- •Запитання на екзамен з курсу «основи психокорекції»
- •Місце психокорекції серед інших психологічних дисциплін.
- •3. Специфічні риси, функції та види психологічної корекції.
- •5. Способи оцінки ефективності психокорекції та чинники, що її визначають.
- •6. Компоненти психологічної готовності спеціаліста, котрий проводить психокорекцію.
- •8. Моделі корекції: загальна, типова, індивідуальна.
- •9.Основні блоки, з яких складається психокорекційна програма: діагностичний, настановний, корекційний, блок оцінки ефективності корекційних дій.
- •10. Основні вимоги до складання психокорекційної програми.
- •11. Основні принципи, за якими складається психокорекційна програма.
- •Основні складові психокорекції
- •Сторія розвитку вчення про гіпноз та навіювання.
- •Опосередковане навіювання.
- •Опосередковане навіювання.
- •Теорія когнітивних спотворень за а. Беком: персоналізація, дихотомічне мислення,вибіркове абстрагування, свавільні висновки, надгенералізація, катастрофізація.
- •Поведінкові правила та етапи когнітивної психокорекції за а. Беком.
- •4. Зміна правил регуляції поведінки (чи програми поведінки).
- •5. Зміна ставлення до правил саморегуляції.
- •6. Перевірка істинності правил, заміна їх новими, гнучкішими.
- •Теоретична база раціонально-емотивної психокорекції а. Елліса: дескриптивні когніції, оціночні когніції, «кодекс невротика».
- •«Авс-теорія» особистості а. Елліса, етапи і основні техніки психокорекції а. Елліса.
- •Теоретичні засади, мета, позиція психолога та вимоги до клієнта у реальнісній психокорекції у. Глассера.
- •Засадничі постулати гуманістичного напрямку психології.
- •Особливості теоретичного обгрунтуванняекзистенційної психокорекції.
- •Основні поняття клієнт-центрованого підходу к. Роджерса.
- •Чотири необхідні елементи створення психологічного клімату за к. Роджерсом.
- •Основні техніки клієнт центрованого підходу: вербалізація та відображення емоцій.
- •74. Мета, задачі логотерапії та основні її положення
- •75. Задачі психолога і вимоги до клієнта в гуманістичній психокорекції.
- •76. Підходи до вирішення проблем в межах різних течій гуманістичної школи.
- •77. Характерна особливість гри та базові припущення про двоплановість гри, на яке спирається ігрова психокорекція
- •78. Основні психологічні механізми корекційної дії гри.
- •79. Принципи та види ігротерапії.
- •80. Особливості психоаналітичної ігрової психокорекції.
- •81. Клієнтцентрована ігрова психокорекція.
- •82. Особливості ігрової психокорекції відреагування
- •83. Ігрова психокорекція побудови стосунків.
- •84. Особливості примітивної ігрової психокорекції.
- •85. Вітчизняна школа ігротерапії.
- •86.Обладнання ігрової кімнати та вимоги до ігротерапевта.
- •Загальна характеристика методу артотерапії, види арттерапії.
- •88.Метод психодрами: опис, мета і задачі.
- •89.Основні терміни психодорами: протагоніст, режисер, допоміжне «я», «теле».
- •90.Поняття сцени та її організація.
- •91.Особливості форм та видів психодрами: центрована на протагоністі, центрована на темі, спрямована на групу, центрована на групі.
- •92.Основні фази психодрами.
- •94.Суть музико терапії, особливості американської та шведської шкіл музикотерапії.
- •95.Активна та рецептивна музикотерапія.
- •96.Особливості проведення музикотерапії з дітьми.
- •Самопідготовка психокоректора.
- •2. Орієнтування в можливостях бібліотерапії і її жанрів.
- •3. Складання списку.
- •4. Вироблення системи читання.
- •Суть казкотерапії та можливості роботи з казкою.
- •Основні прийоми роботи з казкою в психокорекції.
- •Теоретичне обґрунтування можливості використання лялькотерапії.
- •Види ляльок і типи керування ляльками.
- •Критика класичного психоаналізу з.Фрейда в 20 ─ 30-х роках та історичні передумови виникнення групової психокорекції.
- •Групова психокорекція як перша тенденція відходу від класичної психоаналітичної процедури: перші відступники та обставини, котрі сприяли її масовому впровадженню.
- •Сімейна терапія ─ чергова революція у поглядах на психокорекцію.
- •Жіночий проект в межах сімейної психокорекції.
- •Сучасні тенденції в науковому психокорекційному полі за р.Фіцджеральдом.
- •Зміст поняття «позитивна психокорекція».
- •Короткотривала психокорекція.
- •47. Поняття базального конфлікту та способи його вирішення за к. Горні.
- •49. Трансперсональна психокорекція с. Грофа: основні етапи трансперсональної психокорекції, поняття скд та перинатальних матриць; фази, які проходить клієнт в процесі корекції.
- •50. Структура особистості, за Берном: три стани «я», або «его-станів»; «Батько», «Дитина», «Дорослий».
- •Події, що відбуваються між людьми в спілкуванні за е.Берном: «гра», «прогладжування і удари».
- •Основні поняття трансактного аналізу: трансакція, «здирництво», «заборони та ранні рішення», «життєвий сценарій», «психологічна позиція або основна життєва установка».
- •Трансактний аналіз е.Берна: мета та задачі, вимоги до клієнта, позиція психолога
- •Класичне обумовлення і.П. Павлова та оперантне обумовлення б. Скіннера.
- •Основні поняття поведінкового підходу: обумовлення, генералізація, «згасання», контробумовлення.
- •Основні поняття поведінкового підходу: ефект часткового підкріплення., сформовані емоційні реакції, реакції уникання, конфлікт, надлишкова поведінка.
- •Характерні особливості, задачі та мета поведінкової психокорекції.
- •Вимоги до клієнта і позиція психолога в поведінковому напрямі.
- •Особливості когнітивної психокорекції.
- •Основні поняття когнітивно-аналітичної школи: пастки, ділеми, перешкоди.
- •61.Етапи роботи з клієнтом в поведінковій психокорекції.
- •Специфіка, переваги і недоліки групової психокорекції.
- •Порівняльна характеристика мети і задач індивідуальної та групової психокорекції: в пізнавальній сфері, в емоційній сфері, в поведінковій сфері.
- •Правила формування груп.
- •Стандартна процедура групової психокорекції та фактори, що впливають на її ефективність.
- •Поняття групової динаміки, згуртованості групи та групового напруження.
- •Фази розвитку групи
- •Задачі та норми групи.
- •130. Групові ролі по р. Шиндлеру
- •131. Керівництво групою.
Основні складові психокорекції
Сторія розвитку вчення про гіпноз та навіювання.
Задовго до моменту виокремлення психології як окремої науки, що одні теоретики науки пов’язують із заснуванням експериментальної психологічної лабораторії В.Вундтом, а інші із написанням З.Фрейдом наукової праці «Тлумачення сновидінь», люди мали психологічні проблеми і шукали способів їх вирішення. Історично так склалося, що першими способами ефективного вирішення деяких психологічних проблем були способи навіювання, а пізніше була розроблене техніка впливу за допомогою гіпнозу. Всі техніки по’язані із навіюванням, самонавіюванням та гіпнозом пізніше отримали назву методів сугестивної психокорекції, які до сьогодні не втратили свого значення в психокорекційній практиці. Надбання сугестивної психокорекції з часом були двояко інтегровані в сучасну психокорекційну практику: з одного боку теоретичні постулати інтегрувалися як важлива складова будь-якого способу психокорекційного впливу, з другого ─ досягнення первинного навіювання вдосконалювалися і набули вигляду правил формування станів зміненої свідомості та конкретних сучасних технік і методів навіювання і гіпнозу.
В силу зазначеного, логічно почати практичне засвоєння методів психокорекції якраз із методів, в основі яких лежить механізм навіювання і самонавіювання.
Нейродинамічна теорія гіпнозу І. Павлова.
Згідно І. Павлову, гіпноз — це частковий сон. Він є проміжним, перехідним станом між неспанням і сном, коли на тлі загальмованих з різним ступенем інтенсивності ділянок головного мозку не спить "сторожовий" пункт в корі великих півкуль, що забезпечує можливість "рапорту" між тим, кого гіпнотизують і гіпнотизером. Розрізняють три фази гіпнотичного стану: зрівняльну, парадоксальну і ультрапарадоксальну.
У зрівняльній фазі сильний подразник викликає слабку реакцію, а слабкий — сильну реакцію. У ультрапарадоксальній фазі реакцію можна отримати за допомогою неадекватного стимулу, тобто такого, на який клітини головного мозку в стані неспання не реагують. Наприклад, звичайний мідний п'ятак при певному навіюванні може викликати опік шкіри. Парадоксальною фазою І. Павлов, а пізніше К. Платонов пояснили незвичайну силу слова в стані гіпнозу, яке в безсонному стані є слабким подразником.
Психоаналітичний погляд на гіпноз.
3. Фройд виклав свої погляди на гіпноз в роботі "Психологія мас і аналіз особи" (1921). Згідно з 3.Фрейдом, гіпноз — це перенесення у сфері несвідомого на особу гіпнотизера природжених спогадів про племінного вождя, витісненого відношення дітей до батьків (наприклад, сина до батька). Цей феномен перенесення і створює, на думку 3.Фрейда, незбориму владу гіпнотизера над тим, кого гіпнотизують. Гіпнотичні взаємини, за 3.Фройдом, мають еротичну основу. "Гіпнотичні відносини, — відзначає 3.Фройд, — полягають в необмеженому любовному самопожертвуванні, за винятком статевого задоволення". Ференци (1975) бачив в гіпнозі відродження эдипового комплексу з його любов'ю і страхом. Звідси два типи гіпнозу — "материнський", заснований на любові, і "батьківський", такий, що базується на страсі.
Шильдер (1938) в основі гіпнозу також бачив феномен перенесення.
Існує велика кількість концепцій, що намагаються пояснити природу гіпнозу. И. Бернгейм вважав гіпноз однією з форм вираження навіювання і, по суті, ототожнював ці поняття. Ж. Шарко ідентифікував гіпноз з істеричним неврозом, розглядаючи і те, і інше як хворобливе затьмарення свідомості. Орне (1959) вважав, що гіпноз — це продукт штучно створеної експериментальної ситуації, яка впливає не тільки на пацієнта, але і на експериментатора. Гіпноз багато в чому можна розглядати як "божевілля на двох": кожен залучений в гіпнотичні відносини грає роль, яку інший від нього чекає. Пацієнт поводиться так, як ніби він не може чинити опір навіюванню гіпнотизера, а гіпнотизер грає роль всемогутньої особи.
Суть навіювання.
Під навіюванням розуміють різні способи вербальної і невербальної, емоційно забарвленої дії на людину з метою створення у неї певного стану або спонуки до певних дій. За допомогою навіювання можуть бути викликані різні відчуття, уявлення, емоційні стани, вольові спонуки, зміни соматовегетативних функцій організму. Слід розрізняти переконання і навіювання як психологічні категорії і гіпноз як особливий стан вищих відділів центральної нервової системи.
А. Свядощ [30] вважає, що навіювання — це подача інформації, що сприймається без критичної оцінки і відповідним чином впливає на нервово-психічні процеси. В стані гіпнозу до мінімуму знижується верифікація інформації, і тому навіювання набуває особливої "незборимої" сили. Чим нижче верифікація, тим вище навіюваність.
На навіюванні часто заснований вплив батьків на дітей, вчителів — на учнів, начальника — на підлеглих, командира — на солдатів, а також формування громадської думки.
