Дидактичні характеристики проблемного навчання.

Під дидактичними характеристиками в даному випадку слід розуміти цілі проблемного навчання, джерела проблемного навчання, а також способи висунення проблеми і створення проблемних ситуацій.

На рис. 4.1 коротко представлені дані характеристики в їх взаємозв'язку. Розглянемо коротко кожен з них, що дасть можливість чіткіше представити єство проблемного навчання і розробити алгоритм діяльності викладача при проектуванні проблемних технологій навчання.

Розглянемо коротко кожну з даних характеристик.

Аналіз цілей проблемного навчання вистачає повно розглянутий на початку даного розділу. В даному випадку слід особливо підкреслити, що в першу чергу проблемне навчання робить діяльність виучуваного керованою. При цьому передбачається, що виучувані повинні самостійно вирішувати поставлені проблеми під керівництвом викладача: правильно діяти, мислити, передбачати результати, зіставляти їх з отриманими, робити виводи. В результаті, як відзначає Р. А. Атанов, у виучуваних формується система умінь, що включають не лише практичний, але і методологічний компонент. Перший компонент відповідає умінням застосовувати теоретичні положення на практиці. Другий компонент групує уміння людини самому виробляти знання. Керуючись відомим знанням, за допомогою цих умінь людина трансформує його в нове знання, невідоме нікому. Саме цим і займається наука. Кваліфікований фахівець повинен не лише уміти застосовувати на практиці новітні теорії, але і знати, як виробляються нові знання, володіти деякими навиками дослідницької діяльності. Саме на формування таких умінь направлені проблемні технології навчання.

Але дана мета, як і будь-яка інша учбова мета, досягається не відразу, а поступово, шляхом переходу від одного рівня її реалізації до іншого.

У педагогіці розрізняють наступні рівні проблемного навчання: проблемний виклад учбового матеріалу, частково-пошукова дорога, дослідницький метод.

Рис. 4.2 Дидактичних характеристик проблемного навчання

4.2.1 Проблемний виклад матеріалу викладачем

Таблиця 10.1 Діяльність викладача і виучуваного

Діяльність викладача	Діяльність виучуваного
- актуалізація матеріалу, що вивчається	- відтворення раніше вивченого матеріалу
- постановка мети	- сприйняття мети
- створення проблемної ситуації, постановка проблеми	- усвідомлення проблеми
- демонстрація дорозі наукового відкриття: розкриття внутрішніх протиріч, що виникли в проблемі, міркування вголос, вислів гіпотези, аналіз і обговорення, спростування помилкових припущень	- слухання і сприйняття логічно стрункого викладу - відповіді на окремі питання - співпереживання результатів експериментів - передбачення чергових кроків дослідження
- -доказ істинності за допомогою досвіду або розповіді про експеримент - узагальнення і формулювання виводів	- спостереження-усвідомлення і запам'ятовування фактів, явищ, виводів

Єство проблемного викладу учбового матеріалу полягає в тому, що, створивши проблемну ситуацію, викладач не просто повідомляє кінцеві виводи науки, а показує «ембріологію істини» (А. І. Герцен), тобто відтворює в якійсь мірі дорогу до відкриття, розкриває внутрішні протиріччя, демонструє саму дорогу наукового пошуку. Спосіб взаємодії викладача і виучуваного можна представити таким чином:

Найбільш поширений монологічний виклад. У простій і доступній формі, в розумній послідовності повідомляються деякі факти, закони, правила і їх інтерпретація. Викладач не перериває пояснення питаннями, адресованими що вчиться.

Розвитком монологічного викладу слід вважати виклад із застосуванням питань. Викладач перериває виклад постановкою питань, на які, як правило, відповідає сам. Наприклад, при поясненні фізичних процесів в металевому провіднику, поміщеному в змінне магнітне поле, викладач запитує: «Як ослабити шкідливий вплив вихрових струмів в сталевих сердечниках електричних машин і апаратів?» Таким чином, увага притягується до ключових моментів викладу. На уроці, присвяченому виміру напруги, задається питання: «Як розширити межі виміру вольтметра за межі тієї величини, на яку він розрахований?» Далі викладач сам пояснює матеріал, відповідає на поставлене їм питання. Такий виклад вже містить деякі елементи проблемної. Проте цього недостатньо при проблемному викладі викладачем, тобто «відтворює в якійсь мірі дорогу їх відкриття. Поставивши проблему, він розкриває внутрішні протиріччя, що виникають при її рішенні, міркує вголос, висловлює припущення, обговорює їх спростовує можливі заперечення, доводить істинність за допомогою експерименту...».

Вирішення багатьох електротехнічних завдань пов'язане з подоланням внутрішніх протиріч. Прикладом тому може служити пояснення матеріалу про граничну потужність, яку може розвинути в навантаженні r джерело струму з даними величинами ЕДС е і внутрішнього опору л„. Тут представляє безперечний інтерес така побудова розповіді викладача, при якому до випадку R = Ril учні приходять, аналізуючи 'випадки r>r0 і r<r0. В цьому випадку, проблемний виклад дозволяє виявити протиріччя між здобуттям максимуму потужності і максимуму коефіцієнта корисної дії. Адже при граничній величині потужності (д-^), тобто при ККД рівному лише 0,5. Шляхом проблемного викладу можна прийти до ідеї компромісу, якою керуються в більшості практичних випадків.