19.2. Валютна інтеграція Європейського Союзу і перспективи розвитку фінансової системи єс

Другим за значенням чинником в еволюції нової Європи є рух у напрямі фінансового і валютного Союзу. Незважаючи на те, що єдиний ринок загалом дістав схвалення громадської думки та його підтримали уряди держав — членів ЄС, умови Європейської валютної системи (ЄВС) відрізняються.

Майбутнє нової Європи значною мірою залежить від процесів у міжнародній валютній сфері. Для єдиного ринку бажаним є уникнення інфляції та невизначеності, пов'язаних із коливанням валютних курсів. Прихильники ЄВС сподіваються, що діяльність цього союзу зробить для валютної інтеграції набагато більше, ніж чинна Європейська система. Згідно з ЄВС кожен учасник системи мав зафіксувати головний курс своєї валюти в екю. Екю не стала валютою торгівлі, хоча інвестиції в облігаціях екю поширилися у міжнародній практиці.

На основі головного курсу кожної валюти, вираженого в екю, розраховувалися взаємні курси валют. ЄВС є системою штучно підтримуваних валютних курсів її учасників із відхиленням ± 2,25 % відповідно до механізму валютних курсів (МВК). У разі спекулятивної атаки, коли ринки намагаються виштовхнути валюту на її зону в МВК, першою лінією захисту вважається інтервенція на іноземних валютних ринках — продаж або купівля валюти з метою утримання її стабільності.

Рух у напрямі ЄВС спирається на міцну підтримку багатьох членів ЄС, проте його мета — союз з єдиною валютою і системою постійної фіксації валютних курсів і Центральним банком на зразок Європейської федеральної резервної системи — становить предмет складних переговорів. Незважаючи на те, що єдиний ринок одержав загальне схвалення, єдина валюта та єдина валютна політика стали об'єктом дискусій щодо можливих вигід і втрат від їхнього впровадження.

Видатки на впровадження спільної валюти розпочинаються з витрат на початкову заміну одиниць обліку і конвертацію невиконаних фінансових контрактів у єдину валюту. Проте це відносно невеликі загальні й одноразові видатки. Вагоміші для суспільства психологічні втрати, коли держава відмовляється від суверенітету над своєю валютою і впроваджує євро, замінюючи історичну національну валюту.

Найпроблематичнішою є ціна втрат спроможності змінювати номінальний валютний курс країни з метою регулювання платіжного балансу і здійснення незалежної монетарної політики для стабілізації рівня доходу і цін у державі. Член ЄВС не зможе девальвувати свою валюту, якщо матиме дефіцит платіжного балансу або захоче стати конкурентоспроможнішим на світовому ринкові. У випадку небезпечних порушень економічної рівноваги ззовні, країна буде змушена використовувати фіскальну політику — податки і державні видатки — як альтернативу монетарній політиці та корегувати валютний курс. Якщо країна зазнає дефіциту платіжного балансу, спричиненого зменшенням обсягів експорту, вона має замість девальвації вдатися до дефляційної фіскальної політики.

13 із 15 членів ЄС офіційно прагнуть вступити до валютного союзу, однак, найімовірніше, або відбудеться різношвидкісний перехід до ЄВС, або не буде жодних зрушень. Різношвидкісне перетворення означатиме початкові кроки в напрямі ЄВС "провідних країн", показники яких великою мірою сумісні з низьким рівнем інфляції та практично фіксованими двосторонніми валютними курсами, а саме — Німеччина, держав Бенілюксу і, можливо, Франція. їхні валюти обмінювалися б за фіксованим курсом із нульовою різницею за паритетними взаємозаліками так, ніби це була б єдина валюта.

За наявністю мобільного капіталу європейські країни технічно могли б підтримувати фіксовані валютні курси за допомогою узгодженої монетарної політики, але вони й надалі здійснювали б незалежну фіскальну політику. Щоб уникнути небажаних переміщень з однієї країни в іншу, потрібно координувати фіскальну політику. Тому макроекономічні переваги ЄВС залишаються сумнівними, порівняно з вигодами від інтегрованого внутрішнього ринку на мікрорівні.

Більш інтегрована Європа — економічний та політичний магніт для Центральної та Східної Європи. У майбутньому головним питанням для східноєвропейців буде те, чи дозволить ЄС постачати на свої ринки сільськогосподарську, паливну і текстильну продукцію у більшій кількості.

153