Характеристика психодіагностичних методик План

1. Мало формалізовані методики

2. Методики високого рівня формалізації

3. Критерії класифікації діагностичних процедур

Література

1. Корольчук М.С., Осьодло В.І. Психодіагностика: Навч. посібник. – К.: Ельга, Ніка-Центр, 2004.

2. Моргун В.Ф., Тітов І.Г. Основи психологічної діагностики: Навч. посібник. – К.: Слово, 2009.

3. Немов Р.С.Психология. Кн. 3. Психодиагностика. – М.: Владос, 2002.

4. Общая психодиагностика / Под ред. А. А. Бодалева, В.В.Столина. – М.: МГУ, 1987.

5. Основы психодиагностики / Под ред. А.Г.Шмелева. – Ростов-на-Дону: Феникс, 1996.

6. Психологическая диагностика: Учебное пособие / Под ред. К. М. Гуревича, Е.М.Борисовой. – М.: Изд-во УРАО, 2000.

Весь діагностичний інструментарій за ступенем стандартизації (формалізації) поділяється на дві групи: малоформалізовані методики та методики високого рівня формалізації.

- 1 -

Малоформалізовані методики не підпорядковуються жорстким вимогам щодо їх будови та обробки результатів. Процедура обстеження розробляється самими користувачами, тому вони у більшості ґрунтуються на професійному досвіді психолога-діагноста. Достовірність результатів цих методик забезпечується рівнем компетентності, підготовленості того, хто проводить обстеження.

До цієї групи належать спостереження, опитування (бесіди, інтерв’ю, анкетування), аналіз продуктів діяльності. Застосовуються малоформалізовані методики у тих випадках, коли предметом обстеження виступають психічні властивості, які погано піддаються об’єктивізації (наприклад, суб’єктивні переживання, особистісні смисли) або є надто динамічними за змістом (стани, настрої, цілі тощо).

Малоформалізовані методики не слід протиставляти високоформалізованим; вони взаємно доповнюють один одного. У діагностичному обстеження слід поєднувати застосування методик кожної групи формалізації.

Спеціально організоване, цілеспрямоване, систематичне та планомірне сприйняття досліджуваного об’єкта називається – спостереженням. Метод спостереження (обсерваційний метод) – полягає у фіксації психічних явищ через їх візуальне сприйняття. Використовується у тих випадках, коли не можна застосувати стандартизовані процедури обстеження, при цьому не вимагається згода обстежуваного.

Для проведення спостереження важливим є попередня розробка його програми, досконале володіння психологом відповідними уміннями і навичками, форма фіксації результатів, неупереджене ставлення до обстежуваного, тривалість проведення спостереження і т.д.

Опитування – метод збору даних на основі вербальної комунікації. Методи опитування мають певні відмінності за формою і характером їх організації. Так, вони можуть проводитись усно або письмово, індивідуально або у групі. Це достатньо широка за обсягом група методів обстеження, до якої належать бесіда, інтерв’ю, анкетування.

Спільним для всіх методів опитування є те, що вони містять перелік питань, поданих у певній послідовності, на які обстежуваний повинен давати відповіді. Застосування опитування містить ряд труднощів: формулювання питань, налагодження контакту з опитуваним, збереження невимушеності впродовж обстеження, визначення достовірності відповідей тощо.

Аналіз продуктів діяльності – кількісно-якісна оцінка матеріальних та ідеальних результатів діяльності, яка дозволяє зробити висновки про суб’єкта цієї діяльності. Джерелами інформації при цьому виступають листи, щоденники, малюнки, вироби, твори мистецтва та інш.

Для подолання суб’єктивності дослідника і чіткості в обробці даних була запропонована процедура контент-аналізу (буквально „аналіз змісту”). Вона передбачає виділення спеціальних одиниць інформації (смислових одиниць), а потім визначається їх частота, кількість повторів. Тобто, якісна інформація перетворюється на статистично фіксовану, таку, що підлягає обрахуванню, порівнянню.

- 2 -

Методики високого рівня формалізації. Для них характерні жорстка регламентація процедури обстеження (точне дотримання інструкцій, строго визначені способи пред’явлення стимульного матеріалу, заборона втручатись досліднику у діяльність обстежуваного тощо), стандартизація (наявність норм або інших критеріїв оцінки результатів), надійність і валідність. У змісті цих методик щось змінювати забороняється. Це тести, опитувальники, проективна техніка та психофізіологічні методики. Ці методики дозволяють зібрати діагностичну інформацію у відносно короткий термін і у такому вигляді, який дає можливість кількісно та якісно порівнювати їх результати.

Тест (у перекладі з англ. мови – випробування, перевірка, проба) – це стандартизовані, обмежені у часі дослідження, які дозволяють вимірювати психічну властивість кількісно і якісно. Тести можна класифікувати в залежності від того, яка їх властивість виступає основою поділу на групи. Найбільш поширена класифікація – за змістом і цілями обстеження.

За такою класифікаційною основою виділяють чотири групи тестів:

1. Тести інтелекту – призначені для дослідження і виміру інтелектуального (розумового) розвитку людини.

2. Тести здібностей – призначені для оцінки тих психічних властивостей, які забезпечують успішність діяльності людини (здібностей). Загальноприйнятим є поділ здібностей на загальні і спеціальні. Відповідно, і тести поділяються на тести загальних і тести спеціальних здібностей.

Загальні здібності забезпечують оволодіння різноманітними видами діяльності. Їх ототожнюють з інтелектом, тому часто називають розумовими здібностями. Діагностичний інструментарій для оцінки загальних здібностей – це тести інтелекту.

3. Тести досягнення (тести успішності, дидактичні тести) – призначені для того, щоб оцінити успішність оволодіння конкретними знаннями, уміннями, навичками щодо навчальних дисциплін, курсів навчання.

4. Тести особистості – призначені для оцінки якостей, властивостей, рис особистості, які визначають особливості поведінки обстежуваних у різноманітних ситуаціях. До цієї групи належать тести, які визначають темпераментальні, характерологічні, мотиваційні, емоційно-вольові компоненти психічного складу людини.

Опитувальники – це група психодіагностичних методик, в яких завдання представлені у вигляді запитань або тверджень. Вони призначені для одержання даних зі слів обстежуваного (Q-даних).

У переважній більшості опитувальники містять запитання і варіанти відповіді (закриті опитувальники). Обстежуваний повинен вибрати один із запропонованих варіантів (наприклад „так”, „ні”, „не знаю”); правильних і неправильних відповідей бути не може. Варіантами відповідей обстежуваного виступають бальні оцінки (виражають міру згоди – незгоди із твердженнями), ранжування запропонованих тверджень, понять.

Для підвищення рівня достовірності в опитувальники включають шкалу „правдивості”, „відвертості”. З тестами опитувальники зближує спосіб обробки результатів: підрахунок балів за ключем, формалізація оцінок, чіткі критерії інтерпретації.

Прикладами опитувальників є особистісний опитувальник Г.Айзенка, опитувальник дослідження тривожності Спілгергера, Шістнадцяти факторний опитувальник Кеттела.

Проективна техніка – група методик, в яких обстежуваний виконує, як правило, творчі завдання, у ході яких виявляє неусвідомлені особистісні характеристики. Так, обстежуваним пропонується інтерпретувати зміст сюжетних малюнків; завершити незакінчені речення, твори; тлумачити невизначені зображення; малювати тощо.

Найбільш суттєвою ознакою проективних методик є використання у них невизначених стимулів, з якими має діяти обстежуваний. При цьому припускається, що результати діяльності (висловлювання, малюнки, твори) є носіями особливостей його особистості. Тому відповіді не можуть оцінюватись як правильні і неправильні.

Проективні методики, як формалізовані інструменти передбачають інтерпретацію результатів обстеження за чітко визначеними критеріями, але, у той же час, вимагають високого рівня професійної підготовки діагноста. Прикладами проективних методик є Тест Роршаха (плями), Тест Люшера, малюнкові методики «Будинок. Дерево. Людина», «Малюнок сім’ї».

Психофізіологічні методики – діагностують особливості людини, обумовлені властивостями її нервової системи. Це методики дослідницького характеру, для яких неможливим є оціночний підхід; вони виявляють якісні характеристики нервової системи, умовно-рефлекторної діяльності.

За своєю формою більшість таких методик – апаратурні, в яких використовується спеціальне технічне обладнання. За допомогою таких пристроїв фіксуються біоритми, складаються електроенцефалограми, вимірюється швидкість реакцій. В останні роки у психофізіологічних дослідженнях широко застосовуються комп’ютерні методики.

- 3 -

Крім основної класифікації можна виділити цілий ряд інших, побудований на різних критеріях. Критерії (ознаки, показники) виступають також характеристиками, за якими не тільки систематизують, але й розрізняють діагностичний інструментарій.

Підстави для класифікації (аналізу) та види діагностичних методик:

1. Тип задач, які використовуються в методиці:

• питальні (перелік питань);

• стверджуючі (система суджень, тверджень, з якими обстежуваний погоджується або ні);

• продуктивні (завдання – отримати певний результат, продукт діяльності: малюнок, вирішену задачу, розповідь тощо);

• дійові (завдання – виконати певні дії з предметами або без);

• фізіологічні (методики ініціюють і вимірюють результати фізичних або фізіологічних реакцій).

2. Адресат тестового матеріалу, який використовується в методиці (рівень психіки, на який спрямовано дію методики):

• свідомі (передбачають вивчення свідомого рівня психіки; наприклад, опитувальники);

• несвідомі ( спрямовані на фіксацію неусвідомлених фактів психічного; наприклад, проективні методики).

3. Форма представлення тестового матеріалу:

• бланкові (тестовий матеріал подається у письмовій, схематичній, малюнковій формі, надрукований на папері);

• технічні (демонструють стимульний матеріал за допомогою ауді-, відео- або кіноапаратури, потребують використання технічних пристроїв);

• сенсорні (представляють матеріал у вигляді фізичних стимулів, що безпосередньо діють на органи чуття: звуки, кольори, предмети, які необхідно сприймати тактильно).

4. Характер даних, що використовується для висновків:

• об’єктивні (використовуються показники, які не залежать від свідомого втручання обстежуваного або експериментатора; наприклад, фізіологічні показники);

• суб’єктивні (дані обстеження залежать від свідомості дослідника і обстежуваного, можуть змінюватись від їх мотивації і досвіду).

5. Наявність тестових норм:

• методики можуть мати певні норми, шкали оцінки, рівні або не мати їх взагалі;

• методики можуть бути такими, що передбачають правильні відповіді у виконання завдань, або такими, у яких критерій „правильно - не правильно” відсутній.

6. Внутрішня структура методики:

• мономірні (діагностується лише одна властивість, якість);

• багатомірні, полімірні (вимірюється цілий ряд діагностичних показників, властивостей, якостей).

7. Засоби спілкування, які використовуються для виконання завдання методики:

• вербальні (вимагають мовної активності обстежуваного; містять завдання, пов’язані оперуванням словами, формулюванням тверджень, умовисновків тощо);

• невербальні (мовлення використовується лише для інструктажу).

Одна й та ж методика одночасно може класифікуватись і аналізуватись за різними критеріями, з різних боків. Тому певні конкретну методику можна віднести не до однієї, а до кількох класифікаційних груп, що допомагає психологу у виборі діагностичного інструментарію для проведення обстеження.