- •Від автора
- •1.1. Сутність кадрового менеджменту й напрямки його розвитку
- •1.2. Кадровий менеджмент як об’єктивне соціальне явище та сфера професійної діяльності
- •1 .3 Кадровий менеджмент як навчальна дисципліна
- •1.4 Кадровий менеджмент як предмет наукових досліджень
- •1.5 Організація як соціальний інститут і об’єкт менеджменту
- •2.1. Особистість: сутність, структура, організаційна поведінка
- •Характерні риси особистості, що пов'язані з її поведінкою у підприємстві
- •2.2 Структура і чисельність персоналу підприємства
- •2 .4 Компетентність працівника: сутність, види
- •3.1. Колектив як соціальна група
- •1. За статусом:
- •2. За характером внутрішніх зв'язків:
- •3. За механізмом формування:
- •4. За часом існування:
- •6. За розмірами:
- •3.2. Етапи створення і розвитку трудового колективу
- •1. Формування (зародження) колективу
- •2. Становлення колективу
- •3. Зрілість колективу
- •4. Старіння колективу
- •Структура та ефективність роботи трудового колективу
- •1. Розмір
- •2. Склад
- •3. Групові норми
- •4. Згуртованість
- •5. Конфліктність
- •6. Статус і функціональна роль членів групи
- •7. Соціальний контроль
- •3.4. Корпоративна культура в системі управління персоналом підприємства
- •3.5. Згуртованість колективу: сутність, стадії
- •3 .6. Соціально-психологічні особливості колективу як об'єкту управління
- •3.7. Соціальні ролі і відносини в колективі. Колективна творчість
- •Контрольні питання
- •4.1. Поняття та типи кадрової політики організації
- •1. Нормування
- •2. Програмування
- •3 . Моніторинг персоналу
- •4.2. Сучасна кадрова політики організації
- •4.3 Стратегії управління персоналом підприємства
- •4 .4 Зміст кадрової політики на різних етапах життєвого циклу підприємства
- •1. Стадія формування підприємства.
- •2 . Стадія інтенсивного зростання підприємства.
- •3 . Стадія стабілізації підприємства.
- •4 . Стадія спаду (ситуація кризи).
- •4.5 Загальні організаційні засади управління персоналом організації
- •4.6 Служби персоналу й основні напрямки їх діяльності
- •4 .7 Функції служб персоналу на сучасному етапі
- •4.8 Менеджер служби персоналу організації
- •4.9 Організація обліку і звітності з кадрових питань
- •Контрольні питання
- •5.1. Сучасні підходи до пошуку і відбору персоналу
- •5.2. Організація пошуку кандидатів на вакансії
- •Формулювання вимог до посади
- •Визначення способу пошуку кандидатів і оголошення про вакансію
- •5.3. Аналіз резюме
- •5.4. Типи відбіркових співбесід
- •Ф орми питань
- •5.5 План співбесіди
- •5.6. Підвищення інформативності співбесіди
- •5.7. Тестування і центри оцінки
- •5.8. Перевірка інформації про кандидата
- •5 .9. Прийняття рішення про найм
- •5.10. Професійна орієнтація в системі управління персоналом
- •5 .11. Поняття трудової адаптації
- •5 . 12. Види адаптації
- •5.13. Програми адаптації
- •5.14. Випробувальний період
- •Контрольні питання
- •6.1. Загальні підходи до оцінки
- •6 .2. Характеристика існуючих систем оцінки
- •6 .3. Розробка організацією власних систем оцінки
- •6 .4. Ділове оцінювання персоналу підприємства: сутність, задачі, зміст і методологія
- •6.5 Помилки оцінювання персоналу і способи їх мінімізації
- •6 .6 Атестація персоналу, її організація, порядок і етапи проведення
- •Контрольні питання
- •7.1. Сутність професійного розвитку персоналу
- •7.2. Навчання персоналу підприємства
- •7.3. Формування і підготовка резерву кадрів
- •7.4. Управління мобільністю кадрів і структуризація праці як засоби розвитку персоналу
- •Автономність хзворотна інформація
- •7.5. Кар’єра та її етапи
- •7.6. Переваги планування розвитку кар’єри
- •Управління розвитком кар’єри
- •.Професійно- кваліфікаційне просування працівників
- •В иди професійно-кваліфікаційного просування працівників
- •Влада та управління
- •Засоби реалізації влади
- •8.1 Соціальне партнерство у підприємстві: сутність і функції.
- •8 .2 Система регулювання соціально-трудових відносин у підприємстві
- •8 .3 Колективний договір як засіб зміцнення соціального партнерства
- •8.4 Закордонний досвід соціального партнерства
- •С писок використаної літератури
- •Відомості про автора
1. За статусом:
1.1. офіційні: є юридично оформленими утвореннями, що діють у рамках правового простору, як наприклад, персонал підприємства або його підрозділу;
1.2. неофіційні:
базуються на ніде не зафіксованому (в
деяких випадках, і не оголошеному)
бажанні людей співпрацювати один з
одним і реальній практиці такого
співробітництва.
2. За характером внутрішніх зв'язків:
2.1. формальні;
2.2. неформальні.
Офіційно створені колективи передбачають наявність обох типів зв'язків (при цьому формальні несуть основне навантаження, а неформальні їх доповнюють). У неофіційних колективах зв'язки є винятково неформальними.
Формальні зв'язки представляють відносини між посадами, їм властива ієрархічність; неформальні існують між особистостями, незалежно від того, яке місце вони займають на офіційних службових рівнях.
3. За механізмом формування:
3.1. стихійно сформовані колективи (наприклад, студентський колектив);
3 .2. свідомо організовані колективи (наприклад, викладацький колектив). У той же час стихійно сформовані колективи можуть надалі структуруватися свідомо (так, у залежності від іноземної мови, яку вивчають студенти, комплектуються навчальні групи), а свідомо підібрані – випадково (наприклад, за алфавітом).
4. За часом існування:
4.1. тимчасові;
4.2. постійні.
На практиці тимчасовий характер колективу пов'язується, як правило, з тим, що він призначений для рішення певної разової задачі.
5. За функціями:
5.1.
колективи, які орієнтовані на досягнення
певної мети (як офіційної, так і
неофіційної: політична партія, персонал
підприємства);
5.2. колективи, які орієнтовані на реалізацію спільного інтересу (товариство філателістів, собаківників, порятунку на воді і т.д.);
5.3. колективи, які орієнтовані на спілкування (клуби по інтересах).
У свою чергу, функціональна класифікація може доповнюватися і деталізуватися класифікацією за видами діяльності.
Реалізація тих чи інших функцій передбачає певний ступінь внутриколективного розподілу праці.
6. За розмірами:
6.1. малі;
6.2. великі.
У даному випадку виходять не з кількості учасників, а з можливості або неможливості безпосередньо підтримувати постійні зв'язки між членами колективу. У великих колективах це здійснювати практично неможливо, а в малих – цілком реально.
М
алі
колективи, які сформувалися в рамках
великих і поєднують найбільш активних
членів, що виконують значну частину
справ, одержали назву первинних. Як
правило, вони включають від двох до
п'яти осіб, що об'єднані особистими
інтересами, зв'язки між якими мають
переважно неформальний характер.
Найбільш близькими і рівноправними
вони є у діодах і тріадах, тобто групах,
що складаються з двох-трьох чоловік. У
рамках квартетів і квінтетів уже можуть
відокремлюватися пари з більш тісними
взаємозв'язками; виникати структури
типу "зірки" з центральним учасником,
що диктує іншим свою волю, або "ланцюжка"
з послабленими контактами. У вторинних
колективах контакти, в основному, є
предметними, опосередкованими, а не
особистими.
Чим менший колектив, тим простіше його перетворити в добре взаємодіюче ціле, регулювання діяльності якого відбувається на основі самоврядування. Для великих колективів потрібні менеджери.
С амокеровані колективи можуть розрізнятися за такою специфічною ознакою, як ступінь колективності прийнятих рішень. Якщо вона мінімальна, то спільно визначаються тільки основні напрямки діяльності, що надалі конкретизуються в індивідуальному порядку і кожен діє незалежно один від іншого. В інших випадках самостійно визначається також і те, хто чим буде займатися, але поточна діяльність не координується, і члени колективу надають один одному допомогу лише у необхідних випадках. При максимальному ступені розвитку колективності відбувається не тільки координація роботи кожного, але й її оцінка.
Кожен колектив виробляє свою систему соціального контролю – сукупність засобів впливу на своїх членів через переконання, розпорядження, заборони, визнання заслуг та ін., за допомогою яких їхня поведінка приводиться у відповідність зі сформованими цінностями і стандартами.
Система соціального контролю спирається на:
• звички (сформовані способи поведінки у певних ситуаціях);
• звичаї (сталі види поведінки, які колектив з моральної точки зору високо оцінює і примушує своїх членів їх визнавати і дотримувати);
• санкції (являють собою реакцію групи на поведінку індивіда у соціально-значимих ситуаціях та бувають формальними і неформальними);
• формальні і неформальні способи нагляду за поведінкою і вчинками людей.
