2.4. Система вправ та завдань, які допоможуть розвитку самостійності дитини початкових класів

Основна справа наших дітей - навчання, тобто йдеться про відповідальність (якісному і самостійному виконанні усіх учбових завдань в школі і удома, і такому ж виконанні усіх домашніх обов'язків і вимог батьків і педагогів).

Передусім, мені хотілося б зупинитися на «вимогах». Бесіди з батьками показують, що коли йдеться про самостійність і відповідальність, дорослі найчастіше хочуть, щоб:

- не треба було нагадувати дитині про її обов'язки;

- не треба було б повторювати свої вимоги;

- дитина із задоволенням (чи, принаймні з бажанням), а не «з-під палиці», все робить (ходить в школу, робить уроки, займається додатково і тому подібне).

При цьому батьки вважають, що діти просто не стараються, не хочуть проявляти самостійність і бути відповідальними. Тому батьки не схильні проявляти поблажливість, терпіння, спокій, коли діти не виконують вимоги (тобто не хочуть бути відповідальними і самостійними).

Так «не можуть» або «не хочуть» діти радувати батьків своєю відповідальністю і самостійністю? Спробуємо розібратися разом.

Спочатку визначаємо, які якості мають бути сформовані у дитини для того, щоб малюк міг проявити відповідальність і самостійність. І розглянемо це на прикладі самостійної діяльності при виконанні домашніх завдань. Виконання домашніх завдань вимагає не лише інтенсивної інтелектуальної діяльності, але і працездатності (яка швидко знижується, якщо дитина стомлена, збуджена, засмучена, нездорова і тому подібне), а також уміння організувати свою діяльність. Організація діяльності складний процес, а у молодших школярів 6-8 років він недостатньо сформований. Організація діяльності включає:

- уміння сприймати, розуміти і утримувати в пам'яті інструкцію (завдання, задачі). Якщо дитина кілька разів перепитує завдання, якщо виконує тільки частину завдання або виконує, не розуміючи завдання, треба:

- з'ясувати, чи розуміє дитина сенс усіх слів;

- чи розуміє завдання своєї дії - що і як робити;

- чи запам'ятовує усю інструкцію (завдання, завдання).

Якщо є якісь проблеми, необхідно спокійно і терпляче розібрати завдання, пояснити, при необхідності складне завдання розділити на частини і виконати ці частини завдання послідовно.

- уміння планувати послідовність своїх дій. Діти 6-8 років потребують допомоги дорослих при розробці алгоритму дії, їм необхідно допомогти у визначенні послідовності дій при виконанні вправ, рішенні завдань, підготовці учбових завдань. Якщо алгоритм рішення завдань по математиці задає учитель, то інструкцію (завдання) «вивчити якийсь матеріал» діти нерідко сприймають як переказ усього матеріалу близько до тексту, тобто намагаються його механічно запам'ятати. Це вимагає багато часу і сил, а результат часто незадовільний. Дитині необхідно пояснити, як розділити текст на частини, як виділяти головну думку, як переказувати і тому подібне

- уміння самостійно стежити за правильністю виконання завдання і коригувати дію (бачити і виправляти помилки). Як правило дорослі беруть це завдання на себе. Вони буквально сидять за спиною і самі контролюють виконання завдань. Дитина швидко звикає до того, що її поправлять, і «віддає» відповідальність дорослим. Настає момент, коли батьки вирішують, що вже час дитині самій готувати уроки, проте стикаються з опором, небажанням - слізьми, підвищеною тривожністю, невпевненістю. Це результат «сидіння за спиною», але не провина дитини, оскільки її просто не навчили самостійно працювати. Що робити? Поступово, без роздратування і докорів, привчати її робити уроки без дорослих. Варто пояснити, що і як треба робити, знайти привід піти до іншої кімнати, зайнятися своєю справою, але при цьому виразити готовність допомогти, якщо у дитини виникнуть питання. Ситуація: «досить, з сьогоднішнього дня готуєш уроки сам», неприйнятна, може викликати стрес і привести до серйозного зриву здоров'я.

- уміння сформулювати свою проблему і попросити про допомогу. Дуже важливо навчити дитину розбиратися в проблемі, розуміти, що у нього не виходить і чому, і не боятися звертатися за допомогою і до батьків, і до учителя. Частіше діти соромляться, не знають, як звернутися по допомогу, але багато хто просто упевнений, що у них немає такого права - перепитати, уточнити, просто сказати «не зрозуміло», «не знаю», «я не умію».

- уміння завершити свою роботу. Здавалося б, все просто, але для цього треба добре розуміти і пам'ятати завдання (завдання, інструкцію). І цьому теж треба дітей учити. Варто уважно постежити за дитиною, зрозуміти, в чому проблема, і крок за кроком, спокійно пояснювати, опрацьовувати, закріплювати все, що не виходить. Важливо розуміти, що це складний процес, і швидкий результат неможливий. Більше того, при стомленні (наприклад, якщо приготування уроків доводиться на вечірній час), при емоційній напрузі, хвилюванні, страху покарання (наприклад за ситуації, коли батьків дратує «нетямущість» або «непосидючість» дитини, якщо на неї можуть накричати, облаяти, покарати), при погіршенні стану здоров'я можливо все доведеться починати спочатку не один раз.

Основні вправи:

1. Старайтесь залучати дитину до таких завдань, де вона досягне успіху. Для початку це будуть простенькі завдання, а потім складніші. Таким чином дитина відчує, що в її силах довести справу до кінця і отримати позитивний результат.

2. Розширюйте коло зацікавлень і досягнень дитини. В разі, якщо в малюка щось не вдається, треба його підтримати і розповісти, що треба зробити, щоб все вийшло.

3. Не робіть замість дитини те, що під силу зробити їй. Можна допомогти і зробити РАЗОМ з дитиною, а не ЗАМІСТЬ неї.

4. Дозвольте дитині приймати самостійні рішення і відповідати за себе. Так малюк навчиться бути відповідальним і відповідати за свої дії.

5. Привчайте дитину допомагати іншим: захистити слабшого, поділитися іграшками, солодощами тощо. Пам'ятайте, що вміння ділитись і віддавати – це ознака сильного характеру.

6. Підтримуйте в дитині відчуття самоцінності і впевненості в собі завжди, навіть в ситуаціях його небажаних дій. Можна критикувати той, чи інший поганий вчинок, але не дитину.

7. І найголовніше – завжди залишатись люблячими батьками. Якщо дитина відчуватиме тепло та любов, то розумітиме, що у неї є підтримка і все інше їй буде під силу.  

У школярів 7-10 років йде процес формування довільної регуляції діяльності, а значить треба їм допомогти: чіткий режим дня, обговорення усіх справ, які мають (може буде варто купити для цього красивий і цікавий щоденник) відбутися, складання плану виконання кожної справи (що треба зробити і як) зажадають і часу, і терпіння дорослих. Спочатку можна разом з дитиною спокійно аналізувати, обговорювати (не лаяти! не гніватися! не соромити!), що вийшло, чого немає і чому, поступово складаючи такий аналіз для самостійно роботи.

І тільки тоді, коли дитина навчиться і планувати свою роботу, і контролювати її сама, вона зможе бути самостійною і відповідальною.

Використовуємо групову і парну форму взаємоконтролю і взаємоаналізу, рефлексивного аналізу і контролю. Звертаюся до таблиць “Повинні знати”, “Повинні вміти”, до планування уроку та перевірки, чи все заплановане вдалося зробити, чи всі завдання уроку виконані.

Таке моделювання уроку можливе тільки при комбінуванні різних методів і прийомів навчання. А це відкриває шлях до творчості, дає можливість проводити різні види уроків. Основою їх проведення є цікавий зміст, самостійний вибір, неординарний підхід і інтелектуально-ігрова ситуація. Останньою керую так, щоб вона по можливості, проходила через дві стадії: дослідницько-спостережувальну і комбінаторно-конструктивну. Як наслідок, одразу, як тільки створюються зовнішні ігрові умови, значно підвищується увага та активність дітей. Це дозволяє в легкий спосіб формувати мислительні операції. Ті ж ігрові умови дають змогу алгоритмізувати навчальну діяльність дітей. Вони чудово орієнтуються у логіці завдань, які перед ними ставляться. У правильній послідовності здійснюють аналіз порівняння, абстрагування, часом, і узагальнення [31.C.80 – 89 ].

В центрі уваги завжди ставлю проблему інтелектуального розвитку і уміння вчитися.

Готуючи завдання на вибір або завдання для групової роботи, враховую рівень складності за індивідуальними можливостями, міру своєї допомоги. Це дає можливість створити умови для розвитку кожної дитини, не допустити відставання слабких дітей і водночас не стримувати темпу зростання сильних учнів.

За допомогою яких методів вдається реалізувати розвивальні цілі уроку? В своїй роботі користувалися перш за все метод ом проблемного навчання і формування творчих здібностей учнів. Невід'ємною частиною цього методу є евристична бесіда, під час якої, під керівництвом вчителя, учні проходять весь шлях пошуку нового знання аж до його відкриття, а саме: створювали умови для виникнення проблемної ситуації, спонукали учнів сформулювати проблему, керувалися самим процесом пошуку (ставили допоміжні запитання, стимулювали учнів до спостережень, порівняння, застосування раніше здобутих знань у новій ситуації, контриприклади), спонукали до формування висновку, (а якщо є потреба, коректували висновок). Таку бесіду з учнями проводили за наперед заготовленим і записаним на дошці планом, в якому вказано сторінку у підручнику, абзац, тощо. Отже, учні вчаться самостійно здобувати знання. А всілякі запитання вчителя дають змогу добитися усвідомлення учнями вивченого.

В процесі експерименту доведено, що дитина розвиватиметься, вдумливо працюватиме, збагачуватиме свої пам'ять і фантазію, якщо завдання, які вона виконує на уроках будуть цікавими. Тому пропонували учням вправи, які не потребують додаткових знань, але, маючи пошуково-проблемний характер, вчать порівнювати, аналізувати, співставляти з протиставленням, встановлювати деякі математичні закономірності.

Це задачі із циклу "Стежинкою до математичних узагальнень", "Вчимося і розвиваємося з дідусем Всезнаєм", "Математика з посмішкою" (Додаток 2).

На кожному уроці перед учнями ставили завдання (що вони повинні знати, чому навчитися, якими знаннями володіти). Важливу роль відводимо викладанню програмового матеріалу блоками. На початку вивчення теми проводиться оглядово-установча лекція з елементами бесіди (з планом лекції учні ознайомлюються заздалегідь), під час якої акцентується увага на вузлових питаннях теми, їх взаємозв'язках.

Враховуючи різний темп сприйняття матеріалу учнями, найважливіші питання висвітлюються повторно. Основне завдання просто домогтися, щоб усі учні працювали на уроці, до того ж охоче, із цікавістю, результативно, а створити такі умови навчання, за яких кожен учень міг би працювати на уроці відповідно до рівня загальної підготовленості на сьогоднішній день. Для учня, який не встигає, лише посильне завдання, щоб виконавши його, він побачив позитивну перспективу в навчанні. А тому, хто добре знає навчальний матеріал, пропоную завдання творчого характеру. Привчаємо учнів уважно слухати, спостерігати, набувати навички, робити висновки. Тому пояснення деякого матеріалу пов'язуємо із виконанням практичної роботи, яка, часто допомагає створити проблемну ситуацію, яку учні розв'язують самі або за невеликою допомогою вчителя. Це сприяє кращому розумінню навчального матеріалу. Щоб навчити учнів слухати і чути, заслуховуємо учнівські рецензії на відповіді колег по класу. В рецензії учень дає оцінку теоретичних знань, вказує на недоліки, доповнює відповідь. При проведенні практичної роботи учні вголос коментують спостереження, роблять висновки, записують в зошит досягнуті результати. Практикуємо коментовані вправи, які виробляють увагу, сприяють кращому запам'ятовуванню.

Переслідуємо мету - вчити дітей мислити, жити, а це значить розв'язувати задачі. Звичайно часткові способи розв'язування задачі можна забути, але загальне уміння, загальний підхід має зберегтися у кожної дитини на все життя. Тому надаємо великого значення поясненню задач (зокрема задач на %, спільну роботу за допомогою малюнка, пропонуючи запросити в гості "Художника", який би допоміг розв'язати задачі). Досить часто пропонували учням розв'язати завдання різними способами.

Вважаємо, щоб в дитини формувалося бажання вміти і потреба здобути знання самостійно, її так потрібно розтлумачити, щоб вона хотіла давати відповідь на запитання (в чому педагогові допомагають зроблені одночасно на дошці, кожним в зошиті малюнок, схема, розданий шаблон, макет). Причому, спочатку кожен міркує самостійно, а потім лише тому, кому не вдається допомагаємо скласти схему, намалювати малюнок і т.д. При розв'язанні нової задачі кожен учень самостійно розшукує подібні їй, які вже розв'язувались, і використовує їх як допоміжні. Таквиховую ємо вміння звертатися до власного досвіду і залучати його при розв'язуванні, що розвиває самостійність мислення.

В своїй роботі старались індивідуалізувати навчальний процес. П'ятихвилинні тестові завдання, які часто пропонували зразу ж після пояснення нового матеріалу, дозволяли з'ясувати рівень засвоєння учнями нового матеріалу, чітко вказують над чим і з ким потрібно більше працювати індивідуально на наступному уроці і дозволяють позбутися прогалин. Старались, щоб дітям було цікаво на уроках, щоб вони проявили інтерес до процесу учіння. Тому залучали історичні відомості, цікаві задачі, вислови вчених математиків, народну математику (Додаток 3).

Не секрет, що основна маса дітей з року в рік втрачає інтерес до навчання. У розв'язанні цієї проблеми важливого значення надавали використанню диференційованого підходу до навчання, що дає можливість кожному учневі самовиразитись залежно від його розвитку й володіння навчальним матеріалом. Диференційованому підходу до учнів сприяють і додаткові індивідуальні заняття, робота спецкурсів, диференційовані домашні завдання.

Найважливіше у такій співпраці - не обійти увагою жодної дитини, дати кожному висловитись, вчасно підтримати, допомогти, похвалити, заохотити. Щоб учень не зневірився в собі, в своїх силах, слід запропонувати посильне завдання, стежити за рівнем його знань, вчасно перевести на порівняно вищий рівень. Цю проблему диференційованого підходу, психологи розглядають як гуманний підхід до розкриття здібностей учнів. Одним із дійових засобів розвитку творчої особистості є диференційований підхід при розв'язуванні вправ. Вважали, що диференційовані завдання мають різнитися насамперед ступенем самостійності прийомів розумової діяльності, необхідних для їх виконання. В даному випадку завдання можуть містити вказівки щодо прийомів роботи, їх послідовності, а в іншому орієнтуватися на повну самостійність учнів (так, учням, яким важко пропонували при розв'язуванні вправи звернутися до зразка, що є в "Робочому зошиті і т.д.). Проводили диференційованого характеру самостійні роботи, контрольні роботи, також давали домашні завдання диференційованого характеру. А учням, які цікавляться математикою пропонували серію задач на листках, що містять якусь цікавинку, якийсь додатковий матеріал і т.д.

Старалися вкраплювати в тканину своїх занять дидактичні ігри, оскільки "Гра є обов'язковою потребою людини, а особливо молодої" (М.Зарицький). Ці короткочасні ігрові ситуації - це продуктивно-пізнавальні пошукові проблемні завдання, які спонукають мислити, свідомо засвоювати і осмислювати вивчений матеріал, бо при розв'язуванні цих завдань, учнів навчали міркувати і робити висновки згідно правил Яна Амоса Коменського "від відомого до невідомого, від простого до складного, від загального до часткового" (це "Заморочки із срібної бочки", "Стежинкою до математичних узагальнень", задачі-загадки, задачі-жарти, "Слабка ланка" та інші) (Додаток 5).

Застосовували метод узагальнення, який залежить від рівня підготовленості до нього учнів. Тому ще до вивчення ними теми повідомляємо контрольні запитання, а перед узагальнюючим уроком даю домашнє завдання, в якому зазначені запитання для повторення і узагальнення матеріалу, необхідні навчальні посібники, інша література.

Для того щоб учні прагнули працювати, а отже і міркувати, вчитель має забезпечити моральну, психологічну атмосферу уроку, а тому, спонукаючи учнів до праці рекомендуюємо: "Спробуй, це тобі сподобається", "Ти добре вмієш це робити", "Спробуй, в тебе все вийде..." і т.д.

Вважаємо, що важливе місце на уроці має бути відведене оцінюванню, яке має бути тривалим, дієвим стимулом активності учнів на уроці, зрозумілим за змістом; вказувати (прямо чи опосередковано) на способи виправлення помилок, нести позитивні емоції, адже за словами В.Сухомлинського "Успіх у навчанні - єдине джерело внутрішніх сил дитини, які породжують енергію для подолання труднощів, бажання вчитися" [47.C. 508]

Що ж дає така система?

По-перше, допомагає учню повніше виявити свою індивідуальність, позбутися страху перед опитуванням, або важким завданням, відчути інтерес до уроку й навчання в цілому;

По-друге, морально готує учнів до свідомого навчання у вищих навчальних закладах; дає можливість краще засвоїти навчальний матеріал шляхом багаторазового повторення теми чи розділу; забезпечує диференційований підхід до навчання в межах одного класу, і, нарешті, вона забезпечує розвиток від нижчого ступеня знань до більш продуктивного, та до оволодіння міцними знаннями.

Застосування індивідуально-масових форм роботи забезпечує самостійне виконання різних завдань всіма учнями одночасно. Вони інтенсифікують навчальний процес, дають змогу корисно розподілити робочий час.

Крім цього, ці методи ставлять учня віч-на-віч з певною проблемою, вимагають творчого переосмисленого підходу до набутих знань, розвивають мислення.

Зростає й інтерес учителя до таких нестандартних уроків, оскільки вони спонукають до творчості.

Таке раціональне поєднання стандартних і нестандартних форм і методів дало позитивний результат. Мої вихованці проявляють інтерес до математики.

Щодо форм роботи, то надавали перевагу самостійному виконанню навчальних завдань з наступною перевіркою, самоперевіркою, що дозволяє розвивати самостійність мислення, використовуючи власний досвід при розв'язанні, виділяти головне в інформації.

Програму з математики складено так, що через урок пояснення нового матеріалу. Тому перевагу надавали "комбінованим урокам" (Див. Додаток 5), урокам формуванню знань і вмінь та навичок учнів, на яких учні поступово нагромаджують знання, удосконалюють вміння з наступним узагальненням, тобто рухаються від часткового до загального. Систему вивчення цих уроків, намагались спрямувати на поступове засвоєння учнями матеріалу паралельно з удосконаленням знань і навичок постійним контролем, узагальнення вивченого. Особливого значення надавали урокам перевірки оцінки і корекції знань, урокам систематизації і узагальнення, а також підсумковим урокам.