15.Підстави виникнення і припинення права власності

Виникнення та припинення цивільних прав та обов'язків відбувається відповідно до вимог закону та за наявності відповідного юридичного факту або сукупності певних фактів.

Саме такі юридичні факти, з якими закон пов'язує виникнення та припинення права власності, називаються підставами набуття та припинення права власності'.

Для виникнення права власності необхідна наявність:

1) насамперед об'єкта право набуття - речі;

2) суб'єкта цього права і особи, яка бажає його набути, котрі становлять коло учасників правовідносин щодо право набуття;

3) волі (та волевиявлення) зазначених осіб щодо набуття та припинення права власності;

4) законодавчого закріплення (врегулювання) цих складових юридичного складу право набуття.

Частиною 1 ст. 328 ЦК України передбачено, що право власності набувається на підставах, що не заборонені законом. В науці цивільного права підстави (способи) виникнення права власності традиційно поділяють на первинні та похідні.

При розмежуванні первинних і похідних підстав виникнення права власності в одних випадках перевагу віддають критерію волі, в інших - правонаступництву.

Прихильники критерію волі до первинних відносять такі підстави, за яких право власності виникає незалежно від волі попередніх власників, а до похідних - за яких воно виникає внаслідок волевиявлення попереднього власника.

Якщо за основу розмежування беруть критерій правонаступництва, первинними вважають підстави, за яких правонаступництво відсутнє, а похідними - способи, засновані на правонаступництві.

Таким чином, спосіб буде первинним, якщо право власності суб'єкта встановлюється вперше або самостійно, незалежно від іншої особи, тобто на об'єкти, що не є власністю іншої особи, або незважаючи на волю попереднього власника (конфіскація майна, примусове вилучення). Похідним можна вважати спосіб, за якого право власності нового власника виникає на підставі волевиявлення попереднього власника та за згодою самого набувача.

В юридичній літературі висловлювалася думка, що такий поділ не має практичного значення, оскільки законодавство України з поділом на первинні та похідні способи виникнення права власності не пов'язує будь-яких правових наслідків 2. Крім того, сама позиція, яку відстоюють автори такого поділу, викликає багато непорозумінь. Адже важко знайти річ, яка нікому не належить. Якщо держава дозволяє збирати гриби чи ягоди в лісі, ловити рибу в річках, полювати на диких звірів, то це не означає, що ці об'єкти нікому не належать. У законодавчому дозволі саме і виявляється воля власника. Це підтверджується ст. 13 і ч. 3 ст. 41 Конституції України, де зазначено, що кожен громадянин має право відповідно до законодавства України користуватися природними об'єктами для задоволення власних потреб.

Подібне можна сказати й про знахідку. Той, хто знайшов річ, стає її власником не тому, що вона нікому не належить, а тому, що власник не може її відшукати або не шукав її взагалі. Іншими словами, відмовився від неї, що рівнозначно волевиявленню.

До первинних способів відносять також набуття права власності на створену нову річ, перероблену чужу та створену нову річ з чужих матеріалів (специфікація). У цьому разі, хоча і йдеться про створення нового об'єкта, але стверджувати, що він виник з нічого, не можна. Адже річ створюється з певної сировини. Цю сировину потрібно придбати, що пов'язано з волевиявленням як тієї особи, якій вона належала, так і тієї, яка її придбала.

Підстави набуття права власності, що залежать від волевиявлення попередніх власників, не є суто специфічними для виникнення права власності. Таким способом можуть виникати й інші права. Адже за заповітом до спадкоємця переходять не лише права власника, а й інші майнові права. Крім того, у багатьох випадках однієї лише волі зацікавлених осіб для передачі права власності недостатньо. Потрібно виконати умови, передбачені в законі або іншому законодавчому акті. Так, для передачі речі, обмеженої в обігу, потрібна не лише воля її власника, а й дозвіл компетентного органу держави.

Глава 24 ЦК України не містить вичерпного переліку підстав набуття права власності. Проте ЦК України виділяє окремі підстави виникнення права власності, що виникають як з правочинів (ст. 328), так і з інших юридичних фактів та дій: новостворена річ (ст. 331), перероблена річ (ст. 332), загальнодоступні дари природи (ст. 333), безхазяйна річ (ст. 335), рухома річ, від якої власник відмовився (ст. 336), знахідка (ст. 337), безоглядна домашня тварина (ст. 340), скарб (ст. 343), майно за набувальною давністю (ст. 344), приватизація (345).

Підстави припинення права власності слід відрізняти від способів такого припинення. Якщо підстави - це певні юридичні акти, з якими закон пов'язує припинення права власності майна у його власника, то порядок передбачає комплекс організаційно-правових заходів, спрямованих на досягнення такого правового результату

Відповідно до ст. 346 ЦК України, право власності припиняється у разі: відчуження власником свого майна; відмови власника від права власності; припинення права власності на майно, яке за законом не може належати цій особі; знищення майна; викупу пам'яток історії та культури; викупу земельної ділянки у зв'язку із суспільною необхідністю; викупу нерухомого майна у зв'язку з викупом з метою суспільної необхідності земельної ділянки, на якій воно розташоване; звернення стягнення на майно за зобов'язаннями власника; реквізиції; конфіскації; припинення юридичної особи чи смерті власника. Право власності може бути припинене і в інших випадках, встановлених законом.

Підстави припинення права власності залежно від волі власника можна поділити на такі групи:

- з волі власника;

- незалежно від волі власника.

Право власності з волі власника припиняється здебільшого на підставі правочинів, при знищенні речі власником або відмові від права власності.

Незалежно від волі власника право власності може припинитись з об'єктивних причин (загибель речі, загублення речі) або внаслідок волевиявлення інших суб'єктів (реквізиція, конфіскація).

Відчуження власником свого майна є найбільш типовою підставою припинення права власності і відбувається за волевиявленням власника шляхом реалізації правомочності розпорядження речі. При цьому особливістю цього юридичного факту (правочину) є те, що припинення права власності в однієї особи є підставою для виникнення права власності в іншої.

Відмова власника від права власності полягає у тому, що особа може відмовитися від права власності на майно, заявивши про це або вчинивши інші дії, які свідчать про її відмову від права власності (ч. 1 ст. 347 ЦК України).

Момент припинення права власності за такої підстави поділяється:

- у разі відмови від права власності на майно, права на яке не підлягають державній реєстрації, право власності на нього припиняється з моменту вчинення дії, яка свідчить про таку відмову;

- у разі відмови від права власності на майно, права на яке підлягають державній реєстрації, право власності на нього припиняється з моменту внесення за заявою власника відповідного запису до державного реєстру