Характеристика форм контролю успішності навчання

Форми контролю	Методи і прийоми контролю	Переваги	Недоліки	Засоби контролю
Усний	Усні відповіді на запитання; пояснення зв’язків, залежностей, ходу розв’язання задач; презентація проекту, доповідь; аналіз нормативних актів, документів	Відбувається повторення і закріплення матеріалу всіма студентами; можливий взаємоконтроль і самоконтроль; розвивається усне мовлення, вміння спілкуватися	Складно контролювати усіх студентів та організовувати їхню активність; потребує багато часу (10-15 хвилин на одне питання), тому роботою охоплено лише кілька осіб	Таблиці, плакати зі схемами, діаграми
Письмовий	Словниковий диктант, тест, письмова відповідь на запитання, самостійна робота, реферат, анотація, складання плану, тез, опорної схеми, розв’язання задач	Охоплені всі студенти, вони активно працюють	Великі витрати часу на підготовку завдань і матеріалів (4-5 варіантів), а також перевірку; висока імовірність списування	Бланки завдань для кожного студента, реальні документи з практичної діяльності, картки із завданнями
Автоматизований	Виконання вибірковий тестів, здійснення розрахунків, задач у відповідних машинних програмах	Охоплені всі студенти, їхня активність забезпечується використання усіх каналів сприйняття	Великі витрати часу на підготовку матеріалів, необхідні наявність відповідної техніки і вільне володіння нею викладачем і студентами	Прикладні комп’ютерні програми, ігри, тести, віртуальне підприємство, фінансова установа

Етапи контролю знань, умінь та навичок студентів у ВНЗ:

Етапи	Форми
Міжсесійний контроль
Попередня перевірка	Письмова робота, фронтальне опитування (письмове, усне), тестування
Поточна перевірка	Тест, домашнє завдання, бесіда, понятійний диктант, письмове опитування, практичні завдання, експрес-контроль
Тематична перевірка	Колоквіум, тест, бесіда, консультація, контрольна робота
Рубіжний контроль	Залік, курсова робота, екзамен
Заключний контроль	Дипломні роботи, державний екзамен

Оцінка результатів процесу навчання.

Оцінка результатів процесу навчання здійснюється за 4-бальною шкалою («відмінно», «добре», «задовільно», «незадовільно»), а заліків – за двобальною («зараховано», «не зараховано»). Із запровадження Болонських освітніх стандартів ВНЗ використовує 100-бальну та літерну шкалу за системою «ECTS», які адаптовані до національної шкали.

Уніфікована шкала оцінювання студентів

Оцінка за ECTS		Національна 4-бальна шкала	Критерії оцінки
Літерна	100-бальна
А	90-100	Відмінно	Відмінне виконання лише з незначною кількістю несуттєвих помилок
В	85-89	Дуже добре	Вище середнього рівня, але з кількома помилками
С	75-84	Добре	В цілому правильна робота з певною кількістю помітних помилок
Д	70-74	Задовільно	Непогано, але зі значною кількістю грубих помилок
Е	60-69	Достатньо	Виконання задовольняє мінімальні критерії
FX	35-59	Незадовільно	Потрібно доопрацювати матеріал
F	0-34	Незадовільно	Необхідно переробити (серйозна подальша робота)

Критерії оцінки успішності навчання та їхній зв’язок із цілями навчання.

Загальні критерії оцінювання знань студентів (на іспиті):

• «Відмінно» - основні питання розкриті на високому теоретичному і практичному рівнях, студент без ускладнень орієнтується в матеріалі, повністю відповідає на додаткові запитання. Якість відповідей свідчить про вільне володіння матеріалом лекційних і практичних занять, а також про ознайомлення з додатковим матеріалом з навчальної дисципліни.

• «Добре» - розкриті основні питання, а на додаткові студент повністю не відповідає. Якість відповідей виявляє вільне володіння лекційним і практичним матеріалом. Ознайомлення з додатковими джерелами не систематизовано.

• «Задовільно» - студент володіє тільки загальним понятійним апаратом, він в цілому орієнтується в досліджуваному предметі, але при розкритті основних питань допускає суттєві помилки.

• «Незадовільно» - студент робить принципові помилки у відповідях, утрудняється дати обґрунтовані відповіді на основні питання викладача, не володіє основним понятійним апаратом.

Тестовий контроль та його використання в процесі вивчення фінансів. Переваги й недоліки тестування.

Тест (англ. “test” – іспит) – це завдання стандартної форми, що має за мету визначити рівень засвоєння знань, розумового розвитку, спеціальних можливостей та інших якостей особистості людини.

Тест педагогічний являє собою сукупність завдань зростаючої складності, що дозволяють точно оцінити знання, уміння, навички й інші характеристики особистості студента, які цікавлять педагога. Наприклад, такі як повнота (наявність повного ланцюга системи знань); систематичність (упорядкованість і стрункість); науковість (можливість довгострокового зберігання в пам’яті накопиченої суми знань і засобів діяльності).

Основна мета тестового контролю (ТКЗ) – оцінювання рівня засвоєння знань студентів після вивчення дисципліни й одержання інформації для удосконалення процесу підготовки кадрів.

Відповідно до загальної мети можна виділити такі основні функції ТКЗ:

1. Діагностична – контроль спрямований на збирання, аналіз та інтерпретацію результатів оцінки для визначення реального рівня сформованості знань студента.

2. Навчальна – спрямована на досягнення однієї з найважливіших цілей – оволодіння студентами змістом освіти. Мається на увазі той факт, що студент при вирішенні тестового завдання ще раз повторює пройдений матеріал і краще закріплює отримані знання.

3. Організуюча – виявляється в його впливі на організацію навчального процесу. Залежно від отриманих результатів контролю викладач вносить відповідні зміни в навчальний процес, що виявляються в нових підходах, формах, методах та дидактичних засобах навчання.

4. Виховна – перевірка допомагає студентам удосконалювати свої знання, систематизувати їх, розвивати пам'ять, мислення, гуманізувати освітній процес і на цій основі формувати гармонійно-розвинуту творчу особистість.

Як один з елементів процесу навчання ТКЗ регламентується відомими загальними принципами педагогіки:

1. об’єктивності і справедливості оцінювання,

2. науковості,

3. ефективності й оперативності,

4. систематичності,

5. єдності вимог,

6. гласності.

Відповідно до змісту завдань педагогічного контролю педагогічний тест повинен задовольняти такі вимоги:

1. чіткий комплекс тестових завдань – потрібен для того, щоб всебічно оцінити рівень навчальної інформації: розуміння, пізнання, відтворення, застосування, творчість;

2. оптимальний рівень складності – студент має розуміти сутність і завдання тесту, а питання повинні відповідати складності контрольного матеріалу;

3. надійність – тестова програма повинна дозволяти визначити й оцінити знання, уміння й навички з максимальною точністю;

4. валідність – цінність тестових завдань, які повинні бути пов’язані з практичними або емпіричними показниками;

5. можливість оцінювати знання студента за рівнем сформованості його творчого досвіду.

Класична процедура складання тестів, що має таку послідовність етапів:

1 етап. Викладач повинен визначити мету тестування (що він хоче оцінити: Знання?, Уміння?, Якого рівня?); виділити вимоги (критерії) до оцінювання знань, умінь, навичок (розробити шкалу оцінювання, модель інтерпретації отриманих оцінок).

2 етап. Розглядається план тесту, визначається кількість завдань, встановлюється рівень їх складності. Якщо в якості критерію прийнято 5-бальну шкалу оцінки, то кількість завдань у тесті повинна бути кратною п’яти.

Кількість варіантів відповіді має бути від 3 до 5. При їх зменшенні тест перетворюється в лотерею з великою вірогідністю простого вгадування. При збільшенні – відповідно надмірно збільшується час студента на обмірковування відповіді.

3 етап – складання і підбір завдань. Тут необхідно керуватися наступними вимогами:

1. кількість завдань у тесті повинна забезпечити рішення поставлених перед тестуванням цілей (тобто кількість завдань має бути такою, щоб найбільш повно охопити досліджуваний матеріал);

2. форма завдань повинна бути різноманітною і залежати від предмета тестування.

Будь-який тест складається з наступних елементів:

1. інструкція до тестування (наприклад, назвіть правильні відповіді, складіть схему);

2. текст тестового завдання;

3. варіанти відповідей (якщо тести закриті).

Відкриті тести передбачають вільну відповідь, а закриті – один правильний варіант і мають різноманітну форму постановки задачі.

Варіанти закритих тестів:

1. Тест на впізнавання (або «програмований контроль знань») передбачає вибір студентом із декількох альтернативних варіантів правильного. Основна перевага таких тестів – швидкість тестування і простота оцінки, а недолік – відповіді навмання.

2. Тест на достовірність передбачає відповіді типу «так» або «ні», «правильно» або «неправильно». Текст тесту дається у формі однієї відповіді, питання або формули; перевага – простота, а недолік – неможливість перевірити глибину знань.

3. Тестове завдання на доповнення. Цей тест складніший і його на практиці називають «фінансовий диктант». Він має таку структуру: 1) інструкція: доповніть або підставте у формулу відповідне значення; 2) текст тесту подається у вигляді речення, в якому наріжне слово або цифра відсутні і їх потрібно вставити, додати. Тут є деякі дидактичні правила: а) в кожному завданні повинно бути одне доповнення; б) доповнення краще приводити в кінці речення; в) запитання потрібно формулювати чітко, без двозначного тлумачення.

4. Тест на відповідність. Пропонується зіставити одне з одним визначені позиції, поняття, явища. У цьому виді тестів є можливість більш глибоко перевірити рівень знань.

5. Тест на послідовність дій. У тестах цього виду необхідно встановити правильну послідовність, технологію, алгоритм або процедуру. Тест можна ускладнити, якщо в одній колонці помістити нумерацію етапів, а в іншій – їх найменування. Тести такого виду рекомендується застосовувати при контролі засвоєння методик, процедур, тобто якщо процес нагадує алгоритм. Цей вид тестів являє собою ще більш високий рівень складності, ніж попередні. Він дає можливість перевірити й оцінити знання, уміння й навички. До недоліків цього виду тестів відносить небезпека запам’ятовування початкового варіанта дій як правильного, так і неправильного.

6. Тест на конструювання. Ці тести можна ефективно використовувати для перевірки побудови структур, графіків, розроблення моделей. Наприклад, дається інструкція: побудуйте оргсхему або графік. Далі наводиться текст, що складається з набору визначених понять, які студент має вишикувати в логічний ряд. Може бути полегшений варіант: дається готова схема, але без позначень. Студент повинен ці позначення перенести на схему. Тут можуть вирішуватись продуктивні і творчі завдання, але в такому випадку тест потрібно зробити відкритим, що збільшить час на тестування й перевірку результатів.

7. Тест у формі ситуаційного завдання. Цей вид тестів найскладніший. Він дає можливість всебічно оцінити роботу студентів над темами курсу, перевірити самостійність їх мислення при прийнятті рішень. Його структура може бути подана в такій формі: а) інструкція для студента: «Проаналізуйте запропоновану ситуацію, прийміть і обґрунтуйте рішення»; б) в текстовій частині пропонується ситуація. Сама відповідь передбачає творчий варіант вирішення задачі.

Дуже важливо в одній картці тестового контролю використовувати різноманітні форми тестування й поступово підвищувати рівень складності завдань. Наприклад, тест можна побудувати за такою схемою: перше завдання – репродуктивного рівня (на впізнання, де потрібно визначити відоме поняття зі запропонованим визначенням); друге завдання подане у формі тесту на класифікацію; у третьому завданні можна запропонувати знайти визначення відповідного поняття; четверте завдання може бути подане в історичному аспекті (визначення прізвища відомого діяча в галузі науки, історичної події); п’яте завдання може подаватися у формі визначення послідовності дій. Такий підхід дозволяє об’єктивно оцінити знання і врахувати різноманітні аспекти навчальної діяльності: уміння впізнавати і розуміти матеріал, класифікувати явища й процеси, визначати послідовність логічних операцій, систематизувати і синтезувати ситуації і процеси.

Організація процесу ТКЗ має враховувати такі вимоги:

1. Тестовий контроль залишкових знань повинен проводиться разом на потоці або в академічній групі.

2. Тестування повинна здійснювати комісія у складі викладачів, які викладали дисципліну (мінімум 2 особи), для об’єктивності результату. При цьому студенти отримують картки-завдання і картки для відповідей.

3. Час тестування повинен бути регламентований із розрахунку 1-1,5 хвилин на кожне запитання.

4. Кількість варіантів карток повинна бути у півтора рази більшою, ніж кількість студентів в аудиторії.

5. Комісія перевіряє результати за «ключем», відмічаючи в картці студента правильні відповіді колом, а неправильні закреслює. У графі «оцінка» проставляється цифрою і прописом за кількістю правильних відповідей, ставляться підписи членів комісії.

Модульна система організації навчання та рейтинговий контроль знань.

Метою впровадження модульно-рейтингової технології в навчальний процес є стимулювання систематичної навчальної діяльності студентів, виявлення й розвиток їх творчих здібностей, розширення рамок індивідуалізації та диференціації навчання, підвищення активності пізнавального процесу на основі реалізації суб’єкт-об’єктних взаємовідносин між викладачем і студентом.

Модульно-рейтингова технологія передбачає наступні умови:

1. структурний поділ навчального матеріалу на окремі тематичні блоки (модулі);

2. технологічна послідовність вивчення дисципліни;

3. система мотиваційних стимулів, елементів планування, організації та контролю за навчально-творчою діяльністю студентів.

За МРТ максимально індивідуалізується навчальна діяльність у різноманітних аспектах, розширюються рамки самостійної роботи студентів, вводяться елементи змагання в навчальний процес, суттєво змінюються характер взаємодії між викладачем та студентом і на цій основі інтенсифікується навчальний процес.

Навчальний модуль – це логічно завершена частина навчального курсу дисципліни, яка має відповідне дидактичне забезпечення та методичні рекомендації для самостійної індивідуальної навчально-творчої діяльності студентів і завершується контрольною акцією (модульним контролем).

Модульний контроль – це контроль рівня засвоєння студентами навчального матеріалу тематичних модулів за програмою дисципліни.

Рейтинг – це інтегральне кількісне оцінювання навчально-творчої діяльності студентів (активність і рівень знань, виконання лабораторних робіт, якість самостійної роботи, участь в олімпіадах, науковій роботі кафедри), яка визначається відповідною кількістю балів. Загальний рейтинг кожного студента визначає його місце в параді успішності і є стимулом до активізації пізнавальної діяльності.

Загальний процес управління навчально-творчою діяльністю студентів зорганізується за допомогою створення модульних програм. Мотиваційний механізм творчої й ритмічної роботи студентської аудиторії ґрунтується на заохоченні балами рейтингу, внутрішньому спонуканні майбутніх фахівців до творчої самостійної діяльності, реалізації принципів змагання, самовираження, індивідуалізації, можливості самостійно планувати індивідуальну стратегію навчання.

З кожної дисципліни розробляються базові та елективні модулі. Базовий модуль містить мінімально необхідну навчальну інформацію (обов’язкову для студентів). Елективний модуль визначає елементи навчально-творчої діяльності студентів за варіативним принципом (можливість індивідуального вибору навчальної інформації з метою підвищення власного рейтингу).

Методика рейтингового оцінювання:

1. Об’єктами контролю при рейтинговій системі оцінювання доцільно вважати: а) поза аудиторну навчально-творчу діяльність студентів (виконання курсових робіт, складання кросвордів, написання рефератів); б) роботу студентів на семінарських і практичних заняттях; в) виконання модульних контрольних робіт.

2. Перелік об’єктів контролю, його періодичність, методи, форми, методика контролю та критерії оцінювання успішності навчання визначаються в модульно-рейтинговій програмі дисципліни.

3. До критеріїв оцінювання об’єктів контролю відносять активність та ініціативність самостійної поза аудиторної роботи студентів; міцність знань програмного матеріалу; високий рівень вмінь та навичок розв’язувати типові задачі та виробничі ситуації; відсутність помилкових дій, правильність та якість відповідей.

4. Для кожного об’єкта контролю встановлюється ранжована кількість балів, яка характеризує рівень якості засвоєння навчального матеріалу.

5. Найбільша сума балів, яку може набрати студент за семестр, визначається сумою максимально можливих балів за кожне завдання, яке є об’єктом контролю протягом семестру.

6. Рейтингова оцінка навчально-творчої діяльності студента складається з суми балів за кожним об’єктом контролю.

Компетенція як результат процесу навчання.

Сучасні вимоги до системи оцінювання знань:

1. система має відображати глибину засвоєння матеріалу (диференціація);

2. необхідно, щоб система стимулювала активну самостійну роботу в оволодінні професійними дисциплінами, виявляла творчу і талановиту молодь (сприяння елітній освіті);

3. система має забезпечувати об’єктивність та індивідуальний підхід в оцінюванні сформованості знань і якості навчання кожного студента як особистості.

Контроль як методична проблема

Між навчальним контролем і навчанням в цілому існує взаємозв’язок:

– який зміст предмета вивчення, такими є й об’єкти його контролю;

– яка теорія навчання, його методична концепція, такі й форми контролю.

Графічно це має такий вигляд (рис. 40)

Рис. 40. Взаємозв’язок змісту та методів навчання з об’єктами та формами контролю

Наприклад, в курсі «Фінанси» змістом навчання є конкретні фінансові поняття, закономірності й навички, що потребує одних форм контролю, а в курсі «Методика викладання фінансових дисциплін» змістом навчання є застосування різних способів і засобів для засвоєння фінансових понять та закономірностей — відповідно й форми контролю мають бути іншими.

блум процес навчання подавав у вигляді системи оцінних понять, або понять, що піддаються оцінці.

Контроль як методична проблема. Для розуміння суті контролю за навчально-пізнавальною діяльністю студентів потрібно багато років практичної роботи.

Контроль як частину навчально-пізнавальної діяльності можна уявити у вигляді схеми (рис. 41).

Рис. 41. Система контролю

Контроль включає в себе: перевірку — виявлення знань, умінь і навичок; оцінювання — вимірювання знань, умінь, навичок; облік — фіксування результатів оцінювання у вигляді оцінок.

як відомо із загальної дидактики, основними функціями контролю є: контролююча; навчальна; виховна; розвиваюча.

Контроль має стимулювати розвиток студентів, а для цього необхідно враховувати рівень їхнього розвитку. Надміру високі вимоги гальмують розвиток; занижені — не активізують розумової діяльності. Щоб успішно стимулювати розвиток студентів, під час контролю необхідно:

а) щоб студент розумів, що від нього вимагають;

б) не ставив під сумнів необхідність тих чи інших конкретних знань;

в) був упевненим, що бажана оцінка залежить лише від нього самого, від його старанності і працьовитості.

Тільки за цих умов система навчального контролю дозволяє керувати пізнавальною діяльністю студентів, прогнозувати їхні успіхи, реалізувати виховну функцію лекцій і самостійної праці, створювати умови для творчого оволодіння матеріалом. Найбільший ефект дає усне опитування студентів, коли оцінювання знань досягається послідовним наближенням до істини.

Методи контролю:

– традиційний (2–3 контр. на семестр),

– традиційний зі збільшеною частотою (5–8 контр.),

– програмований зі звичайною частотою,

– програмований зі збільшеною частотою,

– традиційний без орієнтації викладача на самостійну роботу студентів,

– з використанням такої орієнтації,

– програмований, коригуючий з орієнтацією на самостійну роботу студентів.

Педагогічні вимоги до контролю:

– об’єктивність перевірки і оцінювання,

– індивідуальний характер контролю,

– систематичність і однаковість вимог,

– всебічність перевірки, гласність,

– різноманітність форм контролю,

– етичне ставлення до учня.

Цими формами і методами контролю педагогіка користувалася споконвіку, користується й нині, хоч поступово приходить розуміння того, що проведення екзаменаційних і залікових сесій одразу з кількох предметів є справжнім нервово-емоційним шоком для студентів. На нашу думку, потрібно шукати нові організаційні форми проведення заліків та екзаменів, наприклад, складати іспити поступово, в міру вивчення окремих курсів. Для того, щоб творчо використовувати набуті знання, потрібне не просте бажання творчо мислити, а постійна спрямованість на працю. «Натаскування» (або «самонатаскування») учнів перед іспитами суперечить законам логіки та людської пам’яті і нічого, крім сумнівних відносних оцінок, не дає. Саме тому потрібна продумана гнучка система різних форм спонукування до набування знань і контролю за їх засвоєнням. Варіантом такого підходу можуть бути адаптивний контроль і адаптивне навчання.

Методика адаптивного контролю бере до уваги різницю у підготовці учнів. Нескладні завдання призводять до отупіння сильних студентів, а важкі тести — до отупіння слабких, котрі втрачають віру в свої сили. Ось чому студентам треба давати тільки такі завдання, які відповідають (адаптовані) рівню їхніх знань. У цьому і полягає адаптивний контроль. Практично він починається із завдань середньої складності з наступним коригуванням. Адаптивний контроль є чудовим засобом розвитку в студентів відповідальності і дисциплінованості.

Дидактичні висновки. Оскільки рівень навченості залежить від ефективності системи контролю, то ефективність самого контролю — від ступеня його оптимізації. Загальний процес оптимізації контролю полягає у ретельному аналізі таких моментів: методи, форми, способи й види контролю; значущість навчальної інформації: внутрішньопредметна, міжпредметна (для загальнотехнічних та спеціальних дисциплін), практична (для майбутнього спеціаліста); труднощі засвоєння навчальної інформації; частота контролю; засоби контролю та подання інформації; можливість алгоритмізації навчального матеріалу і процесу вирішення навчальних і педагогічних завдань.

Не забувайте правило: