24. Інфінітивні речення

Зі сказаного вище чітко простежується, що німецьке речення, за невеликими винятками, включає як свій обов’язковий елемент verbumfinitum – особову форму дієслова. Український присудок поряд із типовим варіантом – особовою формою дієслова (або сполученнями з її участю) допускає також інфінітив дієслова як єдиний конституент присудкової групи речення. Такі побудови збільшують діапазон конструкцій односкладного типу. Деякі з них, переважно імперативного або афористичного змісту, мають свої структурні відповідники у нім. мові, напр. (П 41):

(П 41): Schellenoderklopfen? – Подзвонити чи постукати?

Durchhalten! Durchhalten! – Витримати до кінця, витримати!

Аґенс в інфінітивних реченнях імплікується контекстом або ж виражений експліцитно (непрямо) членом речення іменної природи у давальному (т.зв. “давальний відмінок суб’єкта”) чи орудному відмінках (П 42):

(П 42): Нема з ким порадитись. Мені до цього не звикати.

Односкладність такого типу в німецькій мові не засвідчена. Отже, українська мова виявляє багатший діапазон односкладних речень, особливо якщо врахувати, що, крім наказового чи розповідного, інфінітивного оформлення може набувати також питальне речення (П 43):

(П 43): Для чого це робити? Про що тут говорити?

Питальні речення інфінітивної форми у німецькій мові також можливі, але, по-перше, абсолютна частотність їх вживання там набагато менша, і, по-друге, варіанти інфінітивного оформлення цього типу в німецькій мові обмеженіші.

Наведені вище речення формальної односкладності передаються на німецьку мову із залученням підмета, розкриттям підмета особовою формою дієслова і нерідко додаванням до складу присудка модального дієслова. Останнє зумовлено тим, що в українському реченні внутрішня модальність нерідко висловлена імпліцитно – самим характером сполучення іменного компонента з інфінітивом, напр. (П 44):

(П 44) Читати? – Soll ich lesen?

Меніцьогонеосилити – Ich kann es nicht überwinden.

Навіщотобітудийти? – Wozu brauchst du dorthin zu gehen?

Щостосуєтьсяінфінітивнихзворотів, тоїхможливостіунімецькіймовінабагатоменші. Вонинезавждивідповідаютьінфінітивнимконструкціямукраїнськоїмовиізамінюютьсяутакихвипадкахнаструктурніодиницііншогоскладу, напр., напідрядніреченняабодієприслівнізвороти. Цестосуєтьсяпередусімінфінітивногозворотуohne + zu + Infinitiv (П 45):

(П 45): Ohne sie weiter zu hören, ging er weg. – Неслухаючиїїдалі, вінпішовгеть.

Інфінітивніреченнянімецькоїмовивмодальномупланістереотипніівиражають, якправило, спонукання, втойчасякукраїнськівиявляютьбагатшумодальнупалітрузначень:

1. Бажання (П 46): Поїхати б зараз на море. ЇЇ дуже сильно кортіло запитати про це.

2. Необхідність (П 47): Цього йому не уникнути. Потрібно їхати.

3. Вагання (П 48): Якщо цього не вийде, тоді що? Сказатичи несказати? – питання, яке вже давно не давало йому спокою.

4. Сумнів (П 49): Невже туди варто ходити? Невже без цього не обійтися?

5. Пораду (П 50): Краще розповісти про це. На цьому варто зупинитися.

6. Наказ (П 51): Сісти! Встати! Замовчати!

Окремий різновиди цих типів речень включають частку би (б), завдяки чому категоричність змісту дещо пом’якшується.

В інфінітивному реченні присудок представлений у непредикативній формі. Певною мірою співвідносним йому слід вважати німецьке речення з дієприкметником ІІ, який, як відомо, також є непредикативною формою дієслова, напр. (П 52):

(П 52) Aufgestanden! – Встати! Angetreten! – Шикуйсь! Stilgestanden! – Струнко і т.д.