- •1. Поняття про літературну норму. Нормилітературноїмови. Писемна і уснаформисучасноїукраїнськоїлітературноїмови.
- •2. Функціональні стилі української літературної мови.
- •3. Фонетичний і фонологічний аспекти вивчення звукового складу мови. Визначення понять „звук” і „фонема”.
- •4. Система голосних і приголосних фонем, їх класифікаційні характеристики. Фонетична і фонематична транскрипції.
- •5. Чергування голосних і приголосних фонем у сучасній українській мові. Історичний коментар.
- •6. Закономірності сполучуваності звуків у мовленнєвому потоці і пов’язані з цим фонетичні явища (акомодація, асиміляція, дисиміляція, спрощення в групах приголосних тощо).
- •7. Позиційні і комбінаторні зміни фонем.
- •8. Сучасний український правопис як система загальноприйнятих правил написання і переносу слів.
- •9. Принципи українського правопису. Поняття орфограми та її типи.
- •10. Слово як основна одиниця лексичного складу мови. Знакова природа слова.
- •11. Багатозначність слів в українській мові. Омонімія як тип відношень між одиницями словникового складу.
- •12. Синонімія як лексико-семантичне явище. Типи синонімів. Антоніми та їх різновиди.
- •13. Фразеологія української мови. Поняття про фразеологізм як мовну одиницю. Типи фразеологізмів.
- •14. Багатозначність фразеологізмів, явища синонімії та антонімії у фразеології. Джерела формування фразеологізмів.
- •15. Морфеміка як розділ мовознавства. Поняття про морфему.
- •16. Типи морфем: кореневі й афіксальні. Класифікація морфем.
- •За здатністю сполучатися з іншими морфемами.
- •17. Похідне слово як об’єкт словотвірного аналізу. Поняття про словотвірну мотивацію.
- •18. Способи словотвору в українській мові. Словотвір іменників в українській мові.
- •19. Іменник як частина мови. Лексико-граматичні розряди іменників. Категорія роду. Іменники спільного і подвійного роду.
- •20. Категорія числа іменника.
- •21. Категорія відмінка іменника. Відмінкова система сучасної української мови.
- •22. Характеристика складу відмін іменника. Історичне коментування становлення парадигми відмін іменників. Особливості відмінювання іменників і, іі, ііі, іу відмін.
- •23. Прикметник як частина мови. Специфіка граматичних категорій прикметника.
- •24. Семантичні і формальні засади поділу прикметників на якісні та відносні. Ступені порівняння якісних прикметників. Особливості словозміни прикметників у сучасній українській літературній мові.
- •25. Числівник як частина мови. Функціональні розряди числівників.
- •26. Відмінювання числівників різних функціональних розрядів. Структурні типи числівників.
- •27. Займенник як частина мови. Поділ займенників на лексико-граматичні розряди. Відмінювання займенників.
- •28. Загальнокатегорійні характеристики дієслова. Система дієслівних утворень.
- •29. Категорія виду дієслова. Одновидові дієслова. Двовидові дієслова. Поняття про способи дієслівної дії.
- •30. Семантико-синтаксичний характер категорії валентності дієслова. Категорія перехідності/ неперехідності дієслова. Категорія стану дієслова.
- •31. Категорія способу дієслова.
- •32. Категорія часу дієслова. Система дієслівних часів у сучасній українській літературній мові. Історія становлення форм минулого часу.
- •33. Словозмінні категорії дієслова: категорія особи, категорія числа, категорія роду. Дієслова з неповною особовою парадигмою. Безособові дієслова.
- •34. Дієприкметник як дієслівна форма. Творення активних і пасивних дієприкметників та їх словозміна.
- •35. Дієприслівник як форма дієслова.
- •36. Характеристика предикативних форм на -но, -то.
- •37. Характеристика прислівника як частини мови. Функціональні розряди прислівників. Ступені порівняння прислівників. Адвербіалізація в українській мові.
- •38. Службові частини мови. Характер службової функції прийменника. Класифікація його за структурною та функціональною ознакою.
- •39. Службові частини мови. Характер службової функції сполучника. Класифікація його за структурною та функціональною ознакою.
- •40. Службові частини мови. Характер службової функції частки. Класифікація її за структурною та функціональною ознакою.
- •41. Словосполучення як синтаксична одиниця. Підрядні словосполучення. Принципи класифікації підрядних словосполучень. Сурядні словосполучення. Семантико-синтаксичні відношення у словосполученні.
- •42. Речення як базова одиниця синтаксису. Ознаки речення. Типи речень.
- •43. Поняття про просте речення.
- •44. Засоби вираження головних членів речення як структурної основи двоскладного речення.
- •45. Проблема виділення другорядних членів речення. Принципи класифікації другорядних членів речення.
- •46. Прямий і непрямий додаток. Означення. Обставина.
- •47. Поняття про односкладне речення. Структурно-семантичні різновиди односкладних речень і лінгвістичні засади їх виділення.
- •48. Неповні речення. Комунікативні умови функціонування неповних речень.
- •49. Поняття про ускладнене речення в українській мові. Речення з однорідними членами.
- •50. Поняття про ускладнене речення в українській мові. Явище відокремлення у структурі речення. Умови відокремлення обставин, означень, додатків в українській мові.
- •51. Поняття про ускладнене речення в українській мові. Вставні і вставлені конструкції. Звертання.
- •53. Поняття про складнопідрядне речення. Принципи класифікації складнопідрядних речень: логіко-граматичний, формально-граматичний та структурно-семантичний.
- •54. Складнопідрядні речення нерозчленованої структури та їх типи.
- •55. Складнопідрядні речення розчленованої структури та їх типи.
- •56. Поняття про безсполучникове складне речення. Структурно-семантичні типи безсполучникових речень.
42. Речення як базова одиниця синтаксису. Ознаки речення. Типи речень.
Речення - це граматично й інтонаційно оформлена за законами певної мови комунікативна одиниця, яка є основним засобом формування, вираження й повідомлення думок, вольових почуттів, емоцій: / спасе того в недолі наша мрія золота, наше гасло і мета: рідна мова в рідній школі.
Основні ознаки речення:
1.Смислова закінченість
Речення характеризується відносною закінченістю висловленої думки і в мовному потоці становить частину розгорнутого повідомлення. У ньому виявляються смислові ознаки, невластиві словам, словосполученням. Наприклад, у реченні Над безлюдною околицею мерехтіли зорі(Дмит.) смислове значення чітко окреслене.
2.Предикативність-співвідношення змісту речення з об’єктивною дійсністю. Предикативність створюється такими граматичними засобами, як категорії часу, особи, способу та інтонацією.
3.Модальність-виражається в тому, що той, хто говорить, висловлюючи свої думки, може водночас виражати своє ставлення до змісту повідомлення(його бажаність чи небажаність, необхідність і т.д.)Модальність виражається за допомогою категорії способу, модальних слів, часток.
4.Інтонація(інтонація повідомлення, питання, спонукання). Інтонація відмежовує речення від словосполучення, але не виступає засобом формування і вираження думки.
5. Наявність граматичного і смислового зв'язку всіх його компонентів (слів, словосполучень). Випадковий набір слів не становить речення.
6.Наявність головних членів як організуючих центрів.
Здебільшого речення класифікують за метою висловлювання думки, емоційним забарвленням, структурою.
За метою висловлювання (функцією) речення поділяються на розповідні, питальні й спонукальні.
Розповідними називаються речення, що містять повідомлення про різні явища, події, факти, предмети, їх ознаки: Народженого до добра неважко навчити добру, - навчити, чи принатурити, чи призвичаїти. Навчений, принатурений, призвичаєний - се одне і теж (Г. Сковорода).
Розповідні речення різноманітні за своїм змістом і структурою. Це найпоширеніший тип речень у різних стилях мови: Удосконалюючи граматичну правильність мови дитини, вихователь учить дітей правильно змінювати слова та узгоджувати їх. Дітей молодшого й середнього віку вчать правильно вживати в мові однину і множину іменників, у старшому віці - вживати невідмінювані слова (3 підручника).
Питальними називаються речення, що містять у собі питання, яке спонукає співбесідника до відповіді: Про що, пташко, нам співаєш пісню голосну? (О. Олесь).
Залежно від характеру запитання питальні речення поділяються на підгрупи:
а) власне-питальні речення, що передбачають обов'язкову відповідь:
- Оксанко, дай мені своєю ручкою пописати! -А хіба твоя зіпсувалася?
- Та ні, вона робить багато помилок (3 підручника);
б) питальні речення, які передбачають тільки ствердження чи заперечення того, що в них висловлюється:
- А тато твій працює?
- Так.
- На заводі?
- Так (Л. Дмитерко);
в) риторичні речення, що містять у собі твердження й не вимагають відповіді: Ой, чого ти, земле, молодіти стала? Наче та дівчина в оксамит увібралась (Н. тв.);
г) питально-спонукальні речення містять у собі спонукання до дії, що виражене через запитання: Чи не скажете ви, де тут дитсадок?
Спонукальними називаються речення, в яких виражається спонукання до дії. Вони можуть виражати різні волевиявлення: наказ, вимогу, заклик, побажання, пораду, дозвіл, заборону: На мент єдиний залиши свій сум, думки і горе - / струмінь, власної душі улий в шумляче море (О. Олесь).
До засобів вираження спонукання належать: а) наказавий спосіб дієслова: Моя любове! Я перед тобою. Бери мене в свої блаженні сни. Лиш не зроби слухняною рабою, не ошукай і крил не обітни! (Л. Костенко);
Зеленійся, рідне поле, українська ниво! Подоймися, колосися, достигай щасливо. (І. Франко); Стоїть на узліссі ялинка моя - не зрубайте її! (Д. Павличко); б) неозначена форма дієслова: Так держати! Стояти струнко! (О. Довженко); в) форми умовного способу, які набули значення спонукання: Сходити б нам до річки. Речення, в яких є вигуки, що виражають волевиявлення теж відносять до спонукальних: Годі! Цсс! Геть!
Розповідні, питальні й спонукальні речення можуть мати різний ступінь емоційного забарвлення. Одні з них вимовляються зі звичайною інтонацією й належать до емоційно нейтральних; інші - з підсиленою, напруженою й називаються окличними. Отже, розповідні, питальні й спонукальні речення можуть бути окличними: Оземле-мати! В зоряній судьбі вітаю материнство я в тобі! (Т. Коломієць) -розповідно-окличне; Чому ж ти, орле мій, з орлами не літаєш, а крила веслами волочиш по землі?! Чому ж ти, лицар мій, на герць не виступаєш, а вітром жалібно голосиш на ріллі?! (О. Олесь) - питально-окличні; О слово! Будь мечем моїм! (О. Олесь); Народе мій, ясна любове! Ти волю лиш яви свою поклич - а серце вже готове за тебе згинути в бою! (Д. Павличко) - спонукально-окличні.
За структурою речення поділяються на прості й складні. Просте речення має в своєму складі одну граматичну основу, виражену сполученням підмета й присудка або лише одним головним членом: За добу до дощу на каштановому листі виступають "сльози" - липкі покропили соку; Пізня весна дарує гоже літо; Чорну душу милом не відмиєш (Н. тв.). У складному реченні, є дві й більше граматичні основи: Дід Мороз не раз мені снився перед святом: щоки в нього крижані, в чубі сніг лапатий (П. Осадчук); Слово, в бою огрубіле, у тому краю забрини, де вишні в убранні білім мене виглядають з війни (О. Гончар).
Прості речення можуть бути двоскладними й односкладними, поширеними й непоширеними, повними й неповними, ускладненими й неускладненими
Двоскладним називається речення, в якому є обидва повні члени -підмет і присудок: Душа горить в смертельному вогні (В. Стус).
Односкладне речення має лише один головний член, співвідносний з підметом чи присудком двоскладного речення: Чесне діло роби сміло (Н. тв.); Сонце, сонце! Світ! Весна! (О. Олесь).
Непоширеним називається речення, що складається тільки з головних членів - підмета й присудка (односкладні - з одного головного члена): Минає час. Світає.
Поширеним називається речення в якому, крім головних, є й другорядні члени: Дидактична гра-метод розумового розвитку дітей (3 підручника).
Повним називається речення, в якому є всі структурно необхідні члени: Біля друга і в біді серце відпочине (Д. Павличко).
Неповним називається речення, в якому не названо (словесно не виражено) один або кілька членів речення, що легко встановлюються з контексту: Коло бабусиної хати ростуть вишні, біля хвіртки -кучерявий бузок, а від вулиці -явори (Б. Харчук).
Ускладненими називаються речення, які мають у своєму складі однорідні члени речення, відокремлені члени, звертання, вставні слова (словосполучення й речення): В моє серце задивились твої очі синім ранком, синім квітом, синім сумом (Б. Олійник); Жовте листя, тремтячи й коливаючись у повітрі, раз по раз тихо сідало на землю, вкриваючи її золотим накриттям (Б. Грінченко); Ти мене, кохана, проведеш до поля, я піду - і, може, більше не прийду (М. Рильський).
