про майбутнього обстежуваного. Воно має спиратися на аналіз усвідомлених та неусвідомлених проблем клієнта, вікових новоутворень, врахування умов виникнення проблеми.

На цьому етапі визначається об’єкт, предмет, формулюється мета обстеження.

2. Висунення гіпотези (гіпотез) про причини означених явищ. Коли психологічна проблема з’ясована, чітко сформульована, висуваються гіпотези про причини порушень у спілкуванні, навчанні, вихованні, розвитку учня, про його потенційні можливості, спрямованість інтересів, особливості мотиваційної сфери тощо.

Таких гіпотез може бути декілька. В ході обстеження, на основі нових даних, додаткових відомостей, одержаних під час бесіди, подальших спостережень, розповідей обстежуваного, діагност може уточнювати, змінювати попередні гіпотези та формулювати інші.

3.  Вибiр методiв дослiдження. Правильний добір методів дослідження – один з найскладніших етапів діагностичної роботи. Рекомендується складати комплекс діагностичних методик, який включає як високоформалізовані (тести, опитувальники, проективні методики), так і малоформалізовані (спостереження, опитування, експертні оцінки) техніки психологічного дослідження. Методики, які складають комплекс, повинні охоплювати якомога більше компонентів психіки, які стосуються поставленої проблеми. Застосування лише однієї методики суттєво знижує достовірність результатів обстеження.

В окремих випадках потрібно одержати інформацію швидко і оперативно. Тому доцільним є використання методик, не пов’язаних з громіздкими процедурами проведення і обробки результатів. Експрес-методики у більшості базуються на якісному аналізі висловлювань, продуктів діяльності, способів виконання завдання тощо.

Діагносту важливо володіти широким і різноманітним арсеналом психодіагностичних методик, гнучко підходити до їх використання.

4. Використання методiв. Перед використанням діагностичного інструментарію необхідно проаналізувати всі складові психодіагностичної ситуації, продумати, в яких умовах буде відбуватись обстеження, ще раз переглянути обрані методики. Особливу увагу слід приділити підготовці стимульного матеріалу, впевнитись, що він стандартизований, без порушень і помилок.

Особливості застосування методик обумовлені об’єктом обстеження, метою, характером інструкції, віковими особливостями обстежуваних тощо.

Процедура і результати обстеження за кожною методикою протоколюються.

5. Обробка та інтерпретація одержаних даних. На цьому етапі роботи необхідно відповідним чином упорядковувати, поєднувати, систематизувати, тлумачити дані, одержані в результаті використання методик. За результатами комплексного обстеження складається психодіагностична картка або загальна таблиця, в яких подається перелік властивостей, якостей, що підлягали діагностуванню, та виявлені рівні розвитку кожної з них.

В обробці даних важливо поєднання кількісного і якісного підходів: виділення статистичних закономірностей, числових показників, коефіцієнтів повинно сполучатись з описом своєрідних, унікальних ознак виявленого психічного явища.

6. Формулювання психологiчного дiагнозу. Діагноз – кінцевий результат діагностичного процесу, спрямований на з’ясування сутності психологічних особливостей обстежуваного явища. Діагноз обов’язково повинен містити опис та оцінку актуального стану психічної властивості і прогноз її подальшого розвитку. Прогноз стосується двох аспектів:

- рекомендовані заходи психолого-педагогічного впливу, прийоми корекційно-розвивальної роботи і очікувані результати;

- прогнозовані особливості діяльності і поведінки обстежуваного, якщо такої роботи проведено не буде.