2.3. Функціональні аспекти конкурентоспроможності підприємств

Особливою компонентою аналізу конкурентоспроможності підприємства є фінансова складова, дуже важлива для процесу його розвитку і формування інших елементів. З одного боку, фінансовий потенціал підприємства визначається рівнем конкурентоспроможності підприємства. З іншого боку, саме недостатній розвиток фінансової складової найчастіше є гальмом для подальшого розвитку конкурентоспроможності підприємства в цілому. Відсутність аналізу фінансових показників унеможливлює зростання виробництва, підвищення кваліфікації персоналу, належне проведення маркетингових досліджень, тощо.

Систему показників, які відображають наявні та залучені кошти, реальні й потенційні можливості їх використання для фінансування майбутньої діяльності й забезпечення оптимізації стратегічного шляху розвитку підприємства і тим самим характеризують його конкурентоспроможність, за економічним змістом можна розділити на такі основні групи показників [53–58]:

• рентабельності підприємства;

• ефективності управління (прибутковості);

• ділової активності (капіталовіддачі);

• фінансової стійкості;

• ліквідності активів балансу (платоспроможності).

Сукупність показників кожної із груп наведена в табл. 2.1. Звичайно, сукупність наведених в даній таблиці фінансових коефіцієнтів не є вичерпною, але вона є достатньою для визначення фінансових показників конкурентоспроможності підприємства [59].

Таблиця 2.1.

Сукупність фінансових показників конкурентоспроможності підприємства

Показники	Фінансові коефіцієнти
Оцінка рентабельності підприємства	Рентабельність активів
	Рентабельність власного капіталу підприємства
Оцінка ефективності управління	Коефіцієнт нагромадженого капіталу
Ділова активність підприємства	Коефіцієнт оборотності активів
	Коефіцієнт оборотності запасів
Оцінка фінансової стійкості	Коефіцієнт автономії
	Коефіцієнт концентрації залученого капіталу
Оцінка ліквідності балансу	Коефіцієнт абсолютної ліквідності
	Коефіцієнт критичної ліквідності
	Коефіцієнт поточної ліквідності

Розглянемо показники кожної із груп детальніше.

Показники оцінки рентабельності підприємства показують ступінь прибутковості діяльності підприємства і є узагальненою характеристикою ефективності господарської діяльності, а також важливою характеристикою факторів формування прибутку і доходу:

– рентабельність активів. Для оцінки діяльності підприємства найважливіше значення має показник рентабельності активів. Цей показник також може використовуватись для вивчення попиту на продукцію. На зміну рентабельності активів впливають зміни рівнів фондовіддачі та оборотності матеріальних оборотних коштів, а також рентабельності (доходності) обсягу реалізації продукції [57, с. 353].

Рентабельність виробничих активів визначається за формулою:

(2.1)

Цей самий показник можна оцінювати і за чистим прибутком підприємства.

– рентабельність власного капіталу – це показник ефективності використання активів, створених за рахунок власних коштів. Цей показник має важливе значення, оскільки в ньому враховують, з одного боку, прибуток від основної діяльності без надзвичайної діяльності, а з другого – кошти, зайняті у виробничій діяльності.

Показник рентабельності власного капіталу дає змогу власникам коштів визначити ефективність інвестування в підприємство та порівняти її з можливим доходом від вкладення цих коштів у інші цінні папери. На рівень рентабельності власного капіталу впливають такі фактори, як доходність реалізації продукції, ресурсовіддача (фондовіддача) та структура авансованого капіталу, вплив яких можна визначити за допомогою формули Дюпона [57, с. 353].

Рентабельність власного капіталу визначається за формулою:

(2.2)

Оцінка ефективності управління (прибутковості продукції) характеризує рівень віддачі на одиницю вкладених ресурсів в процесі здійснення господарської діяльності на підприємстві. Різниця показників ефективності управління – в чисельниках формул, тобто у фінансових результатах, які відображають певний бік господарської діяльності [50, с. 57–58]. Оскільки показники оцінки ефективності управління неможливо порівняти із еталонними показниками, характерними для підприємств однієї галузі, то нами пропонується обчислити відносний показник нагромадження капіталу (прибутку) підприємства в динаміці:

– коефіцієнт нагромадженого капіталу доцільно використовувати на підприємстві для оцінки ефективності використання прибутку в динаміці за декілька періодів. Він визначається за формулою:

(2.3)

Результати аналізу цього показника дають можливість зробити висновки про можливість максимізації прибутку підприємства.

Ділова активність підприємства (капіталовіддача) характеризується ефективністю використання ресурсів підприємства, як власних, так і залучених. Аналіз показників ділової активності підприємства дає змогу оцінити в динаміці оборотність усього власного капіталу, мобільних, оборотних коштів, готової продукції, дебіторської та кредиторської заборгованості, фондовіддачі основних засобів. На їх основі можна робити висновки про наявні резерви прискорення обороту всіх перелічених складових майна та коштів підприємства, а отже – про стан його ділової активності.

– коефіцієнт оборотності активів – це показник кількості оборотів активів підприємства за певний період. Даний показник визначається за формулою:

(2.4)

– коефіцієнт оборотності запасів визначається як відношення виручки від реалізації продукції до середньої вартості запасів підприємства:

(2.5)

Оцінка фінансової стійкості. Показники оцінки фінансової стійкості підприємства характеризують фінансову незалежність, здатність маневрувати власними коштами, достатню фінансову забезпеченість для безперервної діяльності, критерій оцінки надійності підприємства як ділового партнера:

– коефіцієнт автономії (фінансової незалежності). Фінансово стійким можна вважати таке підприємство, яке за рахунок власних коштів спроможне забезпечити запаси й витрати, не допустити невиправданої кредиторської заборгованості, своєчасно розрахуватись за своїми зобов’язаннями. Серед різних коефіцієнтів фінансової стійкості рівень фінансової незалежності підприємства відображає саме показник автономії. Даний коефіцієнт обчислюється за формулою:

(2.6)

– коефіцієнт концентрації залученого капіталу характеризує частку запозичених коштів підприємством в загальній сумі коштів, інвестованих у його діяльність. Чим нижчий цей коефіцієнт, тим більш фінансово стійким і незалежним від кредиторів є підприємство. Даний показник обчислюється за формулою:

(2.7)

Оцінка ліквідності балансу. Показники оцінки ліквідності підприємства визначають ступінь покриття зобов’язань підприємства його активами, строк повернення яких у грошовій формі відповідає станові погашення зобов’язань. Іншими словами, ліквідність підприємства – це його здатність швидко продати активи і одержати гроші для оплати своїх зобов’язань [57, с. 357–364].

Аналіз ліквідності здійснюється на підставі порівняння обсягу поточних зобов’язань з наявністю ліквідних коштів. Результати розраховуються як показники ліквідності за інформацією з відповідної фінансової звітності. Показники ліквідності показують, на скільки короткострокові зобов’язання покриваються ліквідними активами. А оскільки поточні активи мають різну ліквідність, то й обчислюються за допомогою коефіцієнтів ліквідності – поточної, критичної і абсолютної:

– коефіцієнт поточної ліквідності (коефіцієнт покриття) характеризує співвідношення оборотних активів і поточних зобов’язань (короткострокових зобов’язань та короткострокових пасивів):

(2.8)

Для нормального функціонування цей показник повинен бути більшим за одиницю, а його зростання є позитивною тенденцією діяльності підприємства.

– коефіцієнт критичної (термінової, швидкої) ліквідності аналогічний коефіцієнту покриття, але обчислюється за вужчим колом поточних активів (з розрахунку виключають найменш ліквідну їх частину – виробничі запаси). Кошти, які можна отримати в разі вимушеної реалізації виробничих запасів, можуть бути суттєво меншими за витрати на їх придбання. Даний показник обчислюється за формулою:

(2.9)

– коефіцієнт абсолютної ліквідності (платоспроможності) є найжорсткішим критерієм ліквідності підприємства і показує, яку частину короткострокових зобов’язань можна за потреби погасити негайно. Цей показник обчислюється за формулою:

(2.10)

Обчислення показників фінансового розвитку здійснене в основному на даних бухгалтерського балансу, звіту про рух грошових коштів та статистичної звітності групи підприємств харчової промисловості, наведених в додатку А. Розрахункові значення показників за 2003–2006 рр. відображено в табл. 2.2.

Як зазначалось вище, важливим показником оцінки діяльності підприємства є показник рентабельності активів, який також можна використовувати для вивчення попиту на продукцію. Зростання даного показника свідчить про збільшення величин рівнів фондовіддачі та оборотності матеріальних оборотних коштів, а також рентабельності (доходності) обсягу реалізації продукції [57, с. 353]. Як видно з рис. 2.9, така тенденція даного критерію мала місце практично на всіх підприємствах, за винятком ВАТ “Івано-Франківська харчосмакова фабрика” та ВАТ “Івано-Франківський м’ясокомбінат”.

Однак, не зважаючи на позитивну зміну розглядуваного показника в даному періоді, значення рентабельності активів для ВАТ “Івано-Франківський міськмолокозавод”, ВАТ “Івано-Франківський птахокомбінат” та ТОВ “Лігос” є надто низькими, що при стабільній величині середніх активів підприємств свідчить про низьку їх доходність. Щодо ВАТ “Івано-Франківська харчосмакова фабрика” та ВАТ “Івано-Франківський м’ясокомбінат”, то дані підприємства у розглядуваному періоді працювали збитково.

Таблиця 2.2.

Розрахункові значення показників фінансового розвитку групи підприємств харчової промисловості

Підприємства	Роки	Рентабельність активів	Рентабельність власного капіталу	Коефіцієнт нагромадженого капіталу	Коефіцієнт оборотності активів	Коефіцієнт оборотності запасів	Коефіцієнт автономії (фінансової незалежності)	Коефіцієнт концентрації залученого капіталу	Коефіцієнт поточної ліквідності (коефіцієнт покриття)	Коефіцієнт критичної (термінової, швидкої) ліквідності	Коефіцієнт абсолютної ліквідності (плато-спроможності)
ВАТ “Івано-Франківська харчосмакова фабрика”	2003 р.	0,00	0,00	-0,07	0,44	5,07	0,33	0,67	1,53	1,43	0,25
	2004 р.	0,00	0,00	-0,11	0,76	7,63	0,34	0,66	2,17	1,95	0,02
	2005 р.	0,00	0,00	-0,13	0,87	9,56	0,28	0,72	2,68	2,47	0,02
	2006 р.	0,00	0,00	-0,16	1,14	12,02	0,27	0,73	6,96	6,33	0,06
ВАТ “Івано-Франківський міськмолокозавод”	2003 р.	0,01	0,01	0,66	0,20	0,44	0,97	0,03	26,50	9,98	5,46
	2004 р.	0,03	0,02	0,67	0,38	0,94	0,98	0,02	30,69	13,70	9,62
	2005 р.	0,03	0,03	0,67	0,52	1,30	0,97	0,03	23,00	10,86	8,18
	2006 р.	0,04	0,03	0,67	0,68	1,53	0,97	0,03	22,95	9,60	9,99
ВАТ “Івано-Франківський м'ясокомбінат”	2003 р.	0,00	0,00	0,03	0,18	2,23	0,19	0,81	1,07	1,06	0,00
	2004 р.	0,00	0,00	-0,01	0,78	4,73	0,27	0,73	1,05	1,04	0,01
	2005 р.	0,00	0,00	0,00	1,21	6,92	0,20	0,80	0,97	0,96	0,20
	2006 р.	0,00	0,00	-0,03	2,21	16,38	0,23	0,77	0,88	0,86	0,11
ВАТ “Івано-Франківський птахокомбінат”	2003 р.	0,00	0,00	0,07	0,27	1,45	0,55	0,45	0,75	0,66	0,01
	2004 р.	0,04	0,05	0,13	0,72	5,63	0,56	0,44	0,94	0,88	0,00
	2005 р.	0,07	0,08	0,16	1,21	6,44	0,61	0,39	1,00	0,93	0,01
	2006 р.	0,10	0,12	0,20	1,61	9,55	0,63	0,37	1,15	1,05	0,01
ТОВ “Лігос”	2003 р.	0,03	0,03	0,05	0,46	1,99	0,50	0,50	0,72	0,26	0,01
	2004 р.	0,06	0,06	0,07	1,00	4,57	0,54	0,46	0,79	0,31	0,00
	2005 р.	0,09	0,10	0,07	1,26	7,95	0,43	0,57	1,68	0,83	0,00
	2006 р.	0,11	0,12	0,08	1,54	10,31	0,42	0,58	2,72	1,36	0,00
ТОВ “Пекарня”	2003 р.	0,04	0,05	0,73	0,79	12,37	0,74	0,26	2,50	2,10	1,81
	2004 р.	0,08	0,09	0,71	1,54	25,12	0,72	0,28	2,66	2,26	1,84
	2005 р.	0,15	0,17	0,73	2,20	38,14	0,74	0,26	2,93	2,55	1,73
	2006 р.	0,19	0,21	0,72	2,78	52,68	0,73	0,27	3,10	2,75	1,71

Рис. 2.9. Зміна рівнів рентабельності активів групи підприємств харчової промисловості за 2003–2006 рр.

Основним показником діяльності керівництва підприємства для західного інвестора є рентабельність власного капіталу підприємства, оскільки саме за цим показником акціонери приймають рішення про можливість інвестування того чи іншого підприємства. В наших умовах значення цього показника дещо нівелюється недостатньою розвиненістю фондового ринку України, однак рентабельність власного капіталу дуже добре відображає основні тенденції розвитку підприємства.

Так, ВАТ “Івано-Франківський міськмолокозавод”, ВАТ “Івано-Франківський птахокомбінат”, ТОВ “Лігос” та ТОВ “Пекарня” (рис. 2.10) мали плюсову рентабельність власного капіталу у 2003–2006 рр. Причому зростання фондовіддачі позитивно вплинуло на цей показник, як і на показник рентабельності активів, який теж збільшився в розглядуваних підприємствах за даний період.

Коефіцієнт нагромадженого капіталу характеризує рівень віддачі на одиницю вкладених ресурсів в процесі здійснення господарської діяльності на підприємстві. Результати аналізу цього показника дають можливість зробити висновки про можливість максимізації прибутку підприємства.

Рис. 2.10. Зміна рівнів рентабельності власного капіталу групи підприємств харчової промисловості за 2003–2006 рр.

Як видно з рис. 2.11, для ВАТ “Івано-Франківський міськмолокозавод” та ТОВ “Пекарня” цей показник є стабільно високим, в той час як ВАТ “Івано-Франківська харчосмакова фабрика” та ВАТ “Івано-Франківський м’ясокомбінат” через збитковість своєї діяльності мають негативні значення даного показника.

Щодо інших підприємств, то надто позитивне значення показника коефіцієнта нагромадженого капіталу свідчить, на нашу думку, не стільки про зростання прибутку у підприємства за розглядуваний період, скільки про нерішучість керівництва підприємства щодо залучення величини нерозподіленого прибутку у розширення чи вдосконалення виробничого процесу.

Рис. 2.11. Зміна коефіцієнта нагромадженого капіталу групи підприємств харчової промисловості за 2003–2006 рр.

Аналізуючи показники ділової активності підприємств – коефіцієнти оборотності активів та оборотності запасів (рис. 2.12), можна зауважити однакові тенденції їх зміни для кожного підприємства окремо у розглядуваному періоді. Однак для ВАТ “Івано-Франківський міськмолоко-завод” дані показники є надто низькими, зважаючи на високу рентабельність його активів.

Аналізуючи коефіцієнт фінансової незалежності (автономії), можна помітити, що пасив ВАТ “Івано-Франківський міськмолокозавод”, ВАТ “Івано-Франківський птахокомбінат” та ТОВ “Пекарня” в середньому більше ніж на 50 % становить власний капітал (рис. 2.13). Це свідчить про достатню автономію та незалежність даних підприємств від можливих спроб кредиторів збанкрутувати підприємство.

Рис. 2.12. Зміни коефіцієнтів оборотності активів та оборотності запасів групи підприємств харчової промисловості за 2003–2006 рр.

Рис. 2.13. Зміни коефіцієнтів автономії групи підприємств харчової промисловості за 2003–2006 рр.

Водночас це відображає недостатнє залучення позикових коштів і, як наслідок, обмеженість резервів для покращення ефективності роботи підприємств. Це означає, що підприємства майже не використовують коштів своїх кредиторів і розраховують тільки на власні. Щоправда, через загальну нерозвиненість капіталів в Україні на даний час єдиним джерелом залучених коштів для підприємств були банківські кредити, надто дорогі для постійного використання як джерела збільшення фінансового потенціалу.

Інші підприємства більше фінансово залежні від зовнішніх кредиторів, причому усі вони протягом розглядуваного періоду нарощували свою залежність, що є негативним фактором.

Аналіз ліквідності здійснено на підставі порівняння обсягу поточних зобов’язань з наявністю ліквідних коштів. Результати розраховано як показники поточної, критичної і абсолютної ліквідності.

Рис. 2.14. Зміна коефіцієнту поточної ліквідності підприємств харчової промисловості за 2003–2006 рр.

Коефіцієнт поточної ліквідності (коефіцієнт покриття) характеризує співвідношення оборотних активів і поточних зобов’язань (короткострокових зобов’язань та короткострокових пасивів). Його нормативне значення змінюється в межах 1–2,5 [55], а зростання є позитивною тенденцією діяльності підприємства. Як видно з табл. 2.2 та рис. 2.14, значення даного показника знаходились в даних межах практично для всіх підприємств.

Для ВАТ “Івано-Франківський міськмолокозавод” даний показник є високим через відсутність залучених коштів у діяльність підприємства. Щодо ВАТ “Івано-Франківський м’ясокомбінат” та ТОВ “Лігос”, то протягом розглядуваного періоду вони покращили даний показник, таким чином, вийшовши на задовільний рівень діяльності.

Коефіцієнт критичної ліквідності аналогічний коефіцієнту покриття, але обчислюється за вужчим колом поточних активів (з розрахунку виключають найменш ліквідну їх частину – виробничі запаси). Його нормативне значення дорівнює 0,7–2 [57, с. 356].

Рис. 2.15. Зміна коефіцієнтів критичної та абсолютної ліквідності підприємств харчової промисловості за 2003–2006 рр.

Кошти, які можна отримати в разі вимушеної реалізації виробничих запасів, можуть бути суттєво меншими за витрати на їх придбання. Як видно з рис. 2.15, такі кошти були в достатній кількості у 2003–2006 рр. у ВАТ “Івано-Франківська харчосмакова фабрика”, ВАТ “Івано-Франківський міськмолокозавод”, ВАТ “Івано-Франківський м’ясокомбінат” та ТОВ “Пекарня”.

Коефіцієнт абсолютної ліквідності (платоспроможності) показує, яку частину короткострокових зобов’язань можна за потреби погасити негайно. Цей показник змінюється в межах 0,2–0,35 [55, с. 188–191]. Як видно з рис. 2.15, позитивне значення цього показника у розглядуваному періоді мали тільки два підприємства: ВАТ “Івано-Франківський міськмолокозавод” і ТОВ “Пекарня”. Інші ж підприємства за коефіцієнтом абсолютної ліквідності мають недостатню кількість ліквідних коштів для покриття своїх поточних зобов’язань негайно.

Як показав аналіз фінансових показників підприємств, кожне з них по-різному використовує наявні та залучені кошти, реальні й потенційні можливості для фінансування своєї діяльності й забезпечення оптимальної стратегії підприємства, яка характеризує його конкурентоспроможність. Аналіз вище зазначених показників функціонування підприємств харчової промисловості показав, що для визначення конкурентоспроможності підприємства варто застосовувати порівняльний аналіз таких показників з економічними одиницями, прийнятими за еталонні, з подальшою кластеризацією рівня конкурентоспроможності підприємств [66, с. 9–11].

Ефективність управління та оцінку прибутковості комерційної діяльності підприємства проводять також на основі визначення коефіцієнта конкурентоспроможності. В якості критеріїв конкурентоспроможності підприємства розглядають наступні показники [67–73]:

1) конкурентоспроможність по продукції:

– коефіцієнт ринкової частки, який характеризує нішу, яку займає підприємство на ринку:

(2.11)

– коефіцієнт передпродажної підготовки, який характеризує зусилля підприємства до росту конкурентоспроможності за рахунок покращення передпродажної підготовки:

(2.12)

У випадку, якщо продукція не вимагає передпродажної підготовки у звітному періоді, то даний показник дорівнює одиниці.

– коефіцієнт зміни обсягів продаж, який відображає ріст або зниження конкурентоспроможності підприємства за рахунок зміни обсягів продаж:

(2.13)

2) конкурентоспроможність по ціні визначається за допомогою коефіцієнту рівня цін, який відображає ріст або зниження конкурентоспроможності підприємства за рахунок зміни цін на продукцію:

(2.14)

3) конкурентоспроможність за критерієм доведення продукції до споживача визначається за допомогою відповідного коефіцієнту доведення продукції до споживача і відображає намагання підприємства з підвищення конкурентоспроможності за рахунок покращення своєї збутової діяльності:

(2.15)

4) конкурентоспроможність за критерієм просування продукції визначається за допомогою коефіцієнта рекламної діяльності:

(2.16)

Визначивши вище перелічені критерії, знаходять їх середньоарифметичну величину і, таким чином, визначають проміжне значення коефіцієнту конкурентоспроможності маркетингової діяльності для підприємств. Крім цього, для обчислення кінцевого коефіцієнту конкурентоспроможності підприємства враховують фінансові коефіцієнти.

Таким чином, кінцева формула обчислення коефіцієнту конкурентоспроможності підприємства має вигляд:

(2.17)

Обчислення показників конкурентоспроможності підприємств харчової промисловості здійснене на основі даних відділу збуту, бухгалтерської та статистичної звітності підприємств, наведених в додатку Б. Розрахункові значення показників за 2003–2006 рр. відображено в табл. 2.3.

Аналізуючи коефіцієнт ринкової частки для кожного з підприємств харчової промисловості, слід зауважити що жодне з них не займає нішу ринку, яка перевищує 1 % (рис. 2.16). Це спричинене, в першу чергу, специфікою галузі, тобто великою кількістю товарів-аналогів та товарів-субститутів імпортного походження або ж завезених з інших регіонів держави на місцевому ринку.

Таблиця 2.3.

Розрахункові значення показників конкурентоспроможності

групи підприємств харчової промисловості

Підприємства	Роки	Коефіцієнт ринкової частки	Коефіцієнт передпродажної підготовки	Коефіцієнт зміни обсягів продаж	Коефіцієнт рівня цін	Коефіцієнт доведення продукції до споживача	Коефіцієнт рекламної діяльності	Коефіцієнт конкурентоспроможності підприємства проміжний	Коефіцієнт конкурентоспроможності підприємства
ВАТ “Івано-Франківська харчосмакова фабрика”	2003 р.	0,010	0,93	0,97	1,35	0,88	0,00	0,69	0,34
	2004 р.	0,010	0,86	0,85	1,30	1,73	0,00	0,79	0,58
	2005 р.	0,009	0,80	1,26	1,28	2,04	0,00	0,90	0,67
	2006 р.	0,010	0,77	1,02	1,35	1,17	0,00	0,72	1,33
ВАТ “Івано-Франківський міськмолокозавод”	2003 р.	0,008	0,98	1,12	1,05	1,14	0,89	0,87	22,31
	2004 р.	0,008	0,96	0,73	1,00	1,65	0,92	0,88	26,30
	2005 р.	0,008	0,94	1,06	0,95	1,60	0,96	0,92	20,47
	2006 р.	0,008	0,93	0,84	1,05	0,99	1,09	0,82	18,16
ВАТ “Івано-Франківський м'ясокомбінат”	2003 р.	0,007	1,00	7,69	1,25	7,36	0,00	2,88	0,59
	2004 р.	0,006	0,99	0,79	1,05	3,53	0,00	1,06	0,30
	2005 р.	0,007	0,99	1,55	1,03	2,89	0,00	1,08	0,21
	2006 р.	0,007	0,98	1,05	1,25	1,26	0,00	0,76	0,16
ВАТ “Івано-Франківський птахокомбінат”	2003 р.	0,006	1,00	1,19	1,10	0,00	0,00	0,55	0,23
	2004 р.	0,006	1,00	0,84	1,00	0,42	0,00	0,54	0,28
	2005 р.	0,006	1,00	1,00	0,96	0,10	0,00	0,51	0,31
	2006 р.	0,006	1,00	0,86	1,10	7,48	0,00	1,74	1,26
ТОВ “Лігос”	2003 р.	0,008	0,90	0,96	1,60	0,72	1,23	0,90	0,33
	2004 р.	0,008	0,78	1,02	1,45	2,65	1,06	1,16	0,49
	2005 р.	0,010	0,66	1,98	1,35	3,53	1,52	1,51	1,09
	2006 р.	0,008	0,63	0,90	1,60	1,02	0,55	0,78	0,90
ТОВ “Пекарня”	2003 р.	0,007	0,99	1,02	1,10	0,90	0,00	0,67	1,24
	2004 р.	0,007	0,96	0,93	1,05	2,30	0,00	0,87	1,69
	2005 р.	0,006	0,95	1,08	1,05	1,69	0,00	0,79	1,72
	2006 р.	0,007	0,94	0,97	1,10	1,14	0,00	0,69	1,57

З іншого боку, розглядувані підприємства мають невеликий асортимент продукції, тому не можуть конкурувати із широко асортиментними групами товарів, представленими на ринку регіону. Таким чином, частку зайнятого ринку для розглядуваних підприємств можна вважати недостатньою з погляду оцінки їх конкурентоспроможності в регіоні та за його межами.

Рис. 2.16. Зміна коефіцієнту ринкової частки підприємств харчової промисловості за 2003–2006 рр.

Як відомо, ринок вважається нормальним для конкуренції, якщо індекс Харфіндела-Хіршмана (ІХХ) є меншим за 1000:

, (2.18)

де – частка фірми на ринку, %.

У цих межах значень індексу дозволяється злиття підприємств. Ринок для підтримки нормальної ринкової конкуренції вважається безпечним, коли на ринку розглянутого товару є:

• 10 і більше фірм;

• 1 фірма займає не більше 31 % ринку;

• 2 фірми займають не більше 44 % ринку;

• 3 фірми займають не більше 54 % ринку;

• 4 фірми займають не більше 63 % ринку [74, с. 24–25].

Таким чином, кожне з розглядуваних підприємств для забезпечення нормальної ринкової конкуренції в регіоні та за його межами можуть збільшувати коефіцієнт ринкової частки на 30 % в середньому.

Коефіцієнт передпродажної підготовки відображає можливості та бажання підприємств підвищувати рівень конкурентоспроможності за рахунок покращення передпродажної підготовки. Як видно з рис. 2.17, продукція ВАТ “Івано-Франківський птахокомбінат” взагалі “не вимагала” передпродажної підготовки у розглядуваному періоді, оскільки даний показник дорівнював одиниці.

Рис. 2.17. Зміна коефіцієнту передпродажної підготовки підприємств харчової промисловості за 2003–2006 рр.

Значення ж коефіцієнта передпродажної підготовки для інших підприємств у розглядуваному періоді змінювались в межах 63–99 %.

Аналізуючи рівень конкурентоспроможності за рахунок зміни обсягів продаж, варто зауважити, що всіх споживачів продукції можна розділити на тих, хто вперше купляє дану продукцію (вони формують ринок первинних продаж), хто повторно купує товар на заміну старого (повторні або вторинні продажі) і тих, хто купляє другий, третій і т.д. екземпляри товару додатково до вже наявного (додаткові продажі). Виходячи з цього, загальний обсяг продаж визначається як сума трьох вище наведених складових продаж.

Для кожного підприємства дані продажі розподілені в часі: повторні і додаткові продажі можуть мати місце тільки в тому випадку, якщо були первинні. Однак на ринку в цілому в кожний фіксований момент часу присутні всі три типи покупців. Тому для оцінки коефіцієнту зміни обсягів продаж велике значення має вимір їх активності, зміна якої відображає ріст або зниження конкурентоспроможності підприємства за рахунок зміни обсягів продаж.

Як видно з рис. 2.18, позитивні значення зміни обсягів продаж у порівнянні з попереднім періодом спостерігались на ВАТ “Івано-Франківський птахокомбінат” – зросли майже у вісім разів у порівнянні до 2002 року.

Рис. 2.18. Динаміка коефіцієнту зміни обсягів продаж підприємств харчової промисловості за 2003–2006 рр.

В цілому на кожному з підприємств розглядуваної групи за 2003–2006 рр. спостерігалось як зниження обсягів продаж в середньому на 7–27 % по всій групі, так і зростання на 8–98 %. Це пов’язано із незначними сезонними коливаннями попиту на продукцію даних підприємств, що працюють у галузі харчової промисловості.

Одним з найскладніших і важкопередбачуваних показників конкурентоспроможності є коефіцієнт рівня цін. Динаміка цін на кожному з підприємств багато в чому визначається виробленою стратегією ціноутворення. Її суть відображається у вигляді цільових завдань, які підприємство хоче виконати у сформованих ринкових умовах:

• максимізація прибутку протягом тривалого періоду часу;

• максимізація прибутку протягом обмеженого, короткого періоду часу;

• зростання обсягу виробництва;

• стабілізація ринку;

• зменшення сприйнятливості споживачів до цін;

• підтримка лідерства в цінах;

• “бентеження” новачків в галузі;

• боротьба з конкурентами, що мають ціни з низькою нормою прибутку;

• створення комфортних умов для середньостатистичного покупця;

• стимулювання інтересу з боку покупців щодо пропонованого товару;

• створення лояльного образу стосовно конкурентів і т.д. [65].

Уточнення цілей стосовно аналізованих підприємств дозволяє зрозуміти загальні принципи цінової політики. На практиці це можливо при визначенні напряму зміни цін при наявній інформації про стратегії ціноутворення та визначених прийомах і методах для реалізації цільових настанов.

Визначаючи коефіцієнт рівня цін, враховувались максимальна та мінімальна ціни товарів-аналогів на ринку, які співставлялись із ціною продукції, встановленою конкретним підприємством. В результаті аналізу наведених показників за 2003–2006 рр. отримано наступні характеристики зміни рівня цін для розглядуваних підприємств харчової промисловості (рис. 2.19).

Як видно з графіку, підприємства ВАТ “Івано-Франківська харчосмакова фабрика” (в середньому – 32 %), ВАТ “Івано-Франківський м’ясокомбінат” (в середньому – 14 %) і особливо ТОВ “Лігос” (в середньому – 50%) мають надто занижені ціни в порівнянні із товарами-аналогами, що може призвести до значних збитків.

Інші три підприємства в середньому не відрізняються в ціновій політиці від фірм, які продають аналогічну продукцію: (ВАТ “Івано-Франківський міськмолокозавод” – в середньому ціни занижені на 1 %, ВАТ “Івано-Франківський птахокомбінат” – в середньому ціни занижені на 4 %, ТОВ “Пекарня” – в середньому ціни занижені на 8 %).

Рис. 2.19. Динаміка зміни коефіцієнту рівня цін підприємств харчової промисловості за 2003–2006 рр.

Ще одним важливим ціновим індикатором є зміна цін за розглядуваний період у порівнянні із змінами цін (максимальних і мінімальних), що відбуваються на ринку. Так, протягом кожного року розглядуваного періоду зміна цін відбувалась на всіх підприємствах щоквартально, причому ціни падали у ІІ та ІІІ кварталах і відповідно зростали у І та ІV кварталах, що пов’язане, насамперед, із сезонними коливаннями попиту на продукцію, а отже, і цінами на неї (І та ІV квартали припадають на різдвяні свята, що спричинює ріст цін на продовольчі товари на ринку).

Негативною характеристикою цінової політики підприємств можна вважати також діапазон відхилень ціни на продукцію за розглядуваний період від її середньої ціни на підприємстві, що знижує репутацію підприємства (його торгової марки) та відображається на процесі реалізації його продукції. Так, за розглядуваний період, негативні коливання цін від їх середніх значень спостерігались на підприємствах в наступному діапазоні:

• ТОВ “Лігос”– 25 % (від -15 % до 10 %);

• ВАТ “Івано-Франківський м’ясокомбінат” – 23 % (від -12 % до 11 %);

• ВАТ “Івано-Франківський птахокомбінат” – 14 % (від -8 % до 6 %);

• ВАТ “Івано-Франківський міськмолокозавод”– 10 % (від -6 % до 4 %);

та прийнятні зміни цін в порівнянні з їх середніми значеннями на підприємствах:

• ВАТ “Івано-Франківська харчосмакова фабрика” – 7 % (від -4 % до 3 %);

• ТОВ “Пекарня” – 5 % (від -3 % до 2 %).

Таким чином, для утримання і підвищення рівня конкуренто-спроможності підприємствам необхідно визначити внутрішні мотиви, що визначають динаміку цін, а також мати своєчасну і точну інформацію про хід реалізації товарів на ринку (динаміку обсягу продаж у натуральних і вартісних вимірниках, зміни цін конкурентів по різних групах товарів, обсяг продаж за зниженими цінами, реакцію споживачів на зміну цін, кількість втрачених (отриманих) споживачів порівняно з попереднім періодом і т.д.). Головним результатом аналізу такої інформації про цінову політику на ринку є можливість підвищення рівня конкурентоспроможності самого підприємства.

З погляду уточнення результатів аналізу динаміки цін конкурентів доцільно вивчити існуючу практику організації й просування продаж. З цією метою визначено конкурентоспроможність за критерієм доведення продукції до споживача. Ієрархічна побудова мережі збуту визначається числом каналів розподілу продукції. При аналізі схеми розподілу продукції важливо мати на увазі, що прямий маркетинг (а відповідно витрати на функціонування системи маркетингу) використовується, якщо:

1. товар вузькоспеціалізований і потребує безпосереднього контакту виробника й покупця;

2. ціна на товар часто змінюється;

3. обсяг продаж досить великий і не менше, ніж у два рази покриває всі витрати на прямий маркетинг;

4. усі споживачі знаходяться на невеликій території, близько до торговельних точок;

5. усі торговельні точки мають свої склади;

6. кількість споживачів невелика;

7. обсяг кожної поставки кратний використовуваній тарі [74, с. 149–150].

З огляду на галузеву специфіку розглядуваним підприємствам для забезпечення ефективної організації та продаж продукції необхідно використовувати прямий маркетинг:

• ціна на продукцію розглядуваних підприємств не є постійною, що підтверджується попередньо проведеним аналізом динаміки коефіцієнта рівня цін;

• обсяг продаж більше ніж у два рази покриває всі витрати на прямий маркетинг (табл. 2.4);

• усі споживачі продукції знаходяться на відносно малій території, причому кількість споживачів невелика.

Таблиця 2.4.

Відношення обсягу продаж до маркетингових витрат

для підприємств харчової промисловості у 2003–2006 рр.

Період	ВАТ “Івано- Франківська харчосмакова фабрика”	ВАТ “Івано- Франківський міськмолоко- завод”	ВАТ “Івано- Франківський м'ясокомбінат”	ВАТ “Івано- Франківський птахокомбінат”	ТОВ “Лігос”	ТОВ “Пекарня”
2003 р.	11,86	68,10	574,23	2723965,57	6,89	75,47
2004 р.	4,90	22,16	100,58	4561667,25	2,69	28,52
2005 р.	3,85	15,58	83,69	45821567,92	3,00	19,64
2006 р.	3,44	11,00	72,53	4564551,71	2,37	16,26

Важливим елементом ефективності доведення продукції до споживача є наявність у підприємств роздрібної та оптової мереж торгівлі продукцією, якщо існують відповідні ринкові умови (ринок збуту погано вивчений, обсяг передпродажного і післяпродажного обслуговування незначний, кількість сегментів ринку невелика, широкий асортимент продукції, специфічні особливості продукції визначають невелику кратність разових покупок). За розглядуваний період підприємства ні однією із наведених характеристик не володіли, тому організація роздрібної та оптової мереж торгівлі може бути ефективною тільки в разі наявності хоча б декількох вище перелічених ринкових умов.

Аналізуючи тенденцію зміни коефіцієнтів доведення продукції до споживача (рис. 2.20), варто зауважити наступне: далеко не завжди зростання витрат маркетингового відділу призводило у розглядуваному періоді до відповідного збільшення обсягів продаж. Зокрема, така негативна тенденція спостерігалась практично на всіх підприємствах в 2003–2004 рр. – обсяги продаж за цей період знижувались, тоді як витрати на маркетинг збільшувались.

Рис. 2.20. Динаміка коефіцієнту доведення продукції до споживача підприємств харчової промисловості за 2003–2006 рр.

Таким чином, намагання підприємств підвищити свій рівень конкурентоспроможності за рахунок покращення маркетингової діяльності у розглядуваному періоді виправдались тільки частково. Порівнюючи використовувані кошти на маркетингову діяльність та зміни в реалізації продукції, підприємствам варто:

• давати потенційним споживачам необхідну інформацію про нові продукти, а існуючим споживачам про конкретні характеристики продукції, що продається;

• ініціювати реалізацію продукції за рахунок підвищення ступеня їх відомості в середовищі оптових, роздрібних покупців та інших розповсюджувачів продукції;

• використовувати різні методи стимулювання обсягів і кратності покупок;

• підвищувати імідж підприємства;

• інформувати споживачів і дистриб’юторів про зміну цін, спеціальні пропозиції та інші маркетингові зміни.

Реалізація підприємствами перерахованих завдань можлива при використанні відповідних каналів комунікацій:

1. реклами за допомогою телебачення, радіо, газет, журналів, листівок, буклетів, реклам на вулицях, рухомих засобах;

2. короткострокового стимулювання торгівлі – демонстрації товарів, торговельних шоу, галузевих виставок;

3. зв’язків з громадськістю – статей в друкованих виданнях, презентацій, інформаційних аркушів, брошур для потенційних споживачів і в окремих випадках для конкурентів;

4. персональної роботи з покупцем, щоб зорієнтувати потенційного споживача на товарну пропозицію підприємства.

Аналіз використання вище перелічених каналів комунікацій здійснено на основі обчислення критерію просування продукції, який визначається за допомогою коефіцієнта рекламної діяльності. Як видно з рис. 2.21, тільки ВАТ “Івано-Франківський міськмолокозавод” та ТОВ “Лігос” у розглядува-ному періоді витрачали кошти для проведення рекламної діяльності, причому в незначних обсягах (0,69 та 0,33 % від загальних маркетингових витрат відповідно).

Інші ж підприємства взагалі не затрачали коштів на проведення рекламної діяльності за допомогою будь-яких комунікаційних засобів, що, на нашу думку, свідчить про їх впевненість у відомості своїх торговельних марок. Однак такі методи просування власної продукції на ринку далеко не є вдалими та ефективними, оскільки масовою свідомістю споживачів володіють саме розрекламовані торгові бренди. Особливо це стосується продуктів харчування, виробництвом яких якраз і займаються досліджування підприємства.

Таким чином, негативні значення критерію просування продукції за допомогою різноманітних комунікаційних засобів відповідно знижують рівень конкурентоспроможності підприємств і створюють бар’єри для їх ефективної діяльності.

Рис. 2.21. Динаміка зміни коефіцієнту рекламної діяльності під-приємств харчової промисловості за 2003–2006 рр.

На основі визначених критеріїв конкурентоспроможності визначено проміжне значення коефіцієнту конкурентоспроможності підприємств (рис. 2.22).

Загальні тенденції зміни даного показника у 2003–2006 рр. для досліджуваних підприємств наступні:

• ТОВ “Пекарня”, ТОВ “Лігос”, ВАТ “Івано-Франківський міськмолоко-завод” і ВАТ “Івано-Франківська харчосмакова фабрика” нарощували значення конкурентоспроможності у 2003 та 2004 роках, однак на кінець звітного періоду (2006 р.) повернулись до показників 2003 року;

• ВАТ “Івано-Франківський птахокомбінат” протягом трьох років практично не змінювало значень конкурентоспроможності, а на кінець 2006 року покращило її показник більше ніж у 3 рази, що спричинене, в першу чергу, збільшенням (хоча й незначним) маркетингових витрат в 2006 р. – значення коефіцієнта доведення продукції до споживача рівне 7,48;

• рівень конкурентоспроможності ВАТ “Івано-Франківський м’ясо-комбінат” за розглядуваний період знизилось практично в 3,8 рази, що пов’язано із різким зниженням обсягів продаж, а відповідно й маркетингових витрат підприємства.

Рис. 2.22. Динаміка зміни проміжного коефіцієнту конкуренто-спроможності підприємств харчової промисловості за 2003–2006 рр.

Зважаючи на значення фінансових коефіцієнтів обчислено кінцевий коефіцієнт конкурентоспроможності підприємств харчової промисловості. Як видно з рис. 2.23, фінансові критерії суттєво змінили значення коефіцієнта конкурентоспроможності підприємств: високий рівень фінансової незалежності та поточної ліквідності вивів ВАТ “Івано-Франківський міськмолокозавод” в лідери за рівнем конкуренто-спроможності. Інші підприємства знаходились приблизно на однаковому рівні за цими показниками та проміжним рівнем конкурентоспроможності, що відповідно “вирівняло” їх за узагальнюючим рівнем конкуренто-спроможності.

Рис. 2.23. Динаміка зміни кінцевого коефіцієнту конкуренто-спроможності підприємств харчової промисловості за 2003–2006 рр.

Варто також зауважити, що незважаючи на високі значення досліджуваного показника, у ВАТ “Івано-Франківський міськмолокозавод” за розглядуваний період вони знизились майже 1,5 рази, тоді як інші підприємства (окрім ВАТ “Івано-Франківський м’ясокомбінат”) намагались їх нарощувати.

Таким чином, не зважаючи на позитивну зміну коефіцієнтів передпродажної підготовки, зміни обсягів продаж, зміни рівня цін, доведення продукції до споживача, узагальнюючий коефіцієнт конкуренто-спроможності підприємства має нижчий рівень. Це спричинене перш за все повною відсутністю проведення рекламної кампанії та відсутністю розширення ринків збуту продукції (завоювання нових ніш), що для успішно діючих, стабільних (на основі аналізу фінансових показників) підприємств є недопустимим. Тим самим, підприємства ризикують проводити помилкову збутову політику, яка в подальшому може призвести до втрат уже існуючих ринків збуту продукції.

Виходячи із достатньо високих показників фінансового стану підприємств, можна припустити, що причиною порівняно низького рівня конкурентоспроможності є людський фактор. Під останнім розуміється, в першу чергу, низький рівень компетентності працівників відділу маркетингу, недостатня кількість знань, практики та досвіду, відсутність спеціальної маркетингової освіти, а також неготовність як маркетингового відділу, так і керівництва підприємства до швидких змін зовнішнього середовища, що є невід’ємною частиною ринкової економіки.

В результаті оцінки та аналізу рівня конкурентоспроможності (проміжного та кінцевого) для підприємств харчової галузі можна приймати та обґрунтовувати наступні управлінські рішення:

• комплексного вивчення ринку і вибору напрямів комерційної діяльності підприємств;

• розробки заходів щодо підвищення конкурентоспроможності продукції та підприємства загалом;

• оцінки перспектив продажу продукції і формування структури продаж;

• розробки пропозицій з розвитку виробничого та маркетингового потенціалу підприємств;

• контролю якості продукції;

• установлення цін на продукцію;

• атестації продукції.

Висновки до розділу ІІ

1. Функціонування підприємств визначається зовнішніми і внутрішніми умовами, що формують оточення підприємств. Дослідження зовнішніх умов функціонування підприємства становить основний елемент аналізу в процесі стратегічного управління. Внутрішні умови називають запасами і вміннями підприємства, вони мають стратегічне значення для функціонування підприємств. Їхня суть проявляється у формуванні конкурентної і ринкової переваги, а також здатності до конкуренції. Підбір елементів оточення в детальному аналізі залежить від прийнятого підходу до формування стратегії розвитку підприємства.

2. Структура середовища включає внутрішнє, операційне і загальне оточення. Внутрішнє включає організаційний, маркетинговий, фінансовий, кадровий і виробничий аспекти. Операційне оточення формують такі суб’єкти, як клієнти, постачальники, інституції, пов’язані з міжнародною діяльністю підприємства. Загальне оточення формують економічні, технологічні, ринкові, правові, політичні, а також суспільні елементи.

3. Оточення підприємства також поділяють на суб’єктивне оточення і ринкові сили, які називають предметами оточення. До елементів предметного оточення відносять: споживачів, посередників продажу, постачальників сировини, напівфабрикатів, машин і обладнань, а також послуги конкурентів, що впливають на діяльність підприємства. Умови, що створюють ринкові сили – це макроекономічні, правничо-інституційні, демографічні, технологіч-ні, економічні процеси і явища. В середовищі підприємства виділяють також елементи, частина з яких не є підконтрольною підприємству, наприклад, нестача сировини, інфляція, технічний чи технологічний прогрес, конкурентні чи демографічні умови.

4. Система матеріальних і нематеріальних ресурсів, що дають можливість застосування оптимальних інструментів результативної конкуренції на глобальних ринках, називається потенціалом конкуренто-спроможності. Потенціал конкурентоспроможності охоплює: культуру підприємства, його ресурси, організаційну структуру, стратегічну мету і процес формування стратегії.

5. Однією з рис конкурентоспроможності суб’єктів економіки є необхідність пристосувань до змін та визначення стимуляторів і обмежень пристосувань в процесі управління змінами. Функціонування підприємств на ринку в ситуації перманентних змін умов господарювання, що мають місце в результаті інформаційної революції, а також в процесі глобалізації і регіональної інтеграції, означає здатність утримувати наявні та формувати нові конкурентні переваги. Це стає можливим завдяки керуванню змінами, під якими слід розуміти управління конкурентоспроможністю підприємств.

6. Результатом руйнування інтегрованого ланцюга вартості через революцію в економічній інформації є відсутність асиметрії у інформаційній сфері, яка до цього підтримувала логіку та ефективність інтегрованого ланцюга вартості. Таким чином, знижується і можливість формування довгострокових конкурентних переваг у рамках інтегрованого ланцюга вартості, що веде до деконструкції вертикального інтегрованого вартісного ланцюга, а, отже, робить все менш придатним щодо теорії підприємств інституційний підхід.

7. У рамках інтегрованих вартісних ланцюгів конкурентна перевага є грою посередників. Деконструкція інтегрованого вартісного ланцюга призводить до відокремлення, дозволяє підприємству концентрувати увагу на конкурентній перевазі. Це призводить до зміцнення конкурентних позицій підприємства, у окремих сегментах деконструйованого вартісного ланцюга залишається менше джерел конкурентної переваги. У цей спосіб деконструкція, призводячи до самокерування окремих ланок, інтегрованого вартісного ланцюга і управління нелокалізованими засобами вимагає нових методів оцінювання інвестицій і нового підходу до портфельного аналізу.

8. В умовах деконструйованого вартісного ланцюга відповідним контекстом для аналізу середовища та конкуренції стає група підприємств, що концентруються на певних ділянках вартісного ланцюга, володіють подібними засобами та вміннями, пропонують подібне розв’язання проблем та мають вигляд конкуруючих між собою організованих модулярних одиниць.

9. Суть стратегії формування модуля зводиться до розвитку нового ринку між існуючими ланками вартісного ланцюга. В її основі лежить чинник деконструкції інтегрованого вартісного ланцюга, що представлений всеохоплюючою зміною. Вона характеризує радикальні технологічні зміни, що ведуть за собою глибокі зміни в сфері виготовлення продуктів та їх продажу на ринку. Успіх підприємства залежить від розвитку піонерських (лідерських) інновацій, що стають галузевим стандартом.

10. Особливою компонентою аналізу конкурентоспроможності підприємства є фінансова складова, дуже важлива для процесу його розвитку і формування інших елементів. Систему показників, які відображають фінансовий стан підприємства і тим самим характеризують його конкурентоспроможність розділено на основні групи показників: рентабельності підприємства; ефективності управління (прибутковості); ділової активності (капіталовіддачі); фінансової стійкості; ліквідності активів балансу (платоспроможності).

11. Як показав аналіз фінансових показників шести підприємств харчової промисловості, кожне з них по-різному використовує наявні та залучені кошти, реальні й потенційні можливості для фінансування своєї діяльності й забезпечення оптимальної стратегії підприємства, яка характеризує його конкурентоспроможність.

12. Ефективність управління та оцінку прибутковості комерційної діяльності підприємства проводять також на основі визначення коефіцієнта конкурентоспроможності. В якості критеріїв конкурентоспроможності підприємства розглянуто наступні показники: конкурентоспроможність по продукції (коефіцієнт ринкової частки, коефіцієнт передпродажної підготовки, коефіцієнт зміни обсягів продаж), конкурентоспроможність по ціні, конкурентоспроможність за критерієм доведення продукції до споживача, конкурентоспроможність за критерієм просування продукції.

13. Коефіцієнт конкурентоспроможності визначають як середньо-арифметичну величину і, таким чином, визначають проміжне значення коефіцієнту конкурентоспроможності маркетингової діяльності для підприємств. Для обчислення кінцевого коефіцієнту конкуренто-спроможності підприємства враховують фінансові коефіцієнти.

14. Аналіз маркетингової діяльності показав, що, не зважаючи на позитивну зміну коефіцієнтів передпродажної підготовки, зміни обсягів продаж, зміни рівня цін, доведення продукції до споживача, узагальнюючий коефіцієнт конкурентоспроможності підприємств харчової промисловості має нижчий рівень. Це спричинене перш за все повною відсутністю проведення рекламної кампанії та відсутністю розширення ринків збуту продукції (завоювання нових ніш), що для успішно діючих, стабільних (на основі аналізу фінансових показників) підприємств є недопустимим. Тим самим, підприємства ризикують проводити помилкову збутову політику, яка в подальшому може призвести до втрат уже існуючих ринків збуту продукції.

Результати даного розділу висвітлені в статтях [37, 42, 59].