1.4. Формування в молодших школярів досвіду пошукової діяльності як одної з найефективніших форм самостійної роботи

Немає сумнівів, що діти найбільше вчаться, наслідуючи, писав К.Д. Ушинський, але було б помилкою вважати, що з наслідування сама собою виросте самостійна діяльність. Наслідування дає багато матеріалу для самостійної діяльності, проте, якби не було самостійної діяльності, незалежної від наслідування, не було б і що наслідувати [47.С.458].

Удосконалення теорії словесно-наочного навчання пов'язано і з діяльністю Костянтина Дмитровича Ушинського (1824-1870), який створив дидактичну систему, спрямовану на розвиток розумових сил учнів. Будучи прихильником активного навчання, він висував ідею пізнавальної самостійності. "Учням слід, - писав К.Д. Ушинський, - передавати не тільки ті чи інші пізнання, а й сприяти самостійно, без вчителів, здобувати нові знання ". [49.C.89]

Думки великого педагога про необхідність самостійної діяльності, незалежної від наслідування, співзвучні сучасним вимогам до формування творчості дитини, яка має розвиватися в тій діяльності, що вимагає активного застосування її творчих здібностей.

Готуючись до уроку, вчитель розв'язує принципове питання: як краще організувати засвоєння нового матеріалу - через репродуктивну або пошукову діяльність учнів. Дослідження шляхів розвитку пізнавальної самостійності молодших школярів показали, що в початковій школі доцільно використовувати п'ять форм організації пошукової діяльності.

Форми організації пошукової діяльності молодших школярів:

-         система пізнавальних завдань;

-         евристична бесіда;

-         метод аналогії;

-         самостійне ознайомлення з новим матеріалом;

-         дослідницький метод.

Дослідження О.Я. Савченко показали, що критеріями добору навчального матеріалу, який доцільно засвоювати в процесі пошукової діяльності молодших школярів, є [42.С.175]:

- зв'язок нового з раніше засвоєним матеріалом;

- можливість логічного членування навчального матеріалу на чіткі кроки та елементарні завдання;

- наявність протиріччя між опорними і новими знаннями;

- готовність школярів до участі в пошуковій діяльності.

Кожна з форм організації має свої функції у набутті дітьми досвіду творчої діяльності. Через систему пізнавальних завдань за прийомами розумової діяльності вдосконалюються вміння учнів аналізувати, диференціювати ознаки, виділяти головне, узагальнювати, класифікувати, доводити. Це - той виконавчий інструмент, без якого не здійснити жодної творчої роботи.

У другій половині XIX ст. з критикою схоластичних методів виступав англійський педагог Армстронг. Досвідченим шляхом він ввів у викладання

"Евристичний метод", що розвиває розумові здібності учнів. Суть його полягає в тому, що учень стає в положення дослідника, коли замість викладу вчителем фактів і висновків науки учень сам їх видобуває і робить висновки. Завдання "евристичного методу" Армстронг бачив не в передачі готових висновків, а в тому, щоб навчити учнів науковому методу, розвиває їх розумові здібності. Однак Армстронг не створив системи методів, а обмежився одним єдиним.

Евристичну бесіду інколи називають сократівською. Це пов'язано з іменем грецького філософа Сократа, який так вів бесіди із своїми учнями, що вони самостійно приходили до відкриття істини. Цей метод сприяє організації частково-пошукової діяльності учнів, коли вони самостійно виконують тільки окремі кроки пошуку, а цілісне розв'язання проблеми досягається разом з учителем. Тому евристична бесіда доступна й для учнів слабко підготовлених, які вчаться логічно міркувати на зразках.

Реалізація розливальних функцій бесіди починається з постановки проблеми, коли створюється ситуація необхідності пошуку нового знання. Тут варто навмисне загострити увагу дітей на об'єкті пошуку. Коли проблему сформульовано, учні під керівництвом учителя відокремлюють відоме від невідомого, актуалізують засвоєні знання. Це робиться для того, щоб з'ясувати: можна в цьому разі піти відомим шляхом (тоді проблему розв'язують сильніші учні з місця, на основі перенесення) чи треба шукати нові способи [40.С.210].

Зіставимо основні етапи роботи вчителя й учнів під час евристичної бесіди (див. Таблицю 1.1).

Таблиця 1.1

Етапи роботи вчителя й учнів під час евристичної бесіди

Діяльність учителя	Діяльність учнів
Створення умов для виникнення проблемної ситуації.	Усвідомлення неможливості застосувати відомий спосіб для розв'язання проблемної ситуації.
Спонукання учнів до формулювання проблеми.	Формулювання проблеми.
Керівництво процесом пошуку: використання допоміжних запитань і засобів, стимулювання учнів до спостережень, порівняння, застосування раніше здобутих знань у новій ситуації.	Висунення припущень, їх перевірка (порівняння, аналіз і диференціювання ознак, зіставлення власних спостережень з новою задачею).
Корекція висновку	Формулювання висновку.

Для структури евристичної бесіди характерне чергування репродуктивних і продуктивних запитань, що спонукують школярів до напруженої розумової діяльності: усвідомити суперечність, побачити проблему, сформулювати її, висловити різні припущення, визначити правильний спосіб дій.

Чим вища готовність учнів до участі у пошуковій діяльності, тим ширші кроки пошуку; чим точніші запитання вчителя, тим стрункіша структура бесіди. Структура бесіди - не рядоположна послідовність запитань і відповідей, а їх можливий взаємозв'язок, вихідним моментом якого є проблема - кульмінація цього методу, а завершення - розв'язкою.

Отже, внесок евристичної бесіди у формування пошукової діяльності в тому, що діти під керівництвом учителя проходять повний цикл пошуку, розгорнутість якого залежить від рівня їхньої підготовленості й точності запитань.

Суть аналогії полягає в тому, що властивості одного об'єкта з'ясовуються на основі його подібності до іншого. У логіці встановлено, що вірогідність здобутих знань на основі аналогії залежить від певних умов, а саме:

1) кількість спільних для обох предметів ознак має бути якомога більшою;

2) спільні ознаки мають бути істотними й охоплювати різні сторони порівнюваних об'єктів;

3) ознака чи спосіб дії, що передбачається в іншого об'єкта, має бути такого самого типу, як інші ознаки, спільні для обох предметів.

У пошуках нових активних методів навчання великого успіху добився російський методист природознавства Олександр Якович Герд (1841-1888), який незалежно від Армстронга сформулював важливі положення розвиваючого навчання "Усі реальні знання, придбані людством шляхом спостереження, порівняння і дослідів, за допомогою поступового розширення висновків і узагальнень. Тільки таким шляхом, а ніяк не читанням статей, можуть бути передані ці знання дітям. Учні повинні під керівництвом викладача спостерігати, порівнювати, описувати, обговорювати спостережувані факти і явища, робити висновки і узагальнення та перевіряти їх простими, доступними дослідами на практиці ".

Вагомий внесок у розвиток теорії і методики розв'язання питань проблемного навчання зробили такі вітчизняні вчені, як Г.С. Сазоненко, А.М. Алексюк, А.А. Бут, В.М. Герасимчук, В.П. Замковий, В.П. Корнєєв, Л.І. Круглик, С.Д. Максименко, Л.Л. Момот, В.І. Паламарчук, О.І. Пометун, Ю.Д. Руденко, А.Й. Сиротенко, О.Г. Стадник, М.С. Топузов, А.В. Фурман, Б.О. Чернов, Є.Й. Шипович, П.Г. Шищенко, М.Т. Янко й ін. Ними обґрунтовано проблемність у навчанні та дидактичні основи формування мислення учнів, з'ясовано організацію методичних досліджень, розглянуто питання проблемного підходу до навчання та започатковано проблемно-пошукові методи у процесі викладання навчальних предметів.

У психології і педагогіці аналогія розглядається як найважливіший засіб розвитку мислення і творчих здібностей дітей (Д.М. Богоявленський, М.Н. Шардаков, М.С. Рождественський, та ін.) [45.С.374].

Проблемне навчання - це дидактична система, яка ґрунтується на закономірностях творчого засвоєння знань і способів діяльності, включає поєднання прийомів і методів викладання та учіння, яким властиві основні риси наукового пошуку.

Творче засвоєння знань і способів діяльності учнями передбачає:

· Самостійне перенесення знань і вмінь у нову ситуацію;

· Бачення нових проблем у знайомих стандартних умовах;

· Бачення структури об'єкта, що підлягає вивченню;

· Бачення нової функції знайомого об'єкта;

· Вміння бачити альтернативу вирішення питання;

· Вміння комбінувати раніше відомі способи вирішення у новий спосіб;

· Вміння створювати оригінальний спосіб вирішення при відомих інших.

Творчість потребує оригінальності, вміння відмовитися від стереотипів діяльності.

Будь-яка дидактична система має свою специфічну технологію навчання, тобто проектування і впровадження на практиці науково обґрунтованих алгоритмів дій вчителя та учня, особливим чином скомпонованого змісту навчальної інформації, методів і засобів педагогічної взаємодії.

Технологія проблемного навчання - це спеціально створена система специфічних прийомів і методів, які сприяють тому, щоб учні самостійно здобували знання і вчилися самостійно їх застосовувати у вирішенні нових пізнавальних та практичних завдань, а не одержували знання у готовому вигляді чи вирішували задачі за зразком.

Технологія взаємодії вчителя і учнів при проблемному викладі матеріалу представлена на таблиці №1.2.

Таблиця № 1.2

Взаємодія вчителя і учня при проблемному викладі навчального матеріалу

Дії вчителя	Дії учнів
Актуалізація матеріалу що вивчається	Відтворення раніше вивченого матеріалу
Постановка задачі	Сприйняття і усвідомлення мети
Створення проблемної ситуації, постановка учбової проблеми	Усвідомлення проблеми
Демонстрація шляху наукового відкриття: розкриття внутрішніх протиріч, що виникли при вирішенні проблеми, обдумування вголос, висловлювання гіпотез, аналіз їх і обговорення	Слухання і сприймання логічно стрункого викладу.
Передбачення деяких наступних кроків дослідження	Відповіді на окремі питання викладача.
Доведення істинності з допомогою досвіду, чи розповіді про експеримент, проведений вченими	Співпереживання результатів експериментів.
Узагальнення, формулювання висновків	Спостереження. Усвідомлення і запам'ятовування фактів, висновків.

Нерідко обговорюється питання про те, чи відноситься проблемне навчання до інноваційної технології? Відповідь тут неоднозначна. З одного боку, якщо уважно придивитися до тих прийомів і методів, які в сукупності характеризують проблемне навчання як таке, то помітно, що вони добре відомі. Педагогам відомо, що навчальний матеріал засвоюється міцніше і глибше, якщо учнів зацікавити темою і протягом усього заняття підтримувати цей пізнавальний інтерес, тобто відома головна ідея проблемного навчання. В цьому розумінні проблемне навчання не є новим педагогічним явищем. Але з іншого боку, усвідомлення цього аспекту навчально-виховного процесу педагогічною спільнотою як єдиної за своїми цілями, методами, формами дидактичної технології, а також закріплення за нею особливої назви - проблемне навчання - відбулося порівняно недавно. До того ж розробка методики і широке впровадження проблемного навчання ще тільки здійснюється. Саме тому, проблемне навчання - нове педагогічне явище.

Структурними елементами проблемного навчання виступають наступні методичні прийоми:

· Актуалізація вивченого матеріалу;

· Створення проблемної ситуації;

· Постановка навчальної проблеми;

· Побудова проблемної задачі;

· Розумовий пошук і вирішення проблеми (формулювання гіпотези чи кількох гіпотез, що ґрунтуються на припущеннях і відомих фактах;

· Доведення гіпотез, аналіз можливих помилок, передбачення природних наслідків кожної гіпотези, узагальнення);

· Перевірка вирішення проблеми і повторення.

Міркування за аналогією ґрунтуються на операції порівняння у формі співвіднесення й зіставлення істотних ознак об'єктів, а сам процес здійснюється на основі аналізу, абстрагування, синтезу. За рівнем творчості розрізняють три види аналогії: асоціативна, алгоритмічна, евристична.

Асоціативна аналогія відбувається на рівні репродуктивної діяльності, висновки на її основі мають ситуативний характер. Але для молодших школярів - це доступний і цікавий спосіб формулювання нових висновків, пошуку нових ознак, якостей, функцій.

Стосовно молодшого шкільного віку, вживаючи поняття "пошукова діяльність", О. Я. Савченко має на увазі як процес відбору учнем потрібних знань і способів розв'язування серед уже відомих, так і самостійний пошук, метою якого є пізнання нових знань і способів дій. Щоб пошукова діяльність проходила успішно, потрібний певний рівень готовності школяра до навчання. У це поняття дидакти включають досить широкий зміст: сформованість вікових та індивідуальних особливостей уваги, уяви, пам'яті, мислення, мови, волі, розвиток пізнавальних здібностей, інтересів, потреб, мотивів, набуття навчальних умінь і павичок, уміння вчитися тощо.

В ході проблемного навчання застосовуються проблемно-пошукові методи. Цей вид методів включає в себе також такі його окремі випадки, як, частково-пошуковий, або евристичний метод, дослідницький метод навчання та метод проблемного викладення (М.Н.Скаткін, І.Ф.Лернер).

Частково-пошуковий метод навчання вимагає від учнів прояву більш високого рівня пізнавальної самостійності й активності. Назва методу відображає рівень пошукової діяльності вчителя й учнів на різних етапах навчального процесу: окремі елементи знань повідомляє педагог, а частину - учні здобувають самостійно, відповідаючи на поставлені запитання чи розв'язуючи проблемні завдання.

Частково-пошуковий метод має такі характерні ознаки:

1) знання учням у "готовому" вигляді не пропонуються, їх необхідно здобувати самостійно;

2) вчитель організовує пошук нових знань за допомогою різних засобів;

3) учні під керівництвом учителя самостійно розмірковують, розв'язують проблемні ситуації, аналізують, порівнюють, узагальнюють.

Виклад навчального матеріалу може здійснюватися в процесі евристичної бесіди, коментованої вправи з формулюванням висновків, творчої вправи, лабораторної чи практичної роботи та ін.

Цікаві завдання на цей вид аналогії дає природничий матеріал. Наприклад: чи можна порівняти ліс з багатоповерховим будинком? Чому? Сніг, лід, вода - найближчі родичі. Про які природні явища можна сказати так само?

Інші функції у розвитку пізнавальних здібностей молодших учнів виконує алгоритмічна аналогія, за допомогою якої діти, спираючись на відомий спосіб дії, самостійно доходять висновку про можливість його застосування в дещо змінених умовах, тобто вносять у відомий спосіб певні зміни.

Високого рівня самостійності мислення вимагає від учнів застосування евристичної аналогії. Суть її в тому, що на основі подібності явищ або об'єктів, які, здавалося б, не можна порівнювати, виникають здогадки, припущення про спосіб розв'язування проблеми. Цей вид аналогії потребує високого ступеня абстрактного мислення учнів, їхньої аналітико-синтетичної діяльності.

Завдання на евристичну аналогію даються на різних уроках. Особливо доцільне їх використання на уроках математики, природознавства, української мови.

Наведемо приклади завдань на евристичну аналогію з уроків природознавства:

- пригадайте, куди хилилося полум'я в досліді із запаленою свічкою. Подумайте, яке явище в природі пояснюється цим дослідом.

- пригадайте, як утворилися краплі на кришці каструлі з киплячою водою. Подумайте, яке явище в природі можна пояснити за допомогою цього досліду. Чому?

Розвивальні функції самостійного ознайомлення з новим матеріалом виявляються в тому, що воно передбачає самоорганізацію та виконання учнями у взаємозв'язку багатьох навчальних дій, спрямованих на один результат. Самостійно ознайомлюючись з новим матеріалом за підручником чи іншим джерелом, школяр фактично виконує кілька супідрядних завдань: визначає мету, вичленовує невідоме, зосереджує увагу на головному, встановлює послідовність дій, контролює їх.

Що має бути орієнтиром для вчителя у визначенні матеріалу для самостійної пошукової роботи? Це [17.С.165]:

1) міцне, свідоме володіння учнями знаннями, на яких ґрунтується новий матеріал;

2) можливість актуалізації опорних знань через підготовчі вправи;

3) доступність, чіткість викладу матеріалу в підручнику;

4) рівень сформованості вмінь працювати з підручниками, картками, достатній темп письма і читання.

Визначаючи матеріал для пошукової самостійної роботи, вчитель повинен виходити з того, що діти добре засвоїли попередній матеріал, на якому тією чи іншою мірою ґрунтується вивчення нового. Так само треба дуже уважно визначити спосіб постановки завдання. Інструкція має бути лаконічною, але точною і повною, відбивати послідовний хід міркувань, практичних дій, які треба виконати. Доречно, скажімо, в процесі опанування третьокласниками прийому розв'язування прикладів з повним поясненням вивісити на дошці наступну інструкцію:

1. Запиши зменшуване.

2. Заміни від'ємник сумою розрядних доданків.

3. Прочитай пошепки знайдений вираз (Від числа... Відняти суму... і...)

4. Пригадай правило віднімання суми від числа.

5. Подумай, який спосіб розв'язання тут найзручніший.

6. Розв'яжи приклад і зроби перевірку.

Для самостійного ознайомлення з новим матеріалом учням 4 класів цілком доступні й нові види задач. У методичній літературі підкреслюється, що сучасна програма початкових класів ставить вимогу формувати в дитини вміння розв'язувати не певний вид задач, а будь-які. Саме тому система добору й розміщення їх у підручнику спрямована на забезпечення сприятливих умов для узагальнення способів дій.

У визначенні змісту і характеру допомоги дітям під час розв'язування задачі звичайно класовод орієнтується на загальні вимоги до роботи над нею. Готуючись до уроку, корисно продумати, який вид короткого запису найдоцільніше застосувати під час розв'язання; починати розбір від шуканого чи від даних, орієнтуючись на основне запитання задачі; чи можливі різні способи розв'язування і, якщо так, то який з них найраціональніший; як оформити розв'язок. Роботу краще будувати так, щоб не стримувати думки учнів, щоб вони вчилися самостійно міркувати. А для цього слід також передбачити, які питання можуть виникнути.

Для самостійного ознайомлення учнів з новим природничим матеріалом їм здебільшого пропонують текст з підручника описового характеру. Перед читанням учитель за хвилину повідомляє мету роботи, називає статтю, яку слід опрацювати, та обов'язково ставить контрольні запитання, на які треба підготувати відповіді в процесі читання.

Іноді доцільно поставити перед учнями й проблемне запитання, вислухати їхні міркування, а потім запропонувати прочитати статтю й зробити правильний висновок.

Дослідницький метод навчання передбачає творче застосування знань, оволодіння методами наукового пізнання, формування досвіду самостійного наукового пошуку.

Дослідницький метод має такі характерні ознаки:

1) учитель разом з учнями формулює проблему;

2) нові знання не повідомляються, учні повинні самостійно здобути їх у процесі дослідження проблеми, порівняти різні варіанти відповідей, а також визначити основні засоби досягнення результатів;

3) основною метою діяльності вчителя є оперативне управління процесом розв'язання проблемних завдань;

4) навчання характеризується високою інтенсивністю, підвищеним інтересом, а знання - глибиною, міцністю і дієвістю.

Оволодіння навчальним матеріалом може здійснюватися в процесі спостереження, пошуку висновків під час роботи з книгою, письмової вправи з доведенням закономірності, практичних і лабораторних робіт (дослідження законів розвитку природи).

Виконання дослідницького завдання передбачає такі етапи:

1. Спостереження і вивчення фактів, виявлення суперечностей у предметі дослідження (постановка проблеми).

2. Формулювання гіпотези щодо розв'язання проблеми.

3. Побудова плану дослідження.

4. Реалізація плану.

5. Аналіз і систематизація одержаних результатів, формулювання висновків.

Дослідницький метод активізує пізнавальну діяльність учнів, але вимагає тривалого часу, специфічних умов, високої педагогічної кваліфікації вчителя.

Метод проблемного викладу є перехідним від виконавської до творчої діяльності. Він застосовується переважно з метою розвитку навичок творчої навчально-пізнавальної діяльності, осмисленого і самостійного оволодіння знаннями.

У початковій школі проблемне навчання зводиться до проблемних ситуацій. У 1 – 4 класах це - постановка перед учнями певного пізнавального завдання, яке містить у собі суперечність викликає дискусію, спонукає до роздумів, пошуків і висновків.

Проблемна ситуація - усвідомлене суб'єктом затруднення, шляхи подолання якого потребують пошуку нових знань, нових способів дій. Проблемна ситуація - джерело мислення. Але це не означає, що будь-які психологічні труднощі неодмінно спонукають мислення. Щоб проблемна ситуація стала джерелом мислення, вона повинна бути прийнята суб'єктом для вирішення. А це можливо, якщо у суб'єкта є достатні вихідні дані, які відповідають предметному змісту ситуації [9.С.35].

Мета створення проблемної ситуації - це засвоєння програмового матеріалу, розвиток розумових здібностей.

Проблемна ситуація виникає завдяки суперечності між пізнаним і непізнаним. Вона складається з таких компонентів: невідоме про предмети, їхні властивості, відношення чи способи дій, потреба пізнання невідомого, інтелектуальна можливість людини [13.С.19 – 22].

Змістовна характеристика навчальної проблемної ситуації подана у таблиці № 1.3.

Таблиця № 1.3

Змістовна характеристика навчальної проблемної ситуації

		Фази Етапи Зміст етапів проблемної ситуаці Формування Зіткнення молодшого школяра з незрозумілим ускладненням, перешкодою в учінні; виникнення здивування, непорозуміння; бажання дізнатися, визначити, зрозуміти справжні причини труднощів, виявлення і загострення суперечностей між бажанням необхідністю учіння і неможливістю продовжувати попередні дії; пізнавальна потреба в новому, невідомому знанні чи способі д ї. Становлення Аналіз зв'язків, відношень та інших характеристик пізнавального об'єкта; усвідомлення і суб'єктивне сприйняття суперечності між відомими знаннями і новими вимогами; пізнавальна потреба у відкритті нових відомостей про предмет, спосіб, умо Розв'язання и дії; приблизне розмежування відомого і невідомого в проблемній ситуації; утворення пізнавального мотиву, словесне формулювання проблеми. Розв'язування Змістовний аналіз відношень між умовою і вимогою проблеми; висунення припущень щодо напряму розв'язання проблеми; включення пізнавального об'єкта в нові зв'язки і відношення; відкриття раніше невідомих учневі зв'язків і властивостей пізнавального об'єкта; до визначення проблеми; висунення і обґрунтування кількох гіпотез; прогнозування результ ту пошукової діяльності; доведення основної гіпотези; обґрунтування позитивного результату. Зняття Аналіз одержаного результату; перевірка розв'язку; визначення рівня узагальненості одержаних даних; перенесення виявлених способів дії на розв'язок інших роблемних задач; використання здобутих знань у нових умовах мислительної діяльності.

Властивістю проблемної ситуації є здатність викликати зацікавленість у прийнятті і вирішенні проблем. Якщо проблемна ситуація привертає увагу учнів, викликає зацікавленість, значить проблему прийнято, учень зацікавлений у ній і готовий до її вирішення.

Наприклад, формування нових понять на основі тривалих спостережень з наступним установленням причинно-наслідкових зв’язків, засвоєння властивостей об’єктів через експериментальне «відкриття» під час дослідів. Керуючись прийнятою метою, діти на деяких етапах самостійно планують хід роботи, добирають матеріал для спостережень, дослідів, висловлюють припущення, фіксують результати дослідів, роблять замальовки, висновки, доводять. Отже, в дослідницькому методі працює весь діапазон пошукових умінь дитини.

Щоб захопити школярів дослідженнями, треба прищепити їм спочатку смак до вдумливого нагромадження та осмислення спостережень, проведення короткочасних експериментів з відомими об’єктами, які відкривають нові властивості. Корисно також підключати весь клас до групових дослідницьких завдань, розрахованих на 2–3 тижні (а може, й на місяць).

Важливо, щоб у процесі виконання самостійної роботи вчитель пропонував дітям пізнавальні завдання: сортування навчального матеріалу за певними критеріями; порівняння у формі зіставлення і протиставлення як засіб відкриття нових властивостей, ознак предметів, що вивчаються; підготовка висновків за аналогією; класифікація; виділення головного; встановлення причинно-наслідкових зв'язків; доведення істинності суджень.

Виняткові можливості для формування досвіду творчої діяльності учнів має дослідницький метод (О.Я. Герд, І.Я. Лернер, Т.В. Кудрявцев, А.В. Матюшкін) [24.С.12-15]. Деякі вчителі вважають його недоступним для молодших школярів. Так, він справді складний за способом керівництва пізнавальною діяльністю учнів, вимагає від дітей розвинених пошукових умінь.

Таким чином, формування досвіду пошукової діяльності учнів в атмосфері загального захоплення цікавою справою не лише має розвивальне значення, а й об’єднує процеси навчання і виховання, стимулює пізнавальні потреби. Протягом початкового навчання вчителі мають залучати молодших школярів до систематичного розв’язування пізнавальних завдань за допомогою прийомів розумової діяльності, участі в евристичних бесідах, виконання самостійних завдань різної складності, проведення елементарних досліджень.