1. Д. Ролз - засновник теорії справедливості.

Джон Ролз - це професор Гарвардського університету, який написав "Теорія справедливості" (вид-во Новосибірського ун-ту, 1995). Сам автор визначає свою ключову категорію - справедливість - як чесність. Відмінна риса справедливого суспільства - гарантія свобод громадян, при цьому права, гарантовані справедливістю, не повинні бути предметом політичного торгу. До числа основних соціальних інститутів Ролз відносить конституцію і основні економічні та соціальні пристрої. Прикладами їх, зокрема, є: захист законом свободи думки і свободи совісті, вільний ринок, приватна власність, моногамна сім'я. Д. Ролз базує свою теорію справедливості як чесності на двох групах елементів: інтерпретації вихідного стану та проблеми вибору, яку вона ставить; сукупності принципів, на які люди можуть погодитися. Сам Ролз визначає теорію справедливості як найбільш значущу частину теорії раціонального вибору. "Принципи справедливості, - пише він, - мають справу з конфліктуючими домаганнями на переваги, одержувані через соціальну кооперацію; вони додаються до відносин між декількома групами або особистостями ... Так, якщо ці принципи є результатом угоди, громадяни знають принципи, яких дотримуються інші "[ 1, с. 30].

2. Основні принципи теорії справедливості.

Первинний суб'єкт принципів соціальної справедливості - це базисна структура суспільства, тобто організація основних соціальних інститутів в рамках єдиної схеми кооперації. Сам же інститут Ролз визначає як "публічну систему правил, які визначають посаду і положення з відповідними правами та обов'язками, владою і недоторканністю, і тому подібне. Ці правила специфікують певні форми дій - в якості дозволених, а інші - в якості заборонених, і по ним карають одні дії і захищають інші, коли відбувається насильство "[1, С. 61].

В якості прикладів подібних інститутів автор називає ігри і ритуали, суди та парламенти, ринки й системи власності. Реалізується інститут двома шляхами: абстрактно як можлива форма поведінки, що виражається системою правил; та емпірично як реальні уявлення і поведінка певних особистостей в певний час у певному місці, спеціалізовані цими правилами. Ролз пропонує вважати справедливим або несправедливим тільки реалізований інститут, ефективно і неупереджено керований.

Центральними для теорії справедливості є два принципи:

1) Кожен індивід повинен володіти рівним правом щодо найбільш загальної системи рівних основних свобод, суміснох з подібними системами свобод для всіх інших людей.

2) Соціальні та економічні нерівності мають бути організовані таким чином, що вони одночасно:

a) ведуть до найбільшої вигоди, найменш досягли успіху, у відповідності з принципом справедливих заощаджень, і

б) роблять відкритими для всіх посади і положення в умовах чесної рівності можливостей [1, с.110].

Ці базові принципи доповнюються двома основними правилами пріоритету: Перше правило - пріоритет свободи. Основні свободи можуть бути обмежені тільки в ім'я самої свободи. При цьому можливі два випадки:

a) менш широкі свободи повинні зміцнювати всю систему свободи, поділювану усіма;

б) свобода менша, ніж рівна, повинна бути прийнятною для громадян, що володіють цією меншою свободою.

Друге правило - пріоритет справедливості над ефективністю і добробутом. Другий принцип справедливості ієрархічно передує принципам ефективності і максимізації суми вигід, а чесна рівність можливостей передує принципам відмінності. Тут можливі два випадки:

a) нерівність можливостей повинна збільшувати можливості людей з меншими можливостями;

б) надмірна ставка заощаджень повинна в підсумку зменшувати тягар тих, на кому вони лежать.

Крім загальних принципів системи, існують і особливі принципи для індивідів. Принцип чесності для індивіда формулюється наступним чином: людина повинна виконувати свою роль, як вона визначена правилами для інститутів, якщо задовольняються дві умови:

1) інститут справедливий (чи чесний), тобто задовольняє два принципи справедливості;

2) людина добровільно приймає вигоди або ж користується наданими йому можливостями для переслідування своїх інтересів.

Сенс цього правила полягає в тому, що якщо певна кількість людей залучена під взаємовигідну кооперацію і, таким чином, обмежує свою свободу, щоб дати перевагу всьому, тоді ті, хто підкорився таким обмеженням, мають право розраховувати на подібну згоду з боку інших - тих, хто отримує вигоди від підпорядкування перших [1, С. 106].

Інші принципи для індивідів пов'язані з їх природними обов'язками. Наприклад, обов'язок допомагати тим, хто в біді за умови, що це робиться без зайвого ризику або загрози для життя; не завдавати іншому шкоди; не завдавати зайвих страждань. Ці обов'язки діють між людьми незалежно від їх інституційних відносин - не лише між тими, хто співпрацює, але між людьми взагалі.

Сторони у вихідному положенні повинні погодитися на принципи, що визначають природні обов'язки, дотримувані безумовно. Природний обов'язок більш фундаментальний, так як він пов'язує громадян взагалі і не вимагає добровільності дій для свого застосування. Попередній же принцип - принцип чесності зв'язує тільки тих, хто займає, наприклад, офіційні пости, або ж перебуваючи в більш вигідному становищі, просуває свої цілі в рамках системи. Як пише Ролз, "в цьому випадку є інший зміст виразу noblesse oblige: той, хто знаходиться в привілейованому становищі, здобуває зобов'язання, які прив'язують його ще більше до справедливої схеми" [1, С. 112].

Нормальне функціонування суспільства, побудованого на принципах теорії справедливості, вимагає дотримання певних умов. Ці формальні обмеження полягають у наступному:

Принципи в системі повинні бути спільними для всіх.

Принципи повинні бути універсальними у застосуваннях.

Публічність - сторони припускають, що вони вибирають принцип для публічної концепції справедливості.

Концепція правильності повинна упорядковувати конфліктні домагання.

Остаточність - сторони повинні оцінювати систему принципів в якості остаточного апеляційного суду.

Однією з ключових в теорії справедливості є категорія свободи. Ролз наступним чином інтерпретує це поняття: "Будь-яку свободу завжди можна пояснити за допомогою вказівки на три речі: вільні діючі суб'єкти, обмеження, від яких вони вільні, і те, що вони вільні робити або не робити" [1, С. 182]. При цьому будь-яка конкретна базова свобода характеризується досить унікальним набором прав і обов'язків.

Не тільки індивідам повинно дозволялося щось робити або не робити, але й уряду та іншим суб'єктам діяльності повинен існувати юридичний обов'язок, який не перешкоджає індивідам. Розглядаючи реальний стан справ, автор пише: "Свобода є нерівною, коли, наприклад, один клас людей має більшу свободу, ніж інший, або коли свобода менш широка, ніж повинна бути. Всі свободи рівного громадянства повинні бути однаковими для всіх членів суспільства. Тим не менш, деякі з цих рівних свобод можуть бути розширені або звужені у відповідності з тим, як вони впливають один на одного. [1, С. 184].