Накопичувачі на жорсткому магнітному диску

Жорсткий магнітний диск (ЖМД або вінчестер) є основним типом носіїв для тривалого зберігання інформації. Він розташований всередині системного блоку, складається з декількох магнітних дисків і має велику ємність. На вінчестер записується найважливіша для роботи комп’ютера інформація – програми управлінням ПК, операційна система, прикладні програми.

П

Доріжка

ерший жорсткий диск розробила фірма ІВМ у 1973р. Він міг зберігати лише 16 Кбайт інформації. Цей диск мав 30 доріжок, кожна була поділена на 30 секторів. За аналогією з автоматичними гвинтівками, що мають калібр 30/30, жорсткі диски почали називати вінчестерами. Сучасні диски можуть мати ємність 10Тбайт і більше.

Зазвичай вінчестер (рис.13) має від одного до п’яти або більше, оброблених з високою точністю керамічних чи алюмінієвих пластин (дисків), на які нанесено спеціальний магнітний шар. Це носій інформації. Диски закріплені через однакові проміжки на вертикальному стержні - осі і поміщаються в герметичний корпус. Стержень з дисками з високою швидкістю обертається двигуном навколо своєї осі. Над поверхнею кожного диска рухається голівка зчитування/запису, що забезпечує швидкий доступ до будь-якої ділянки даних. Головки зчитування/запису є найважливішою частиною будь-якого накопичувача (а точніше, його приводу). Чим більше швидкість обертання, тим швидше зчитується інформація.

Є ще одне поняття, пов’язане з вінчестером, - циліндр. Циліндр – це сукупність доріжок, розташованих одна під одною на всіх робочих поверхнях диску.

Час доступу до інформації, що міститься на жорсткому диску, вимірюється в мілісекундах, що набагато довше, ніж час доступу до інформації в оперативній пам’яті. Для прискорення обміну інформацією між оперативною пам’яттю та жорстким диском використовується механізм кешування.

Для накопичувачів на жорстких магнітних дисках передбачені стандартні імена, починаючи з латинської букви С. Часто основний фізичний жорсткий диск може розбиватися на логічні розділи, і тоді їм надаються імена за латинською абеткою після літери, якою позначений жорсткий диск, що розбитий на логічні розділи D:, E: і т. ін. Диск С: традиційно є системним, тобто операційну систему зазвичай встановлюють саме на ньому.

Накопичувачі на гнучких магнітних дисках

Г нучкі магнітні диски (ГМД) використовуються для зберігання невеликих обсягів інформації та для її перенесення з одного комп’ютера на інший. А також для зберігання архівних копій та інформації, що не використовується постійно на комп’ютері. Вони складаються з носія – дискети, і приводу, що називається дисководом.

Сьогодні деякі комп’ютери ще оснащені приводами для читання 3,5″ дискет (рис.14). «Древні» комп’ютери були оснащені дисководом для читання 5,25″ дискет (рис.15).

Будова дискети 3 ½ ″:

1 — «заглушка» захист від запису;

2 — основа диска з отворами для приводить механізму;

3 — захисна шторка відкритої області корпусу;

4 — пластиковий корпус дискети ;

5 — протипиловий серветка;

6 — магнітний диск;

7 — область запису.

У гнучкого диска дві сторони, на яких по 80 доріжок, на кожній доріжці по 18 секторів. Розмір кожного сектора 512 байт (0,5 Кб). Отже ємність такої дискети 2 х 80 х 18 х 0,5 = 1440 Кб або 1, 44 Мб.

Для звертання до накопичувачів на гнучких магнітних дисках використовуються стандартні імена, які складаються з латинської літери A (або B, якщо в системі є два такі накопичувачі, так було у старих комп’ютерах) і двокрапки — А: (або В:).