Висновки з розділу 1

Виховання в дусі толерантності не обмежується лише засвоєнням цього поняття. Щоб виховати толерантну особистість у навчальній та виховній роботі педагогам та батькам потрібно розвивати у дитини критичність мислення, стимулювати в неї інтерес до пошуку істини або вирішення проблеми, розвинути усвідомлення того що сутність багатьох конфліктів має суб’єктивний характер. Конфлікти можуть виникати не через несумісні цілі чи інтереси, а з почуття ворожості до іншого через непорозуміння партнера. Потрібно демонструвати дитині способи вирішення конфліктних ситуацій за наявності протилежних інтересів, показати їй можливості співробітництва при вирішенні проблем на основі довіри і взаєморозуміння.

Для того щоби батьки могли виховувати дітей у дусі толерантності, необхідне володіння відповідними знаннями, а саме, батькам необхідно формувати в підлітків систему цінностей, в основі якої лежать такі загальні поняття, як консенсус (згода), компроміс, взаємоприйнятність і терпимість, прощення, ненасильство, співчуття, розуміння, співпереживання тощо. Потрібно демонструвати дитині способи вирішення конфліктних ситуацій за наявності протилежних інтересів, показати їй можливості співробітництва при вирішенні проблем на основі довіри і взаєморозуміння.

Для цього потрібно обирати ситуації, що відповідають життєвому досвіду дитини та викликають в неї зацікавленість. Треба зробити так щоб дитина захотіла це зрозуміти. А це в свою чергу передбачає формування таких знань та умінь: знання природи стереотипів, особливості процесу виникнення та ролі у формуванні упереджень, расизму, дискримінації, конфліктів, уміння аналізувати власні стереотипи та протистояти їм, уміння визначати стереотипи, які призводять до некоректних узагальнень, виявляти упереджені думки і ставлення, уміння ретельно продумувати та аргументувати свої думки та висловлювання, відділяти головне від несуттєвого в тексті або в мовленні та вміти акцентувати на першому, виявляти емоційно забарвлені слова, які зможуть спричинити конфлікт, уміння сприймати іншу думку без антипатії до людини, вирізняти факт від припущення і особистої думки, вміння піддавати сумніву логічну непослідовність мови, вміння визначити сутність проблеми міжособистісного спілкування і альтернативні шляхи її творчого вирішення.

Необхідно не лише навчити дитину толерантній поведінці та виробити в неї загальну настанову на прийняття іншого, але й сформувати таку якість особистості, як активна толерантність – здатність активно захищати права людини але мирним шляхом, висловлювати протест проти будь – яких форм дискримінації, готовність до конструктивного діалогу, компромісу, ввічливості, співробітництва. Потрібно дати дитині достатньо знань та аргументів для того, щоб будь яка ситуація, конфлікт або непорозуміння вирішувались конструктивно і без агресій. Ще одним важливим фактором є спокійна поведінка. Якщо ти спокійний – ти можеш себе контролювати, а отже ти можеш контролювати ситуацію. Виховати підлітка толерантним - це формувати в нього поступливість. Виховуючи підлітка толерантним, необхідно виявляти толерантність і самим батькам.

Прояв толерантності означає, що кожний вільний дотримуватися своїх переконань і визнає таке ж право за іншими. Це означає визнання того, що люди за своєю природою розрізняються за зовнішнім виглядом, становищем, мовою, поведінкою та цінностями і мають право жити у світі та зберігати свою індивідуальність. Це також означає, що погляди однієї людини не можуть бути нав'язані іншим. Необхідно зміцнювати дух толерантності та формувати відносини відкритості, уваги один до одного й солідарності, сформувати готовність до дії й заохочувати в родині толерантність і ненасильство.

Ці факти стосуються не тільки дітей але й дорослих. Дуже мало людей які можуть спокійно і стримано поводити себе в конфліктній ситуації. Це і є нашою основною проблемою яка потребує вирішення. Ми повинні розвивати в собі стриманість та спокій.

Ще одною важливою помилкою більшості батьків є те, що дорослі не бачать перспектив складних взаємин з дітьми, не оцінюють ступінь їх впливу на формування і розвиток дитини.

А толерантність у взаєминах дітей і дорослих якраз і припускає здатність дорослих членів сім'ї бачити перспективу впливу взаємин у сім’ї на дитину, її розвиток і поведінку в цілому. Дорослі повинні допомагати меншим, а не навпаки, тормозити їх розвиток. Натомість своїм нерозуміючим відношенням вони вбивають в дитині бажання до чогось дуже важливого в їх житті. Потрібно проявляти інтерес до захоплень дитини, давати їй стимул, бажання, ціль, дихати з нею в одному напряму, і саме тоді ваші взаємовідносини підуть вгору.

Все можна звести до деяким принципам виховання, а саме:

Принцип зв'язку виховання толерантності з життям. Батьки повинні орієнтувати підлітка не тільки на ситуації в суспільстві взагалі, а й на життєві ситуації, пов'язані з толерантною взаємодією у спілкуванні дитини з близькими, друзями, педагогами.

Принцип поважного ставлення до особистості. Незалежно від позиції дитини, її світогляду, поважне ставлення до неї є необхідним принципом виховного процесу. При формуванні толерантності цей принцип здобуває подвійну значущість. Поважаючи та приймаючи (не обов'язково погоджуючись) позицію й думку дитини, але при необхідності коректуючи їх, ми показуємо їй приклад толерантного ставлення до людини з іншим поглядом на світ.

Принцип опори на позитивне в дитині. Виховуючи дану моральну якість, ми повинні підтримувати розвиток, бачити в підлітку особистість, яка саморозвивається, готову до змін і самореалізації. При цьому основою успішності процесу виховання толерантності в підлітків стає актуалізація позитивних рис, позитивного соціального досвіду, розвинених (нехай навіть у невеликому ступені) конструктивних умінь взаємодії з людьми.

Принцип соціальної обумовленості процесу виховання толерантності. Виховання толерантності багато в чому обумовлене впливом соціального середовища. Необхідно вивчити соціальне середовище й переносити в нього ідеї толерантності, підбираючи для цього відповідні форми, методи та прийоми роботи. З даним принципом тісно пов'язаний наступний принцип виховання толерантності.

Принцип завуальованості педагогічних впливів та опори на активність дитини. Специфіка морального виховання полягає в тому, що дії дорослих із формування основ поведінки дітьми та підлітками сприймаються як моралізування й тому вони часто пручаються впливам. Для того щоб уникнути подібної ситуації, варто спиратись на непрямі методи та прийоми роботи. Однак толерантність не може бути засвоєна під чисто зовнішнім впливом, вона базується на персональній автономії і є принципом життя самої людини.

Принцип єдності знання та поведінки. Даний принцип вимагає побудови виховного процесу формування толерантності на двох взаємозалежних рівнях: інформаційному (який дає знання про толерантність, її складові, її прояви, про багатомірність людського буття, формування установки на толерантність) і на поведінковому (озброєння вміннями та навичками толерантної взаємодії), що складають єдине ціле. Основним критерієм сформованості толерантності повинне стати вміння конструктивно, толерантно взаємодіяти з людьми та групами, що мають визначені відмінності.