Тема 1. Предмет фінансової науки як пізнання сутності фінансів

1.1. Соціально-економічна сутність фінансів. Фінанси в системі ринкових відносин

Фінанси входять до складу соціально-економічних наук. У 90-ті pp. XX ст. фінансові теорії зазвичай розробляють економісти, які спеціалізуються в галузі фінансів. Доказом є те, що в 1990 і 1997 pp. лауреатами Нобелівської премії з економіки за значний внесок у розвиток теорії фінансів були Т. Марковіц, M. Міллер, В. Шарпе, а також P.K. Мертон і М. Шоуіз.

Фінансова наука успішно відіграє свою роль у суспільстві тільки за умови використання певних методів пізнання. Головні загальнонаукові методичні прийоми дослідження фінансів ґрунтуються на аналізі та синтезі, індукції й дедукції, аналогії, моделюванні та ін.

Фінанси — відносини, що виникають у процесі створення і перерозподілу суспільних благ і багатств, вони пов'язані з розвитком держави і товарно-грошового обігу.

Матеріальною основою існування фінансів є гроші, які виконують різні функції; головною з них вважається функція загального еквівалента — товару, що визначає цінність і вартість інших товарів, робіт і послуг. На відміну від них фінанси — від-посини, що здійснюються, зокрема, за допомогою грошових коштів. Основне їх призначення полягає в тому, щоб шляхом створення грошових доходів і фондів забезпечити потреби держави та суб'єктів господарювання у грошових коштах, а також контролювати процес витрачання фінансових ресурсів. Отже, фінанси — це сукупність грошових відносин, у процесі яких відбувається формування та використання фондів грошових ресурсів; їх метою є відшкодування витрат, пов'язаних із процесом виробництва та виконанням державою функцій. Фінансам властиві одночасно такі ознаки:

1) це завжди грошові відносини;

2) це грошові відносини, що виникають за наявності держави;

3) відносини стосовно перерозподілу розподіленого сукупного продукту.

Основою виконання державою функцій є матеріальна передумова акумуляції та розподілу ресурсів, тобто матеріальне джерело фінансів — валовий внутрішній продукт (ВВП) і національний дохід (НД). Обсяг ВВП на душу населення характеризує ступінь розвитку країни і є одним із основних критеріїв життєвого рівня її населення. За допомогою двох головних компонентів національного доходу — фонди накопичення і фонди споживання — здійснюється акумуляція та розподіл ресурсів суспільства, вирівнювання пропорцій і тенденцій економічного розвитку і контроль за правильністю цих заходів.

Розглядаючи сутність фінансів, розрізняють певні складові таких відносин:

— відносини, спрямовані на створення та використання централізованих фондів держави;

— відносини, що виникають під час розподілу і перерозподілу ресурсів (суспільних благ) шляхом використання державного бюджету, місцевих бюджетів і позабюджетних фондів;

— відносини, спрямовані на створення і перерозподіл фондів суб'єктів господарювання.

На сьогодні в країнах із розвинутою економікою поняття фінанси трактується як категорія економічного життя, що випливає з об'єктивних процесів економіки, є невід'ємною частиною фінансових відносин і використовується з метою поліпшення суспільного добробуту. Головна ознака, що визначає сутність і форму функціонування фінансів, — рух грошових потоків, у якому відображаються такі фінансові відносини, як:

— обмін" зокрема, у вигляді оплати рахунків за товари і послуги;

— розподіл і перерозподіл — у вигляді сплати податків" виплати дивідендів, отримання субсидій, надходження від розміщення акцій, одержання кредиту, надходження оплати за товари, роботи, послуги тощо.

Фінанси — це грошові відносини, що виникають:

— між підприємствами в процесі придбання товарно-матеріальних цінностей;

— підприємствами під час реалізації товарів і послуг;

— державою та підприємствами у процесі сплати податків;

— підприємством і громадянами під час внесення ними податків та добровільних платежів;

— окремими ланками бюджетної системи (державний кредит, місцеві бюджети, державний бюджет та ін.);

— підприємствами та банками в процесі розрахунків з постачальниками, отримання та повернення кредитів;

— самому підприємстві та в державних органах влади тощо.

За матеріальним змістом, фінанси — це фонди грошових коштів цільового призначення, які в сукупності є фінансовими ресурсами країни.

Фінансові ресурси — сукупність коштів, що перебувають у розпорядженні держави та суб'єктів господарювання. Вони характеризують фінансовий стан економіки і водночас є джерелом її розвитку, формуються за рахунок різних видів грошових доходів, надходжень, відрахувань, а використовуються на розширене відтворення, матеріальне стимулювання, задоволення соціальних та інших потреб суспільства.

У ринковій економіці відбувається якісний і кількісний перехід на новий рівень застосування фінансів в економічній системі держави. Це здійснюється шляхом створення й ефективного використання різноманітних факторів фінансових ресурсів на всіх рівнях діяльності держави, підприємства й окремого громадянина. За допомогою фінансів, фінансових ресурсів вирішуються економічні та соціальні завдання держави.

На рівні підприємств фінанси виражають свою сутність через формування фінансових ресурсів, їх ефективне застосування в процесі господарської діяльності з метою отримання прибутку та виконання фінансових зобов'язань перед бюджетом та іншими суб'єктами господарювання. До фінансів населення належать усі доходи та витрати окремих осіб або групи людей, зайнятих на підприємствах (заробітна плата та інші виплати), на ринку товарів та послуг (прибуток від реалізації товарів власного виробництва), на фінансовому ринку (дивіденди, відсоток від інвестицій), а також пенсії.

Отже, фінанси — це складна багатогранна система, що охоплює фінансову політику держави на макро- та мікрорівнях.

Вирізняють два головних напрямки фінансового впливу на процес суспільного розвитку:

1) фінансове забезпечення потреб розширеного відтворення;

2) фінансове регулювання та фінансове стимулювання економічних і соціальних процесів.

Фінансове забезпечення — це поняття потреб фінансового відтворювального процесу за рахунок власних або залучених коштів. Фінансове забезпечення відтворювального процесу здійснюється у таких формах:

— бюджетне фінансування на безповоротних засадах;

— кредитування — надання коштів на принципах повернення платності, терміновості забезпеченості;

— самофінансування — фінансування діяльності підприємства за рахунок власних фінансових ресурсів;

— оренда (лізинг) — передача права користування майном суб'єктові підприємницької діяльності на платній основі та на визначений угодою термін;

— інвестування — процес вкладання грошей в об'єкти з розрахунком отримання додаткового доходу.

У складі державного або місцевих бюджетів створюються фонди фінансових ресурсів, призначених, насамперед, для структурної перебудови економіки, проведення прикладних науково-дослідницьких робіт, створення нових видів машин і механізмів, розробки нових технологій, а також фінансового забезпечення соціальних програм.

Отже, об'єктом фінансової науки є сукупність фінансових відносин, що виникають між державою, юридичними та фізичними особами. Предмет фінансів становлять підприємницькі й управлінські процеси суб'єктів господарювання мік-ро- та макрорівнів, пов'язані з мобілізацією, розподілом і використанням фінансових ресурсів з метою розширеного відтворення та забезпечення економічного, соціального і політичного розвитку держави.

Джерелами формування грошових фондів є ВВП. У процесі відтворення (виробництво, розподіл, обмін та споживання) відбувається розподіл вартості валового внутрішнього продукту за цільовим призначенням. Сферою фінансових відносин є процеси первинного розподілу вартості ВВП. Наприклад, підприємство реалізувало певний обсяг продукції. Виручку отримали на поточному рахунку в банку підприємства. З цієї суми підприємство має перерахувати в бюджет визначені законодавством податки та платежі, а з суми коштів, що залишилася, — відшкодувати засоби виробництва, використані в процесі виробництва, з огляду на норми амортизаційних відрахувань, предмети праці й оплату праці тощо. Сума, що залишилася, е прибутком підприємства. З неї відраховують податки та збори і таким чином утворюється чистий прибуток. Його самостійно розподіляє суб'єкт підприємницької діяльності на підставі доцільності розподілу: на фонд розвитку, резервний фонд, фонд соціального розвитку тощо.

Фінансова діяльність передбачає і відповідні правові відносини, адже фінанси не існують за межами юридичних відносин. Оскільки фінанси зумовлені грошовими доходами, то закономірність руху доходів відображається на фінансах. Доходи класифікуються за трьома стадіями руху:

— первинний розподіл (первинні доходи);

— перерозподіл (вторинні доходи);

— кінцеве використання (кінцеві прибутки).

Після первинного розподілу починаються процеси перерозподілу та утворення вторинних доходів. Це передусім нарахування та перерахування різних податків (окрім непрямих), внесків до страхового, пенсійного фондів та ін.

Остання стадія розподілу (або перерозподілу) доходів — їх реалізація. Доходи, що реалізують, називають кінцевими; їх витрачають на придбання товарів та послуг. Частина прибутків може спрямовуватися на заощадження в будь-якій формі (внески в банки, придбання цінних паперів та ін.).

Кінцева мета перерозподілу національного доходу полягає в розвитку продуктивних сил, укріпленні держави, забезпеченні високого рівня якості життя широких верств населення.

Сума первинних доходів теоретично має дорівнювати сумі кінцевих прибутків із урахуванням заощаджень. Суттєво впливає на вирівнювання економічного та соціального розвитку окремих регіонів та підвищення життєвого рівня народу бюджетна система держави шляхом відповідного спрямування коштів на структурну перебудову економіки й соціальної сфери.