26.Поняття цивільного законодавства.

Цивільне законодавство - це система законодавчих і підзаконних нормативно-правових актів, які містять цивільно-правові норми.

Цивільне законодавство відрізняється від цивільного права як правової галузі тим, що в першому випадку йдеться про сукупність нормативних актів, а не норм права, сукупністю яких є цивілістика як галузь права.

Особливість цивільного законодавства полягає в наявності значної кількості диспозитивних правил, які діють лише в тому випадку, якщо самі учасники регульованих відносин не передбачають інший варіант своєї поведінки. Однак цивільне законодавство містить багато загальнообов'язкових, імперативних норм, які не допускають жодних відступів від змісту, особливо при визначенні статусу суб'єктів і режиму речових та виключних прав. У разі сумніву в юридичній природі конкретної цивільно-правової норми слід виходити з її імперативного характеру, оскільки диспозитивність повинна бути прямо, недвозначно виражена в ній.

Цивільне законодавство має значний обсяг і різноманітність, що викликано складністю і широтою предмета цивільно-правового регулювання. Спрощення ознайомлення з чинним цивільним правом і встановлення взаємозв'язків між різними нормативними актами проводяться шляхом систематизації та упорядкування цивільного законодавства.

Основними способами систематизації (упорядкування) законодавства в цивільно-правовій сфері виступають інкорпорація, консолідація та кодифікація.

Акти цивільного законодавства України - це сукупність структурно упорядкованих у нормативно визначеному ієрархічному співвідношенні зовнішніх форм1 цивільного права, у кожній з яких правові норми2 згруповані з урахуванням особливостей окремих сфер правового регулювання з метою забезпечення найбільш ефективного регламентування особистих немайнових та майнових відносин, що становлять предмет цивільного права.

27.Цивільно-правовий договір.

Договір є основною підставою виникнення зобов’я­зально-правових відносин (зобов’язань), що встановлює певні суб’єк­тивні права i суб’єктивні обов’язки для сторін, які його уклали.

Договір можна визначити як угоду двох або кількох осіб, спрямовану на встановлення, змiну або припинення цивiльнихправовiдносин.

Предметом договору завжди є певна дiя, але ця дiя може бути тiлькиправомiрною. Якщо предметом договору буде неправомiрнадiя, тобто незаконна, то такий договiр визнається не­дiйсним

Договір вважається дійсним при дотриманні таких умов: законнiстьдiї; волевиявлення сторiн; дотримання встановленої законом форми договору; правоздатнiсть i дiєздатнiстьсторiн.

Головним елементом кожного договору є воля сторін, спрямована на досягнення певної мети, яка не суперечить закону.

Змiстом будь-якого договору є права й обов’язки сторiн, встановленi ним. Змiст будь-якого договору характеризується його умовами. Прийнято розрiзнятиiстотнi, звичайнi i випадковi умови договору

Договір вважається укладеним, коли між сторонами в потрібній у належних випадках формі досягнуто згоди по всіх істотних умовах. Такими є умови договору, що визнані такими за законом або необхідні для договорів даного виду, а також всі ті умови, щодо яких за заявою однією із сторін повинно бути досягнуто згоди (наприклад, у договорі купівлі-продажу істотними є предмет, ціна, строк).

Крiм згаданих умов, у договорi можуть бути звичайнi й випадковi умови.

До звичайних умов належать тi, якi вироблені практикою для договорів певного виду та оприлюднені в установленому порядку (наприклад, місце виконання договору). Цi умови не обов’язково повиннi бути включенi до договору. Якщо вони не включенi до договору, то дiє загальна норма Цивiльного кодексу. Якщо ж сторони бажають встановити iншемiсце виконання договору, то це має бути обумовлено в договорi.

Випадковими визначаються такi умови договору, якi звичайно в договорах такого виду не передбачаються, але можуть бути встановленi угодою сторiн. Наприклад, винагорода повiреному в договорi доручення за виконання доручених йому дiй не передбачається, але якщо сторони передбачать умову про винагороду, то повiрений має право вимагати її виплати. Отже, випадкова умова, якщо вона включена до договору, має бути виконана.

У договорі може бути зафіксовано волю двох чи кількох осіб.

Договори, в яких бере участь понад двох осіб, називаються багатосторонніми (наприклад, договір про спільну діяльність по спорудженню житла, будівництво шляхів, шкіл і т. п.).

Договори, в яких одна сторона має лише права, а інша — лише обов’язки називають односторонніми. Їх слід відрізняти від односторонніх угод, учасником яких є одна особа. У договорі ж завжди бере участь не менше двох осіб.

Договори, в яких кожна із сторін має і права і обов’язки, називають двосторонніми, або взаємними.

Розрiзняють договори реальнi й консенсуальнi.

Реальнi договори вважаються укладеними, тобто набувають юридичного значення лише з моменту фактичного здійснення певних дій (наприклад, договір позички слід вважати укладеним не з моменту угоди між сторонами про позичку, а з моменту, коли позикодавець передав позичальникові певну суму грошей).

Консенсуальнi договори вважаються укладеними i набувають юридичного значення з моменту досягнення угоди з основних умов договору (наприклад, купiвля-продаж, найм, пiдряд тощо).