Добавил:
Upload Опубликованный материал нарушает ваши авторские права? Сообщите нам.
Вуз: Предмет: Файл:
savka-1.docx
Скачиваний:
1
Добавлен:
01.07.2025
Размер:
300 Кб
Скачать
☆
  1. Основні складові психокорекції

  1. Сторія розвитку вчення про гіпноз та навіювання.

Задовго до моменту виокремлення психології як окремої науки, що одні теоретики науки пов’язують із заснуванням експериментальної психологічної лабораторії В.Вундтом, а інші із написанням З.Фрейдом наукової праці «Тлумачення сновидінь», люди мали психологічні проблеми і шукали способів їх вирішення. Історично так склалося, що першими способами ефективного вирішення деяких психологічних проблем були способи навіювання, а пізніше була розроблене техніка впливу за допомогою гіпнозу. Всі техніки по’язані із навіюванням, самонавіюванням та гіпнозом пізніше отримали назву методів сугестивної психокорекції, які до сьогодні не втратили свого значення в психокорекційній практиці. Надбання сугестивної психокорекції з часом були двояко інтегровані в сучасну психокорекційну практику: з одного боку теоретичні постулати інтегрувалися як важлива складова будь-якого способу психокорекційного впливу, з другого ─ досягнення первинного навіювання вдосконалювалися і набули вигляду правил формування станів зміненої свідомості та конкретних сучасних технік і методів навіювання і гіпнозу.

В силу зазначеного, логічно почати практичне засвоєння методів психокорекції якраз із методів, в основі яких лежить механізм навіювання і самонавіювання.

  1. Нейродинамічна теорія гіпнозу І. Павлова.

Згідно І. Павлову, гіпноз — це частковий сон. Він є проміжним, перехідним станом між неспанням і сном, коли на тлі загальмованих з різним ступенем інтенсивності ділянок головного мозку не спить "сторожовий" пункт в корі великих півкуль, що забезпечує можливість "рапорту" між тим, кого гіпнотизують і гіпнотизером. Розрізняють три фази гіпнотичного стану: зрівняльну, парадоксальну і ультрапарадоксальну.

У зрівняльній фазі сильний подразник викликає слабку реакцію, а слабкий — сильну реакцію. У ультрапарадоксальній фазі реакцію можна отримати за допомогою неадекватного стимулу, тобто такого, на який клітини головного мозку в стані неспання не реагують. Наприклад, звичайний мідний п'ятак при певному навіюванні може викликати опік шкіри. Парадоксальною фазою І. Павлов, а пізніше К. Платонов пояснили незвичайну силу слова в стані гіпнозу, яке в безсонному стані є слабким подразником.

  1. Психоаналітичний погляд на гіпноз.

3. Фройд виклав свої погляди на гіпноз в роботі "Психологія мас і аналіз особи" (1921). Згідно з 3.Фрейдом, гіпноз — це перенесення у сфері несвідомого на особу гіпнотизера природжених спогадів про племінного вождя, витісненого відношення дітей до батьків (наприклад, сина до батька). Цей феномен перенесення і створює, на думку 3.Фрейда, незбориму владу гіпнотизера над тим, кого гіпнотизують. Гіпнотичні взаємини, за 3.Фройдом, мають еротичну основу. "Гіпнотичні відносини, — відзначає 3.Фройд, — полягають в необмеженому любовному самопожертвуванні, за винятком статевого задоволення". Ференци (1975) бачив в гіпнозі відродження эдипового комплексу з його любов'ю і страхом. Звідси два типи гіпнозу — "материнський", заснований на любові, і "батьківський", такий, що базується на страсі.

Шильдер (1938) в основі гіпнозу також бачив феномен перенесення.

Існує велика кількість концепцій, що намагаються пояснити природу гіпнозу. И. Бернгейм вважав гіпноз однією з форм вираження навіювання і, по суті, ототожнював ці поняття. Ж. Шарко ідентифікував гіпноз з істеричним неврозом, розглядаючи і те, і інше як хворобливе затьмарення свідомості. Орне (1959) вважав, що гіпноз — це продукт штучно створеної експериментальної ситуації, яка впливає не тільки на пацієнта, але і на експериментатора. Гіпноз багато в чому можна розглядати як "божевілля на двох": кожен залучений в гіпнотичні відносини грає роль, яку інший від нього чекає. Пацієнт поводиться так, як ніби він не може чинити опір навіюванню гіпнотизера, а гіпнотизер грає роль всемогутньої особи.

  1. Суть навіювання.

Під навіюванням розуміють різні способи вербальної і невербальної, емоційно забарвленої дії на людину з метою створення у неї певного стану або спонуки до певних дій. За допомогою навіювання можуть бути викликані різні відчуття, уявлення, емоційні стани, вольові спонуки, зміни соматовегетативних функцій організму. Слід розрізняти переконання і навіювання як психологічні категорії і гіпноз як особливий стан вищих відділів центральної нервової системи.

А. Свядощ [30] вважає, що навіювання — це подача інформації, що сприймається без критичної оцінки і відповідним чином впливає на нервово-психічні процеси. В стані гіпнозу до мінімуму знижується верифікація інформації, і тому навіювання набуває особливої "незборимої" сили. Чим нижче верифікація, тим вище навіюваність.

На навіюванні часто заснований вплив батьків на дітей, вчителів — на учнів, начальника — на підлеглих, командира — на солдатів, а також формування громадської думки.

Соседние файлы в предмете [НЕСОРТИРОВАННОЕ]