3. Специфіка об’єкта управління в навчальному закладі

Об’єкт управління диференціюється за такими характеристиками:

• віковими (вік учнів – від 6 до 17 років, вік учителів і батьків – від 22 до 60-70 років);

• соціальними (батьки учнів належать до різних соціальних груп та прошарків суспільства – від дипломатів, представників урядових структур, бізнесменів до батьків-алкоголіків, одиноких матерів, безробітних тощо);

• статевими (вчителі – переважають жінки, які мають підвищену вразливість, чутливість, емоційність, неврівноваженість тощо).

Об’єкти, які потребують управління:

• навчальний заклад – соціальне утворення (спільність), яке має спеціально створену структуру і діяльність якого підпорядкована певній меті;

• різні види діяльності, що спрямована на успіх:

  • виживання (довготривале, періодична доцільна зміна цілей);

  • продуктивність (обсяг використаних ресурсів: людських, матеріальних, технологічних, інформаційних тощо);

  • результативність (ступінь досягнення кінцевої мети);

  • ефективність (досягнення найбільших результатів при найменших витратах ресурсів);

• форми суспільних відносин, поведінка людей (продуктивна рефлексивна суб’єкт-суб’єктна взаємодія, добрі стосунки, сприятливий психічний клімат тощо).

ОКЛ 1. Додаток 8

Три типи взаємодії (за Дж. Томпсоном):

• міжособистісна взаємодія – пряма і опосередкована – переважає на горизонтальному рівні, таке спілкування домінує серед учасників освітньої організації, які знаходяться на одному рівні організаційної ієрархії;

• безпосередня міжособистісна взаємодія – безпосередня "вертикальна" – відбувається значно рідше, реалізується на загальних зборах чи у бесідах між управлінцем і членами організації;

• опосередкована квазівзаємодія переважає у вертикальному інформуванні, коли інформація поширюється через посередників від управлінця до виконавців (рядових працівників).

Довіра – цемент, який скріплює життєдіяльність; цемент, який тримає в єдності організації, культури та стосунки

Одне із найскладніших завдань управлінця – об’єднати в одну спільну силу дуже різних за можливостями, потребами, характером, вдачею, норовом, світоглядом, принципами, уподобаннями, рівнями розвитку, компетентністю та професіоналізмом працівників.

Провідні ролі лідера:

• слугувати прикладом, який хотілося б наслідувати – зароджує довіру, не вимагаючи її (духовна влада особистості);

• визначати стратегії життєдіяльності освітньої організації – створює порядок, не потребуючи його (духовна влада провидця);

• узгоджувати і коригувати – живить бачення й залучає до управління, не оголошуючи про це (духовна влада інституції);

• надавати повноваження – вивільняє творчий потенціал людини без жодних мотивацій (духовна влада культури як способу життя).