- •Запитання на екзамен з курсу «основи психокорекції»
- •Місце психокорекції серед інших психологічних дисциплін.
- •3. Специфічні риси, функції та види психологічної корекції.
- •5. Способи оцінки ефективності психокорекції та чинники, що її визначають.
- •6. Компоненти психологічної готовності спеціаліста, котрий проводить психокорекцію.
- •8. Моделі корекції: загальна, типова, індивідуальна.
- •9.Основні блоки, з яких складається психокорекційна програма: діагностичний, настановний, корекційний, блок оцінки ефективності корекційних дій.
- •10. Основні вимоги до складання психокорекційної програми.
- •11. Основні принципи, за якими складається психокорекційна програма.
- •Основні складові психокорекції
- •Сторія розвитку вчення про гіпноз та навіювання.
- •Опосередковане навіювання.
- •Опосередковане навіювання.
- •Теорія когнітивних спотворень за а. Беком: персоналізація, дихотомічне мислення,вибіркове абстрагування, свавільні висновки, надгенералізація, катастрофізація.
- •Поведінкові правила та етапи когнітивної психокорекції за а. Беком.
- •4. Зміна правил регуляції поведінки (чи програми поведінки).
- •5. Зміна ставлення до правил саморегуляції.
- •6. Перевірка істинності правил, заміна їх новими, гнучкішими.
- •Теоретична база раціонально-емотивної психокорекції а. Елліса: дескриптивні когніції, оціночні когніції, «кодекс невротика».
- •«Авс-теорія» особистості а. Елліса, етапи і основні техніки психокорекції а. Елліса.
- •Теоретичні засади, мета, позиція психолога та вимоги до клієнта у реальнісній психокорекції у. Глассера.
- •Засадничі постулати гуманістичного напрямку психології.
- •Особливості теоретичного обгрунтуванняекзистенційної психокорекції.
- •Основні поняття клієнт-центрованого підходу к. Роджерса.
- •Чотири необхідні елементи створення психологічного клімату за к. Роджерсом.
- •Основні техніки клієнт центрованого підходу: вербалізація та відображення емоцій.
- •74. Мета, задачі логотерапії та основні її положення
- •75. Задачі психолога і вимоги до клієнта в гуманістичній психокорекції.
- •76. Підходи до вирішення проблем в межах різних течій гуманістичної школи.
- •77. Характерна особливість гри та базові припущення про двоплановість гри, на яке спирається ігрова психокорекція
- •78. Основні психологічні механізми корекційної дії гри.
- •79. Принципи та види ігротерапії.
- •80. Особливості психоаналітичної ігрової психокорекції.
- •81. Клієнтцентрована ігрова психокорекція.
- •82. Особливості ігрової психокорекції відреагування
- •83. Ігрова психокорекція побудови стосунків.
- •84. Особливості примітивної ігрової психокорекції.
- •85. Вітчизняна школа ігротерапії.
- •86.Обладнання ігрової кімнати та вимоги до ігротерапевта.
- •Загальна характеристика методу артотерапії, види арттерапії.
- •88.Метод психодрами: опис, мета і задачі.
- •89.Основні терміни психодорами: протагоніст, режисер, допоміжне «я», «теле».
- •90.Поняття сцени та її організація.
- •91.Особливості форм та видів психодрами: центрована на протагоністі, центрована на темі, спрямована на групу, центрована на групі.
- •92.Основні фази психодрами.
- •94.Суть музико терапії, особливості американської та шведської шкіл музикотерапії.
- •95.Активна та рецептивна музикотерапія.
- •96.Особливості проведення музикотерапії з дітьми.
- •Самопідготовка психокоректора.
- •2. Орієнтування в можливостях бібліотерапії і її жанрів.
- •3. Складання списку.
- •4. Вироблення системи читання.
- •Суть казкотерапії та можливості роботи з казкою.
- •Основні прийоми роботи з казкою в психокорекції.
- •Теоретичне обґрунтування можливості використання лялькотерапії.
- •Види ляльок і типи керування ляльками.
- •Критика класичного психоаналізу з.Фрейда в 20 ─ 30-х роках та історичні передумови виникнення групової психокорекції.
- •Групова психокорекція як перша тенденція відходу від класичної психоаналітичної процедури: перші відступники та обставини, котрі сприяли її масовому впровадженню.
- •Сімейна терапія ─ чергова революція у поглядах на психокорекцію.
- •Жіночий проект в межах сімейної психокорекції.
- •Сучасні тенденції в науковому психокорекційному полі за р.Фіцджеральдом.
- •Зміст поняття «позитивна психокорекція».
- •Короткотривала психокорекція.
- •47. Поняття базального конфлікту та способи його вирішення за к. Горні.
- •49. Трансперсональна психокорекція с. Грофа: основні етапи трансперсональної психокорекції, поняття скд та перинатальних матриць; фази, які проходить клієнт в процесі корекції.
- •50. Структура особистості, за Берном: три стани «я», або «его-станів»; «Батько», «Дитина», «Дорослий».
- •Події, що відбуваються між людьми в спілкуванні за е.Берном: «гра», «прогладжування і удари».
- •Основні поняття трансактного аналізу: трансакція, «здирництво», «заборони та ранні рішення», «життєвий сценарій», «психологічна позиція або основна життєва установка».
- •Трансактний аналіз е.Берна: мета та задачі, вимоги до клієнта, позиція психолога
- •Класичне обумовлення і.П. Павлова та оперантне обумовлення б. Скіннера.
- •Основні поняття поведінкового підходу: обумовлення, генералізація, «згасання», контробумовлення.
- •Основні поняття поведінкового підходу: ефект часткового підкріплення., сформовані емоційні реакції, реакції уникання, конфлікт, надлишкова поведінка.
- •Характерні особливості, задачі та мета поведінкової психокорекції.
- •Вимоги до клієнта і позиція психолога в поведінковому напрямі.
- •Особливості когнітивної психокорекції.
- •Основні поняття когнітивно-аналітичної школи: пастки, ділеми, перешкоди.
- •61.Етапи роботи з клієнтом в поведінковій психокорекції.
- •Специфіка, переваги і недоліки групової психокорекції.
- •Порівняльна характеристика мети і задач індивідуальної та групової психокорекції: в пізнавальній сфері, в емоційній сфері, в поведінковій сфері.
- •Правила формування груп.
- •Стандартна процедура групової психокорекції та фактори, що впливають на її ефективність.
- •Поняття групової динаміки, згуртованості групи та групового напруження.
- •Фази розвитку групи
- •Задачі та норми групи.
- •130. Групові ролі по р. Шиндлеру
- •131. Керівництво групою.
Опосередковане навіювання.
Навіювання в стані свідомості.
Ефективність навіювання залежить від обстановки, в якій проводиться лікування, від зовнішнього вигляду суггестера, його майстерності і артистизму. Чим вищий авторитет суггестера, тим меншу критичну оцінку зустрічає його "формула" навіювання. Багато дослідників відзначають, що страх, гнів, екстаз і інші емоційно-насичені стани сприяють різкому підвищенню навіюваності і дозволяють здійснювати масове навіювання. Навіювання в безсонному стані показане при всіх формах неврозів, особливе при істеричному, а також при алкоголізмі, тютюнокурінні і з метою корекції девіантної (що відхиляється від соціально прийнятих норм) поведінки. Особливо ефективний цей метод для лікування дітей і осіб з підвищеною навіюваністю.
Гіпносугестія.
В. Бехтерев (1909) розмежовував такі поняття, як навіювання, навіюваність і гіпноз. Щодо терапевтичних аспектів умовно розрізняють терапію навіюванням (без гіпнозу), терапію за допомогою гіпнозу і терапію навіюванням в стані гіпнозу. Відомі різні методологічні підходи до лікувального використовування навіювання і гіпнозу: гіпнотерапія (Лебединський, 1971 і ін.), гіпнопсихотерапія (Вельвовській і співавт., 1984), навіювання в стані гіпнотичного сну (А. Свядощ, 1982; Би. Карвасарській, 1985), гіпноанализ, гіпносуггестивна терапія (Буль, 1974).
У світовій практиці найширше поширений метод навіювання в гіпнозі. Він заснований на тому факті, що в стані гіпнозу значно знижується верифікація інформації, що поступає, а отже, підвищується навіюваність. Основною умовою ефективного застосування методу навіювання в гіпнозі є уміння психолога викликати стан гіпнозу і вже на його фоні провести коректуюче навіювання. Процес корекції умовно ділиться на декілька періодів (етапів): підготовчий; гіпнотизація; лікувальне навіювання в стані гіпнозу; дегіпнотизація з постгіпнотичним навіюванням.
Методика та техніка гіпнотизування.
Відомо більше 100 методів гіпнотизації, з якої на практиці зазвичай застосовують два: метод дії монотонними подразниками, що багато разів повторюються, на різні аналізатори і метод, при якому гіпноз викликається дією сильного раптового подразника (гучний звук, спалах світла) у поєднанні з наказом: "Спати!"
Прикладом методу гіпнотизації є вже згадуваний метод Фаріа (1813), або фасцинація (від лати. fascinare — чарувати). Розглянемо докладніше цей метод.
Лікар знаходиться напроти пацієнта на відстані 30-50 см, дещо вище за нього (клієнта краще посадити). Пацієнтові пропонується дивитися в очі психотерапевтові не мигаючи. Одночасно психотерапевт бере пацієнта за плечі, поволі розгойдує його вперед-назад і пильно дивиться в перенісся клієнта. Навіювання: "Дивіться мені в очі. Ваш погляд стає важким. Ваші очі втомилися, але не закривайте їх до тих пір, поки можете тримати відкритими. Ваші повіки стають важкими, немов наливаються свинцем. Стає важким все тіло". Далі йде коротка пауза. Зазвичай клієнт не витримує тривалого погляду і починає кліпати. Після цього голос психотерапевта стає упевненішим: "Ваші очі кліпають, а тепер закриваються, закриваються, закриваються. Ви засинаєте ... засинаєте". Як тільки очі закрилися, психотерапевт кладе на повіки пальці і навіює: "Ваші повіки склеїлися, ви не можете їх відкрити до тих пір, поки я вам не накажу". Якщо пацієнт не закриває ока, можна без слів опустити його повіки дотиком до шкіри надбрівних дуг або сказати йому: "Закрийте очі", після чого продовжити навіювати ознаки сонливості.
При всій демонстративності, що здається, і театральності цей метод достатньо ефективний, оскільки заснований на невідомому клієнту прийомі: гіпнотизер, вимагаючи від клієнта, щоб він дивився йому в очі, сам дивиться в перенісся пацієнта і тим самим менше стомлює свій погляд. Такий метод вимагає від психотерапевта певного тренування. Для цього потрібно щодня фіксувати погляд, прагнучи не кліпати протягом декількох хвилин.
Лікувальне навіювання в гіпнозі.
Лікувальна ефективність навіювання в гіпнозі не завжди безпосередньо залежить від глибини гіпнотичного трансу. Багато гіпнологів вважають, що для того, щоб отримати хороший психотерапевтичний ефект, потрібно добитися стану сомнамбули. Дійсно, в сомнабулічній фазі гіпнозу навіювання реалізується легко, а отриманий лікувальний ефект в подальшому утримується достатньо стійко. Але досвід показує, що такий же, а іноді і кращий лікувальний ефект дає навіювання у фазі сонливості або навіть в легкій фазі "спокою-відпочинку" (по До. Платонову). Крім того, навіювання на початковій стадії гіпнозу тренує гіпнабельність хворого і збільшує глибину гіпнозу від сеансу до сеансу. Тому лікувальне навіювання можна і потрібно починати вже на перших і легких стадіях гіпнозу.
Глибина гіпнозу: легкий гіпноз (сонливість), середній (гіпотоксія) глибокий гіпноз (сонамбулізм).
Перша стадія (сонливість). Пацієнт знаходиться в легкому дрімотному стані, не втрачає зв'язку з тим, що його оточує, хоча відчуває слабкість в тілі і важкість вік, може за власним бажанням розплющити очі, порухати кінцівками, перервати сеанс. По суб'єктивному звіту пацієнт сплячим себе не вважає.
Друга стадія (гіпотоксія). Характеризується вираженою сонливістю пацієнта, м'язовою слабкістю, притупленням органів чуття, втратою довільних рухів, пасивною слухняністю при навіюванні. Орієнтація зберігається. Можливе навіювання каталепсії — восковій гнучкості м'язів з тривалим збереженням заданих незручних поз. При словесному звіті пацієнт стверджує, що під час сеансу знаходився в стані дрімоти, чув навколишні шуми і розмови, міг би розплющити очі і поворушити кінцівками, але "не хотів цього робити". Відзначається часткова постгіпнотична амнезія.
Третя стадія (сомнамбулізм). Характеризується порушенням у пацієнта орієнтації і повною постгіпнотичною амнезією. В стані гіпнозу пацієнт не сприймає ніяких зовнішніх подразників і підтримує раппорт тільки з психотерапевтом, що загіпнотизував його. Пацієнта можна примусити ходити, відповідати на питання, виконувати складні дії відповідно до навіяної ситуації. На цій стадії гіпнозу можна досягнути вікової регресії з поведінкою і мовною продукцією, відповідними до навіяного віку. Можливі навіювання повної втрати чутливості до больових подразників і виключення інших аналізаторів. На цій стадії можливе постгіпнотичне навіювання, зокрема навіювання відсутності амнезії.
Покази та протипоказання до застосування гіпносугестивної корекції.
Показання і протипоказання до застосування гипоносуггестивної терапії. Прямим показанням до застосування навіювання в гіпнозі є істеричний невроз. Особливо ефективна дія гіпносуггестивної терапії при істеричних моносимптомах: паралічах, розладах мови, слуху, амнезіях, заїканні тощо. Разом з тим цей вид лікування показаний при психогенному мутизмі, невротичному заїканні, респіраторних тиках, алергічних імунних порушеннях, порушеннях сну, неврастенії. Невроз нав'язливих станів і різні фобії краще знімаються при груповій психотерапії і класичному психоаналізі. В цьому випадку вдається досягнути позитивних результатів: можна зменшити тривогу, емоційну напругу, фіксацію на нав'язливих станах.
Гіпносуггестивну терапію доцільно застосовувати при психогенних депресіях, сексуальних неврозах, початкових формах гіпертонічної хвороби, різних алергічних станах. Добре знімаються гіпнотичним навіюванням деякі форми порушения серцевого ритму, тривога і депресія у хворих, що перенесли інфаркт міокарду.
Показана гіпносуггестивна терапія і при наркоманії, алкоголізмі і тютюнокурінні.
Протипоказанням для гіпносуггестії є психози, перш за все шизофренія. Не слід застосовувати гіпносуггестію до людей з інфарктом міокарду і гострим порушенням мозкового кровообігу.
Плацеботерепія.
Плацеботерапія — один з варіантів психотерапії за допомогою непрямого навіювання або процесу научіння
Розвиток психо-фармокологии і впровадження в медичну практику все нових психотропних засобів сприяли збільшенню випадків, коли застосування тих або інших препаратів супроводжувалося позитивним або негативним ефектом, що не відповідає очікуваній дії. В зв'язку з цим при випробуванні нових медикаментозних препаратів стали широко використовувати лікарські форми, котрі отримали назву "плацебо". При прийомі "пустушки" (плацебо-препарат імітує за формою, кольором, смаком, запахом досліджуваний, але містить замість компонентів, що діють, індиферентні) одна третина як хворих, так і здорових випробовуваних повідомляють про результативність медикаменту.
Складовою плацебо-ефекту є процеси научіння (умовні рефлекторні механізми і моделювання). Якщо умовно-рефлекторне научіння пояснює тривалість плацебо-реакцій (наприклад, при прийомі плацебо-транквілізаторів плацебо-реакції можуть зберігатися протягом 2-3 років), то моделювання робить зрозумілою їх залежність від особи лікаря і хворого.
Найбільш виражені плацебо-реакції спостерігаються у пацієнтів, що легко піддаються навіюванню, комфортних, боязких, готових до безумовної співпраці з фахівцем.
Історія розвитку вчення про гіпноз та навіювання.
Задовго до моменту виокремлення психології як окремої науки, що одні теоретики науки пов’язують із заснуванням експериментальної психологічної лабораторії В.Вундтом, а інші із написанням З.Фрейдом наукової праці «Тлумачення сновидінь», люди мали психологічні проблеми і шукали способів їх вирішення. Історично так склалося, що першими способами ефективного вирішення деяких психологічних проблем були способи навіювання, а пізніше була розроблене техніка впливу за допомогою гіпнозу. Всі техніки по’язані із навіюванням, самонавіюванням та гіпнозом пізніше отримали назву методів сугестивної психокорекції, які до сьогодні не втратили свого значення в психокорекційній практиці. Надбання сугестивної психокорекції з часом були двояко інтегровані в сучасну психокорекційну практику: з одного боку теоретичні постулати інтегрувалися як важлива складова будь-якого способу психокорекційного впливу, з другого ─ досягнення первинного навіювання вдосконалювалися і набули вигляду правил формування станів зміненої свідомості та конкретних сучасних технік і методів навіювання і гіпнозу.
В силу зазначеного, логічно почати практичне засвоєння методів психокорекції якраз із методів, в основі яких лежить механізм навіювання і самонавіювання.
Нейродинамічна теорія гіпнозу І. Павлова.
Згідно І. Павлову, гіпноз — це частковий сон. Він є проміжним, перехідним станом між неспанням і сном, коли на тлі загальмованих з різним ступенем інтенсивності ділянок головного мозку не спить "сторожовий" пункт в корі великих півкуль, що забезпечує можливість "рапорту" між тим, кого гіпнотизують і гіпнотизером. Розрізняють три фази гіпнотичного стану: зрівняльну, парадоксальну і ультрапарадоксальну.
У зрівняльній фазі сильний подразник викликає слабку реакцію, а слабкий — сильну реакцію. У ультрапарадоксальній фазі реакцію можна отримати за допомогою неадекватного стимулу, тобто такого, на який клітини головного мозку в стані неспання не реагують. Наприклад, звичайний мідний п'ятак при певному навіюванні може викликати опік шкіри. Парадоксальною фазою І. Павлов, а пізніше К. Платонов пояснили незвичайну силу слова в стані гіпнозу, яке в безсонному стані є слабким подразником.
Психоаналітичний погляд на гіпноз.
3. Фройд виклав свої погляди на гіпноз в роботі "Психологія мас і аналіз особи" (1921). Згідно з 3.Фрейдом, гіпноз — це перенесення у сфері несвідомого на особу гіпнотизера природжених спогадів про племінного вождя, витісненого відношення дітей до батьків (наприклад, сина до батька). Цей феномен перенесення і створює, на думку 3.Фрейда, незбориму владу гіпнотизера над тим, кого гіпнотизують. Гіпнотичні взаємини, за 3.Фройдом, мають еротичну основу. "Гіпнотичні відносини, — відзначає 3.Фройд, — полягають в необмеженому любовному самопожертвуванні, за винятком статевого задоволення". Ференци (1975) бачив в гіпнозі відродження эдипового комплексу з його любов'ю і страхом. Звідси два типи гіпнозу — "материнський", заснований на любові, і "батьківський", такий, що базується на страсі.
Шильдер (1938) в основі гіпнозу також бачив феномен перенесення.
Існує велика кількість концепцій, що намагаються пояснити природу гіпнозу. И. Бернгейм вважав гіпноз однією з форм вираження навіювання і, по суті, ототожнював ці поняття. Ж. Шарко ідентифікував гіпноз з істеричним неврозом, розглядаючи і те, і інше як хворобливе затьмарення свідомості. Орне (1959) вважав, що гіпноз — це продукт штучно створеної експериментальної ситуації, яка впливає не тільки на пацієнта, але і на експериментатора. Гіпноз багато в чому можна розглядати як "божевілля на двох": кожен залучений в гіпнотичні відносини грає роль, яку інший від нього чекає. Пацієнт поводиться так, як ніби він не може чинити опір навіюванню гіпнотизера, а гіпнотизер грає роль всемогутньої особи.
Суть навіювання.
Під навіюванням розуміють різні способи вербальної і невербальної, емоційно забарвленої дії на людину з метою створення у неї певного стану або спонуки до певних дій. За допомогою навіювання можуть бути викликані різні відчуття, уявлення, емоційні стани, вольові спонуки, зміни соматовегетативних функцій організму. Слід розрізняти переконання і навіювання як психологічні категорії і гіпноз як особливий стан вищих відділів центральної нервової системи.
А. Свядощ [30] вважає, що навіювання — це подача інформації, що сприймається без критичної оцінки і відповідним чином впливає на нервово-психічні процеси. В стані гіпнозу до мінімуму знижується верифікація інформації, і тому навіювання набуває особливої "незборимої" сили. Чим нижче верифікація, тим вище навіюваність.
На навіюванні часто заснований вплив батьків на дітей, вчителів — на учнів, начальника — на підлеглих, командира — на солдатів, а також формування громадської думки.
