121 Виділ долі зі спільної власності та її відчуження. Особливості захисту права спільної власності.

Співвласник мас право на виділ у натурі частки з майна, шо є у спільній частковій власності. Якщо виділ частки я спільного май­на не допускається згідно із законом або с неможливим (йдеться про неподільну річ), співвласник, який бажає виділу, має право на одержання від інших співвласників грошової або іншої матеріальної компенсації вартості його частки.

Договір про виділ у натурі частки з нерухомого спільного майна укладається у письмовій формі і підлягає нотаріальному посвід­ченню (ч. З ст. 364 ЦК). У такій же формі має вчинятися договір про виплату компенсації замість виділу частки.

Право вимагати виділу частки у спільному майні має не лише сам учасник, але й його кредитор (у разі недостатності в учасника іншого майна, на яке може бути звернене стягнення). Якщо виділ в натурі частки зі спільного майна має наслідком зміну його призна­чення або проти цього заперечують інші співвласники, спір ви­рішується судом.

У разі неможливості виділу в натурі частки зі спільного майна або заперечення інших співвласників проти такого виділу, кредитор має право вимагати продажу боржником своєї частки у праві спільної часткової власності з направленням суми виторгу на погашення боргу.

У разі відмови боржника від продажу своєї частки у праві спільної часткової власності або відмови інших співвласників від придбан­ня частки боржника, кредитор має прано вимагати продажу цієї частки 3 публічних торгів або переведення на нього прав та обов'язків співвласника-боржника, з проведенням відповідного перерахунку (ст. 366 ЦК).

Право особи на частку в спільному майні може бути припинене за рішенням суду за позовом інших співвласників. Але для задово­лення такого позову судом необхідне існування таких умов:

2. частка є незначною і не може бути виділена в натурі;

3. річ є неподільною;

4. спільне володіння і користування майном є неможливим;

5. таке припинення не завдасть істотної шкоди інтересам спів­власника та членами його сім'ї;

6. позивач попередньо вніс вартість цієї частки на депозитний рахунок суду.

Якщо виділ частки зі спільного майна відбувається зі збере­женням спільної власності (вона припиняється тільки для особи, частка якої виділена), то в разі поділу майна в натурі між спів­власниками за домовленістю між ними право спільної часткової власності на нього припиняється.

Договір про поділ нерухомого майна, що є у спільній частковій власності, укладається у письмовій формі й підлягає нотаріальному посвідченню.

122 Поняття творчої діяльності та інтелектуальної власності. Об’єкти інтелектуальної власності. Дискусійні питання до поняття об’єктів інтелектуальної власності

Творчість визначається як цілеспрямована інтелектуальна діяль­ність людини, результатом котрої є щось якісно нове, що відріз­няється неповторністю, оригінальністю і суспільно-історичною унікальністю.

Початком становлення українського законодавства про інте­лектуальну власність є прийняття Закону "Про власність", який містив спеціальний розділ "Право інтелектуальної власності". Першим спеціальним актом у цій галузі був прийнятий 21 квітня 1993 р. Закон України "Про охорону прав на сорти рослин" (діє в редакції Закону від 17 січня 2002 р.). Можна вважати, що саме він іаклав початок формування системи спеціального законодавства України про інтелектуальну власність. Загальні засади охорони права громадян на творчу діяльність містяться у ст. 41 Конституції, яка передбачає, що кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності, та у ст. 54 Конституції, котра гарантує громадянам свободу літературної, художньої, наукової і технічної творчості. Отже, держава гарантує захист інтелектуальної власності, авторських прав громадян, їхніх моральних і матеріаль­них інтересів, що виникають у зв'язку з інтелектуальною діяльністю.

Конкретною правовою основою здійснення і захисту інтелек­туальної власності в Україні є низка спеціальних законів: Закон "Про охорону прав на винаходи і корисні моделі", а також закони України від 15 грудня 1993 р. "Про охорону прав на промислові зразки", "Про охорону прав на знаки для товарів і послуг"; "Про племінну справу в тваринництві" (в редакції Закону від 21 грудня 1999 р.). До таких актів також належить Закон "Про авторське право і суміжні права", а також закони України від 25 червня 1993 р. "Про науково-технічну інформацію"; від 21 січня 1994 р. "Про державну таємницю" (в редакції Закону від 21 вересня 1999 р.); від 10 лютого 1995 р. "Про наукову і науково-технічну експертизу"; та ін.

У ЦК праву інтелектуальної власності присвячена книга 4, яка розміщена відразу за книгою 3 "Право власності та інші речові права", чим розробники Кодексу мали намір підкреслити соціаль­но-економічну значимість інтелектуальної власності, розглядаючи її як підгалузь цивільного права.

Інтелектуальна власність — це власність на такі результати інтелектуальної діяльності, яким відповідно до закону надається правова охорона.Щодо поділу інтелектуальної власності на види існують роз­біжності. Так, відповідно до міжнародних угод (конвенцій) результати інтелектуальної діяльності поділяють на 2 основні групи:

1. літературно-художня власність (сюди відносять твори літера­тури і мистецтва і в суміжних сферах);

2. промислова власність (охоплює всі результати творчості в галузі техніки).

Інший підхід закладено у Модельному Цивільному кодексі для країн СНД. Він полягає в тому, що усі результати творчої діяльності поділяються на 3 групи:

1. об'єкти літературно-художньої власності;

2. об'єкти промислової власності;

3. засоби індивідуалізації учасників цивільного обороту, товарів і послуг.

Саме друга з наведених класифікацій була визнана виправданою і доцільною розробниками ЦК і закладена ними в основу концеп­ції регулювання інтелектуально власності в проектах ЦК 1996 — 1999 рр., де книга 4 поділялася на 3 розділи з відповідними найменуваннями. Проте у ЦК такий поділ на розділи відсутній, а, відтак, питання про концепцію вітчизняного законодавства з цієї проблеми залишається відкритим.

Об'єктами права інтелектуальної власності згідно з п. VIII ст. 2 Конвенції про заснування Всесвітньої організації інтелектуальної власності 1967 р. є: літературні, художні і наукові твори; виконавська діяльність артистів, звукозапис, радіо і телевізійні передачі; винаходи в усіх сферах людської діяльності; наукові відкриття; промислові зразки; товарні знаки, знаки обслуговування, фірмові найменування і комерційні позначення; усі інші права, що стосуються інтелектуальної діяльності, у виробничій, науковій, літературній і художній сферах.

Хоча країни, що приєдналися до цієї Конвенції, не зобов'язані в своєму законодавстві відтворювати наведений перелік, а самі визна­чають коло об'єктів інтелектуальної власності, проте практика законотворчості йде шляхом урахування цих рекомендацій. Тому ЦК значною мірою відтворює перелік об'єктів інтелектуальної влас­ності, зазначений у Конвенції.

Згідно зі ст. 420 ЦК об'єктами права інтелектуальної власності в V країні, зокрема, вважаються:

• літературні та художні твори;

• комп'ютерні програми;

• компіляції даних (бази даних);

• виконання;

• фонограми, відеограми, передачі (програми) організацій мовлення;

• наукові відкриття;

• винаходи, корисні моделі, промислові зразки;

• компонування (топографії) інтегральних мікросхем;

• раціоналізаторські пропозиції;

• сорти рослин, породи тварин;

• комерційні (фірмові) найменування, торговельні марки (знаки іля товарів і послуг), географічні зазначення;

• комерційні таємниці.

Оскільки на відміну від Конвенції ст. 420 ЦК не вказує на те, то до об'єктів інтелектуальної власності належать "інші права, що стосуються інтелектуальної діяльності у виробничій, науковій, іітературній і художній сферах", виникає питання, чи є вичерпним перелік об'єктів, встановлений у ст. 420 ЦК?

Враховуючи ту обставину, що ст. 420 ЦК починається зі слів: "До об'єктів права інтелектуальної власності, зокрема, належать...", можна зробити висновок, що перелік не вичерпний, оскільки інак­ше слово "зокрема" не мало б смислового навантаження.

Таким чином, як і Конвенція, ЦК визначає поняття об'єктів інте­лектуальної власності шляхом невичерпного переліку результатів інте­лектуальної діяльності, яким надається правова охорона.

Варто підкреслити, що об'єктом права інтелектуальної власності • не кожен результат творчої діяльності, а лише той, який відповідає вимогам закону. Будь-який твір літератури, науки і мистецтва, суміжні права підпадають під охорону права, якщо вони відповідають вимогам закону. Науково-технічним результатам правова охорона надається лише на підставі відповідної кваліфікації спеціальним іержавним органом управління і видачі правоохоронного документу. Правова охорона об'єктів права інтелектуальної власності обмежу­ється лише територією України. Охорона прав на зазначені об'єкти на території інших держав здійснюється лише на підставі відпо­відних міжнародних конвенцій і договорів.