81.Голодування: визначення види

Голодування – це типовий патологічний процес, який набуває розвитку у тих випадках, коли організм не отримує їжі зовсім, або отримує її у недостатній кількості, або не засвоює її внаслідок хвороби.

При голодуванні перш за все вмикаються пристосувальні механізми, відбувається своєрідна ферментативна адаптація організму до відсутності поживних речовин і перехід на ендогенне харчування.

Голодування за своїм походженням може бути фізіологічним (періодично повторюватися у деяких видів тварин у зв’язку з особливими умовами їх мешкання або розвитку) і патологічним.

Розрізняють голодування повне і неповне. Повне голодування може бути без обмеження вживання води, з обмеженням або зовсім без води (абсолютне голодування). Неповне кількісне голодування розвивається у тому випадку, коли до організму надходять всі поживні речовини, але в недостатній за калорійністю кількості. Неповне кількісне голодування спостерігається, якщо при достатній калорійності їжі в ній нема якогось компоненту або він є, але в недостатній кількості (жири, білки, вуглеводи, вітаміни). Частіш за все ці два голодування комбінуються.

82.Зовнішні та внутрішні причини голодування

83.Періоди повного голодування їх характеристика

Перший період

-2-4 доби

- Сильний голод Основний обмін підвищується. Енергетичні потреби організму забезпечуються розпадом резервних вуглеводів – дихальний коефіцієнт дорівнює 1,0 Вміст глікогену в печінці швидко знижується, але він повністю не зникає, бо утворюється внаслідок глікогенезу. У зв’язку з пригніченням секреції інсуліну в печінці послаблюється ефективність циклу Кребса, знижується рівень окисного фосфорилювання, що відбувається на енергетичному обміні клітин.

На початку першого періоду голодування основний обмін підвищений. До кінця першого періоду в міру переходу на економну витрату енергія знижується на 10-20 % і залишається на цьому рівні й у другому періоді та дещо збільшується в третьому.

Певну роль при цьому відіграє пригнічення щитоподібної залози і острівців Лангерганса. Показовим є те, що паралельно зниженню маси тіла і печінки знижується вміст мітохондріального білка. Виділення азоту з сечею зменшується. Ослаблюється інтенсивність дезамінування і переамінування амінокислоту печінці, знижується біосинтез амінокислот і кетокислот аміаку.

У другому періоді енергетичний обмін характеризується окисненням жирів – 84%, глюкози – 3% і білків – 13%, дихальний коефіцієнт становить 0,7. Для нього характерне зменшення використання амінокислот для глюконеогенезу, збільшення продукції і концентрації кетонових тіл та початок прямого використання мозком кетонів як палива.

Мобілізація жирів з депо призводить до ліпемії. Печінка підлягає жировій інфільтрації. Внаслідок недоокиснення жирів посилюється утворення кетонових тіл, які разом із продуктами недоокиснення білків викликають розвиток метаболічного ацидозу. Внаслідок цього збільшується виділення амонійних солей із сечею. Основний обмін у цей період знижується, азотистий баланс негативний. Разом з цим зберігається можливість синтезу життєво необхідних білкових структур внаслідок розпаду деяких інших білків.

Третій період голодування наступає за умов зменшення маси тіла на 40-50% з втратою 100% запасів жиру і 97% жиру внутрішніх органів. Середня тривалість цього періоду складає 3-5 днів. Характеризується посиленим розпадом білків вісцерального походження. Білки використовуються як енергетичний матеріал. Дихальний коефіцієнт дорівнює 0,8. Збільшується виведення з сечею азоту, калію, сірки, фосфору.

Порушення трофіки тканин і зниження загальної резистентності мають іноді прояви у вигляді пролежнів і ділянок некрозу на шкірі і слизових, виникнення кератиту. Теплопродукція під час усього голодування зберігається на мінімальному рівні і знижується лише у кінці третього періоду. Тепловіддача скорочується. Температура тіла мало змінюється і залишається на нижній межі норми, і лише у кінці знижується до 30-28 °С.