21.Поняття та види прав на чуже майно

Сучасним цивільним законодавством встановлено види речових прав на чуже майно, а саме у ч. 1 ст. 395 ЦК названо такі:

1) право володіння;

2) право користування (сервітут);

3) право користування земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб (емфітевзис);

4) право забудови земельної ділянки (суперфіцій).

У ч. 2 зазначається, що законом можуть бути встановлені інші речові права на чуже майно. Зазначимо, що в доктрині цивільного права ще до сьогодні точаться суперечки з приводу того, чи повинен ЦК встановлювати закритий перелік речових прав, у тому числі прав на чуже майно. Як бачимо, законодавець вирішив це питання, встановивши відкритість такого переліку. Загалом це виправдано реаліями сучасного життя. А тому у випадку появи нових видів прав на чуже майно вони можуть передбачатися на рівні законів України. У спеціальній літературі вже зазначалося про існування прав на чуже майно у випадку виникнення набувальної давності чи в разі встановлення так званих переважних прав тощо.

Слід зауважити, що реалізація принципу встановлення прав на чуже майно виключно законом свідчить, з одного боку, про обмеженість переліку цих прав, оскільки останні можуть передбачатись тільки актами на рівні закону. З іншого боку - відхід від регламентації переліку таких прав виключно ЦК може внести нормативну невизначеність їх режиму. На підтвердження сказаного можна навести положення ч. 1 ст. 4 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обмежень" від 1 липня 2004 р.1, де наводиться перелік речових прав, які підлягають обов'язковій державній реєстрації: 1) право власності на нерухоме майно; 2) речові права на чуже нерухоме майно: а) право володіння; б) право користування (сервітут); в) право постійного користування земельною ділянкою; г) право користування земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб (емфітевзис); г) право забудови земельної ділянки (суперфіцій); д) право користування нерухомим майном строком понад один рік.

Як видно з наведеної норми, до прав на чуже майно, крім передбачених ЦК, віднесеш також право постійного користування земельною ділянкою та право користування нерухомим майном строком понад один рік. Убачається, що кваліфікація зазначених прав як прав із речовою природою є доволі спірним питанням, а особливо права користування нерухомістю строком понад один рік, яке, в першу чергу, пов'язане з орендними відносинами та формою договору оренди.

Крім усього сказаного, потрібно зазначити, що ч. 2 аналізованої статті має бланкетний характер і відсилає нас до інших законодавчих актів, у яких можуть міститися правила про інші речові права на чуже майно. Такими актами є насамперед Господарський кодекс України, у статтях 136-138 якого встановлено такі речові права як право господарського відання, право оперативного управління та право оперативного використання майна. Звісно, правова природа даних прав так само є доволі спірною, однак сьогодні ці права існують, і з цим потрібно рахуватися. Глава 16 Земельного кодексу України1 присвячена регулюванню права земельного сервітуту, а глава 16і - праву користування чужою земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб або для забудови. Те саме можна сказати про ст. 23 Лісового кодексу України2, якою врегульовано лісові сервітути