2. Психологічний діагноз

Психологічний діагноз означає не віднесеність обстежуваного до певної категорії, типу, а структурований розгорнутий аналіз комплексу взаємопов’язаних психічних властивостей – здібностей, стильових рис, властивостей особистості тощо. Під структурованістю психологічного діагнозу розуміється приведення різних параметрів психічного розвитку в організовані систему, яка відображає взаємозалежність різних параметрів оцінки особистості.

Зміст матеріалів діагнозу, представлений вербально, повинен бути зрозумілим, рекомендації – ймовірними щодо їх здійснення.

Для створення загальної повної картини явища, яке обстежується, діагноз повинен бути комплексним. Комплексність діагнозу обумовлюється використанням трьох типів діагностичних даних: L, Q і T.

L-дані (від англ. life – життя) отримуються шляхом реєстрації реальної поведінки людини у повсякденному житті. З цих даних рекомендується починати вивчення проблеми, вини необхідні для уточнення завдань і мети обстеження.

Найчастіше L-дані одержують у результаті цілеспрямованого спостереження та експертного оцінювання. Експертами виступають особи які добре знають обстежуваного, можуть повідомити інформації про нього, провести своє спостереження. Але різні експерти можуть давати різні оцінки, тому виникає проблема виміру надійності експертів. З метою підвищення достовірності L-даних використовується стандартизоване спостереження, відповіді даються за спеціальною схемою, підраховуються середні результати.

Q-дані (від англ. question – питання) являють собою діагностичну інформацію, отриману за допомогою опитування самого обстежуваного (самозвітів, самооцінок тощо). Завдяки простоті конструкції і легкості одержання інформації Q-дані займають одне з центральних місць у психодіагностиці взагалі. Достовірність цих даних знижується внаслідок впливу пізнавальних та мотиваційних причин.

Пізнавальні викривлення обумовлені низьким освітньо-культурним рівнем, рівнем загальної ерудиції (нерозуміння змісту питань, понять, про які йдеться); відсутність навичок інтроспекції та недостатнім рівнем розвитку рефлексивних механізмів (частіше у дітей). Мотиваційні викривлення пов’язані з орієнтацією на соціальне схвалення (бажання здаватись кращим) або з бажанням підкреслити свої недоліки (симуляція та агравація). Мотиваційні викривлення можуть мати як свідомий, так і неусвідомлений характер. Для підвищення достовірності Q-даних використовуються шкали неправди і корекції.

Т-дані (від англ. test) – показники об’єктивних стандартизованих тестів, одержані у строго контрольованих умовах. Тестові дані є найбільш об’єктивними; їх об’єктивність досягається за рахунок формалізації процедур обстеження, оцінювання та інтерпретації результатів, маскування справжньої мети дослідження.

Застосування усіх трьох типів діагностичних даних дозволяє побудувати цілісний образ обстежуваного явища.

3. Умови діагностичного обстеження

Успішність діагностичного процесу залежить від дотримання ріду умов. В першу чергу, це створення відповідної ситуації діагностичного обстеження і дотримання етичних норм психодіагностики.

Ситуації діагностичного обстеження – це весь комплекс умов, в яких воно відбувається. Крім зовнішніх обставин враховується також внутрішній, психологічний фактор, а саме – ставлення обстежуваного до факту діагностування. У відповідності з цим показником виділяють два типи діагностичних ситуацій: ситуація клієнта і ситуація експертизи.

Ситуація клієнта – обстежуваний сам звертається з проханням взяти участь в обстеженні. Він охоче йде на співпрацю, намагається якнайточніше виконати інструкцію, виявляє бажання одержати достовірні результати.

Ситуація експертизи – обстежуваний вимушено бере участь в обстеженні, на вимогу сторонньої особи. Він відчуває тиск і тому не виявляє прагнення до взаємодії, сприймає обстеження як „іспит”, чинить опір, фальсифікує результати.

Перетворити ситуацію експертизи в ситуацію клієнта – першочергове завдання діагноста при проведенні обстеження.

У структурі психодіагностичної ситуації виділяють наступні компоненти:

- фізичний – об’єкти, які включені у ситуацію: предмети, обстановка, приміщення, зовнішні особливості особи, яка проводить обстеження тощо;

- функціональний – способи виконання завдання методики, дії, операції, тривалість їх виконання;

- знаково-символічний – правила, суспільні норми, якими керуються люди під час спільної роботи, спілкування; зміст самої інструкції, якої потрібно додержуватися під час виконання методики.

Як і в медицині, будь-яке психодіагностичне обстеження може суттєво вплинути на подальшу долю людини. Тому в усіх країнах, де використовується психодіагностична практика, вона регламентується як загально-етичними нормами, так і спеціально розробленими вимогами, етичними стандартами. В організації і проведенні психодіагностичного обстеження дотримання етичних норм психодіагностики обов’язкове.

Етичні норми психодіагностики – комплекс норм і принципів щодо захисту інтересів і прав обстежуваних осіб:

1. Наукова обґрунтованість методики – психодіагност несе відповідальність за добір діагностичного інструментарію, який відповідає вимогам валідності і надійності.

2. Конфіденційність – нерозголошення результатів обстеження. Інформація, одержана в результаті обстеження не може бути повідомлена іншим зацікавленим особам без згоди обстежуваного.

3. Об’єктивність – дослідження повинно бути неупередженим. На результати не повинні впливати симпатія чи антипатія, власний психічний стан чи настрій, установка на отримання певного результату, мотиви і цілі обстеження.

4. Ненанесення шкоди – вимога передбачає, що процедура обстеження не буде негативно впливати на психічне здоров’я і стан обстежуваного; результати не будуть використані на шкоду йому.

5. Ефективність рекомендацій – вся інформація, яка повідомляється обстежуваному (результати дослідження і рекомендації) повинні бути корисними для нього, давати конкретну допомогу.

Також важливе значення має досвід користування методикою. Тому перед застосуванням рекомендується її опрацювати, з’ясувати текст інструкції, перевірити наявність ключів та вказівок щодо обробки одержаних даних.