5.Зіставні характеристики порядку слів в обох мовах.

Порядок слів – найважливіший аспект речення. Дуже часто він доповнює інші мовні засоби вираження, але деякі сторони висловлення виражаються у першу чергу порядком слів. Розрізняють сталий і вільний порядок слів. Сталий (твердий, зв’язаний) порядок слів виконує функцію вираження членів речення як таких і притаманний мовам аналітичного типу. Однак якщо слова в реченні розташовуються у залежності від ступеня їх важливості у повідомленні, незалежно від того, якими членами речення вони є, то мова у цьому випадку йде про вільний порядок слів. Він характерний для флективних мов, у яких функції слів як членів речення виражаються флексією. У кожній конкретній мові може переважати або один, або інший порядок слів, окрім того, обидва принципи розташування слів у реченні можуть поєднуватися і взаємодіяти між собою.

Головна функція порядку слів – функція організації речення реалізується через ряд часткових функцій, а саме:

1. Структурно-граматичної (синтаксичної);

2. Смислової (комунікативної);

3. Стилістичної.

1) Структурно-граматична (синтаксична) функція

Традиційно вважається, що в українському реченні домінує вільний порядок слів. У німецькій же мові спостерігається поєднання елементів сталого і вільного порядку слів, що підкреслює його важливу роль у граматичній організації речення.Головна і принципова відмінність граматичної структури німецького речення від структури українського полягає у такому:

німецькому реченню притаманне традиційно - формальне закріплення частин присудка за конкретним місцем, а для українського речення характерний високий ступінь рухливості присудка.Це й дає право дослідникам стверджувати, що смислова (комунікативна) і стилістична функція порядку слів в українській мові є домінуючими.

3/Типологічна класифікація мов в. Гумбольдта. Флективний тип.

Знання надзвичайно великої кількості різноструктурних мов, у тому числі мов американських індіанців і народів Полінезії, широкий лінгвістичний кругозір дали можливість Гумбольдту здійснити вичерпну типологічну класифікацію. Узявши за основу класифікацію А. Шлегеля, В. Гумбольдт поділив усі мови на чотири типи: ізолюючі (кореневі), аглютинативні, інкорпоруючі і флективні. Ця класифікація не втратила своєї цінності до нашого часу.

Флективні мови.У них корінь змінний, причому ця змінність може виявлятись і як внутрішня флексія, тобто здатність кореня виражати своїм чергуванням граматичне значення. Наприклад, англ. foot – «нога» і feet – «ноги», нім. Mutter – «матері» і Mǘtter – «матері», укр. набрати – доконаний вид і набирати – недоконаний вид.у флективних мовах афікси не самостійні, вони зливаються з коренем і формально, і за змістом. Слово козацький важко поділити на корінь і суфікс, оскільки у звуці [ц] злилися кінцевий приголосний кореня козак- і початковий приголосний суфікса -ськ- ([к]+[с]=[ц]). У слові радість суфікс -ість вказує на іменник. А в похідному від нього прикметнику радісний цей самий суфікс -ість (з утраченим [т]) вже не має іменникового значення і втратив самостійність. До флективних належать індоєвропейські мови і більшість афрізійських.

Флективні мови - мови, в яких у вираженні граматичних значень провідну роль відіграє флексія (закінчення).Флективні (фузійні) мови поділяють на синтетичні та аналітичні.

Синтетичні мови (від гр. synthesis "поєднання") - мови, у яких граматичне значення синтезується з лексичним у межах слова (граматичне значення виражається за допомогою флексій і формотворчих афіксів, чергування звуків і суплетивізму).

Аналітичні мови (від гр. analysis "розчленування") характеризуються тенденцією до окремого (аналітичного) вираження лексичних і граматичних значень (лексичне значення виражене повнозначними словами, а граматичне - службовими словами, порядком слів, інтонацією).Пор.: українські синтетичні форми стіл, стола, столу і т.д. і французькі та англійські аналітичні форми de la table "стола", à la table "столу", sur la table "на столі"; to the table "до стола", under the table "під столом"; укр. читатиму, іди, книжка студента й англ. shall read, let go, the book of the student; укр. Собор Паризької Богоматері і фр. Notre Dame de Paris.

До синтетичних мов належать українська, російська, білоруська, польська, чеська, литовська, німецька, старослов'янська, санскрит, давньогрецька, латинська, готська та ін.

Аналітичними мовами є всі романські, англійська, датська, таджицька, новоперська, гінді, урду та ін. Із слов'янських до аналітичних належать болгарська та македонська мови (див. болг. Майката на Ботев "мати Воте-ва", да пием "випиймо", сегашно време на глаголите от първо спрежение "теперішній час дієслів першої дієвідміни").35.Аглютинативний та інкорпоруючий тип.

Аглютинативні мови (від лат. gluten "клей", agglutino "приклеюю") - мови, в яких граматичні значення виражаються особливими афіксами - приклейками. Афікси-приклейки позначають час, особу, число, спосіб, відмінок та інші граматичні значення. Кожен із афіксів-приклейок має тільки одне суворо визначене значення. Приклейки суто механічно приєднуються (приклеюються) до слова-основи. Таким чином, слово стає багатоморфемним, але межі між окремими морфемами зберігаються чіткими, що не допускає фонетичних змін на стику морфем. Розташовуються афікси впорядку за принципом: від афіксів із широким значенням до афіксів із конкретним і вужчим значенням.

До аглютинативних мов належать усі тюркські, фінно-угорські, ескімоська, грузинська, японська, корейська, банту, суахілі, монгольські, тунгусо-маньчжурські та інші мови Африки, Азії та Америки.

Щоб мати конкретне уявлення про аглютинативний тип мов, наведемо деякі приклади з тюркських і угорської мов.

Вважають, що аглютинативні мови не тільки один із найпоширеніших, а й один із найстійкіших типів мов.

Інкорпоруючі (полісинтетичні) мови

Інкорпоруючі (від лат. incorporatio "включення до складу"), або полісинтетичні (від rp. polys "багато" і synthesis "поєднання"), мови — мови, в яких різні частини висловлювання у вигляді аморфних слів-основ (коренів) об'єднані в єдині складні комплекси, сукупність яких оформляється службовими елементами.

Одиницею будови полісинтетичних мов є не слово і не речення, а щось середнє, що прийнято в мовознавстві називати інкорпоруючим комплексом.

Отже, інкорпорація — явище морфолого-синтаксичне. Це ще одне свідчення того, що типологічну класифікацію не можна вважати суто морфологічною. Як вдало висловився В. Гумбольдт, полісинтетичні мови порушують межі слова, поширюючи їх на речення.

Дієслово і особливості його граматичних категорій.

У німецькій мові присутні ті ж граматичні категорії, що і в багатьох інших мовами, але на відміну від них, німецькі категорії мають власну специфіку. До них відносяться: особа і число, час, заставу і нахил.

У німецькій мові два числа - єдине і множинне, кожному з яких відповідає три особи. Четвертим особою умовно називають форму ввічливого поводження, виражену займенником Sie. Ланцюжоквідмінивиглядаєнаступнимчином: ich gehe - du gehst - er (sie, es) geht - wir gehen - ihr geht - sie gehen - Sie gehen.

Час німецької мови покликане встановити тимчасове співвідношення між званим дією і моментом мовлення в абсолютному вживанні або іншим дією - у відносному. Всього виділяють три тимчасових ступені: Нині, минуле і майбутній час, - вони виражають початок дії в сьогоденні, минулому або майбутньому, відповідно. В рамках цих ступенів функціонують шість часових форм: Prsens, Prteritum (Imperfekt), Perfekt, Plusquamperfekt, Futur I і Futur II. Перші два відносять до простих часів, решта - до складних. Віднесення дотих чи інших визначено складністю синтаксичної конструкції, якій відповідає той чи інший час. Так, для Prsens використовується лише один смисловий дієслово з особистим закінченням, а для Perfekt - допоміжний і смисловий у формі другої причастя (Partizip II).

Застава німецької мови означає спрямованість дії щодо підлягає. Активний заставу (Aktiv) має місце, коли дія спрямована в бік від підмета, пасивний (Passiv) - коли підмет саме є об'єктом впливу, вираженого дієсловом. Наприклад: Dann Rick macht die Fenster auf (Aktiv) - Die Fenster werden von Rick aufgemacht (Passiv).Окремовиділяютьпасивнийзаставустану - статів (Stativ).

Нахиленьвнімецькіймовівсьоготри: дійсного (Indikativ), умовний (Konjunktiv) і наказовий (Imperativ).

Крімособистихформнімецькийдієсловомаєдвінеособистіформи: інфінітив (Infinitiv) і причастя (Partizip). Кожна з них, в свою чергу, передбачає ще по дві форми. З них найбільш часто зустрічаються Infinitiv I і Partizip II, які поряд з Prteritum складають тріаду основних форм німецького дієслова, використовувану для побудови основних конструкцій