Добавил:
Upload Опубликованный материал нарушает ваши авторские права? Сообщите нам.
Вуз: Предмет: Файл:
курсова1.docx
Скачиваний:
1
Добавлен:
01.07.2025
Размер:
62 Кб
Скачать
☆

Розділ 2. Співвідношення справедливості і толерантності.

Справедливість – життєво важливий для збереження і розвитку суспільства ціннісно-етичний орієнтир, один з критеріїв оцінки всіх політичних і державно-правових явищ. Справедливість уявляється як служіння загальному благу в цілому і окремо взятому індивідууму зокрема, будучи приблизно рівним розподілом вигод і тягот, що виникають із взаємодії в рамках суспільства, безсторонністю, істинністю, правильністю, обґрунтованістю правового реагування на ту чи іншу діяльність, вирішення суперечок про право і конфліктів, що виникають при цьому, рівність перед законом і судом, рівноправ'я, відповідність злочину і покарання, відповідність між цілями законодавця і обраними ним засобами досягнення.

Толерантність – одна з чеснот і високих цінностей, що припускає пошану і визнання рівності, відмову зведення різноманіття до одноманітності або переважання будь-якої однієї точки зору, а також від домінування, насильства і насильницьких дій проти іншого через визнання у кожній людині рівноцінної істоти, яка має право на власні переконання, визнання різних людських культур, норм поведінки, прав іншого. Толерантність – це відношення до іншої людини як до рівнодостойної особи, що виражається у свідомому придушенні відчуття неприйняття, викликаного всім тим, що знаменує в іншому інше (зовнішність, спосіб життя, переконання, скоєння злочинів тощо), при цьому припускаючи настроєність на порозуміння і діалог з іншим, визнання й пошану його прав на відмінність.

Багато вчених розглядали справедливість в її взаємозв'язку з правом. Так, В. Нерсесянц зазначав, що справедливість – категорія і характеристика правова, а не позаправова (не моральна, етична, релігійна тощо), при цьому тільки право і є справедливим; О. Лейст вважав, що сутність права не може бути досягнута ані практичним правознавством, ані навіть загальною теорією права, якщо остання не вийде за межі юридичних категорій, однією з таких неюридичних категорій, без якої неможливо обійтися, і є справедливість. При вивченні теоретичних моментів Дж. Ролз акцентував увагу на тому, що принципи справедливості належать до ідеальної теорії. Ж.-Ж. Руссо повторював, що метою всякої держави і законодавства повинно бути найбільше благо всіх громадян. За твердженням Руссо, благо всіх зводиться до двох найважливіших речей: свободи і рівності [Руссо Ж.Ж. Про суспільний договір]. Етичну основу справедливості розглядав І. Кант. При цьому, Кант будував свої уявлення про справедливість і моральність на пошані до ближнього, дотриманні його інтересів.

Однією з найбільш відомих теорій толерантності є теорія, що існує в рамках філософії лібералізму, витоки якої знаходимо в працях мислителів періоду Реформації і Освіти. Поширене уявлення, що основи теорії толерантності були закладені Джоном Локком та продовжені Дж. Стюартом Мілем.

Сучасне українське законодавство забезпечує рівність різних об'єднань перед законом, виключає дискримінацію, створює умови для обстановки терпимості. Для правової культури України є характерним прагнення розглядати поняття права в тісному взаємозв'язку з толерантністю і справедливістю. Справедливість і толерантність втілюються в праві, а право, у свою чергу, існує як справедливість і толерантність. Право не може бути вищим за справедливість або толерантність, несправедливим може бути лише законодавство. Справедливість і толерантність права народжуються як результат інтенсивних процесів пізнання, функціонує у формі пізнавального процесу і відмирає також як результат пізнавальних процесів. Право існує як пізнання справедливості і толерантності. Не пізнане право стає мертвим, несправедливим і нетолерантним і тому неправом. При цьому, принципи толерантності і справедливості покликані регулювати і забезпечувати взаємодію всіх складових ланок механізму правового регулювання суспільних відносин. Дотримання принципів толерантності і справедливості припускає дотримання законності, гуманізму і рівності громадян перед законом. При цьому, справедливість і толерантність забезпечують принцип правозаконності, який полягає в тому, що позитивний закон лише тоді є законом в справжньому його значенні, коли відповідає духу права, його сутності. Саме правозаконність дозволяє повною мірою здійснити реалізацію принципу справедливості і толерантності, виключаючи можливість використання репресивної сили закону в неправомірних цілях.

У чинному законодавстві України так чи інакше є присутнім відображення справедливості та толерантності у суспільних правовідносинах. Так, наприклад в основних положеннях Цивільного кодексу України закріплено, що до загальних засад цивільного законодавства відноситься поряд з іншими й справедливість, добросовісність та розумність, а також неприпустимість свавільного втручання у сферу особистого життя людини. Принцип «справедливості» – це відповідність поведінки суб’єктів пануючим у суспільстві морально-етичним і моральним нормам. Для того, щоб визначити, чого вимагають «справедливість і розумність», слід звертатися до тлумачення загальновизнаних принципів права, сучасних правових поглядів, враховуючи реальні соціальні й приватні інтереси. Виходячи із засад розумності й справедливості, сторони повинні при веденні переговорів враховувати розумні інтереси один одного.

До того ж, не допускаються дії особи, що вчинюються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах. Учасники цивільних правовідносин повинні здійснювати цивільні права розумно, добросовісно, відповідно до вимог актів цивільного законодавства або договору, додержуючись моральних засад суспільства. Цивільне законодавство, визначаючи межу можливої поведінки учасників цивільних правовідносин,зокрема:

а) зобов’язує учасників цивільних правовідносин при здійсненні ними своїх прав утримуватися від дій, які могли б порушити права інших осіб. Згідно з цим здійснення цивільних прав з порушенням прав інших осіб є протиправною поведінкою і може бути підставою для виникнення деліктних зобов’язань;

б) забороняє дії осіб, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах. Під зловживанням цивільним правом слід розуміти недозволену поведінку учасника цивільних правовідносин, який спирається на суб’єктивне право, що належить йому. Спираючись на нього, особа виходить за межі можливо допустимої поведінки або використовує суб’єктивне право з метою завдати шкоди іншій особі;

в) зобов’язує учасників цивільних правовідносин при здійсненні цивільних прав додержуватися моральних засад суспільства. Завдання, які стоять перед судом, повинні конкретизуватися при розгляді кожної справи та на усіх стадіях процесу, але в остаточному підсумку вони мають знайти своє відображення у постановленому судом рішенні, що є актом правосуддя, приймається іменем України та спрямований саме на захист прав суб’єктів цивільних процесуальних відносин. Суд при вирішенні справи повинен дотримуватися закону та вимагати дотримання його усіма учасниками процесу. При оцінці доказів він має керуватися своїм внутрішнім переконанням. Отже, виходячи із цього, суддя має бути справедливим та неупередженим при ухваленні рішення, а також толерантним при проведенні судового процесу[Цивільний кодекс України // Відомості Верховної Ради України. – 2003].

Одним із основних процесуальних нормативно-правових актів при відправленні судочинства, об’єктом якого є цивільні правовідносини є Цивільний процесуальний кодекс України, відповідно до ст. 1 якого завданнями цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Міжнародне співтовариство виробило й закріпило в міжнародних актах основні процесуальні гарантії, що задовольняють уявленням про справедливий процес (Загальна декларація прав людини; Міжнародний пакт про громадські та політичні права; Конвенція про запобігання тортур та нелюдському або такому, що принижує гідність поводженню чи покаранню; Основні принципи незалежності судових органів; Мінімальні стандартні правила ООН, що стосуються відправлення правосуддя щодо неповнолітніх; Європейська конвенція про захист прав і основних свобод людини; Американська конвенція про права людини; Африканська хартія прав людини і народів тощо). До процесуальних гарантій, у першу чергу, належать: право на ефективне відновлення в правах компетентними національними судами; безсторонність розслідування і розгляду кримінальної справи; рівність всіх перед законом і судом; особливий захист учасників кримінального процесу, що об'єктивно не мають можливість здійснювати таку діяльність, зокрема неповнолітніх, таких, що мають фізичні або психічні вади.

Значні зусилля у напрямі матеріалізації категорії толерантності в сучасному житті доклала Організація Об'єднаних Націй з питань освіти, науки і культури (ЮНЕСКО), саме 28-ою сесією Генеральної конференції ЮНЕСО 16 листопада 1995 року була прийнята Декларація принципів толерантності. Толерантність, як зазначено у цьому документі означає пошану, прийняте і правильне розуміння всього різноманіття культур, форм самовираження і прояву людської індивідуальності. Їй сприяють знання, відвертість, спілкування і свобода думки, совісті, переконань. Юридична діяльність виступає одним із засобів втілення права, а, отже, втілення справедливості. Формами втілення справедливості вважатимуться окремі форми здійснення юридичної діяльності. Законність і справедливість в юридичній діяльності доповнюють одна одну і тісно між собою взаємозв'язані. Вони визначають параметри допустимої поведінки, встановлюють свободу дій і міру відповідальності, завдяки чому здійснюють регулюючий вплив на систему суспільних відносин. Справедливість відображає етичну природу законності, при цьому справедливість виступає як соціальний та етичний критерій права. Впроваджуючись у практику реалізації діючого права, справедливість набуває юридичних рис, які визначають її офіційний рівень.

Концепція толерантності в якості властивості юридичної діяльності є результатом тривалого розвитку соціально-політичної думки. Толерантність можлива в суспільстві, де в результаті соціального і політичного розвитку визнаються права та законні інтереси спільноти. Але вірно і зворотне: без толерантності, визнаної як цінність у суспільній свідомості, складно побудувати цивілізоване суспільство. Толерантність є найважливішою умовою знаходження компромісу, подолання конфлікту. Сучасна культура толерантності при здійсненні юридичної діяльності формується у гострому протиборстві. Вирішальними чинниками формування суспільної толерантності є зовнішні умови існування індивіда, соціальної групи і суспільства в цілому. Принцип толерантності диктує необхідність зближення, взаєморозуміння, взаємозбагачення, в решті-решт, конвергенції і інтеграції світоглядних установок і поведінкових пріоритетів людей.