Тип Sarcomastigofora – Саркомастігофори

Органели пересування – псевдоподии або джгутики або обидва типи органел, в деяких випадках змінюють один одного в життєвому циклі. Ядра одного типу. Статевий процес, якщо є, то за типом копуляции.

Підтип Саркодові - Sarcodina. Клітина саркодових вкрита плазматичною мембраною, проте багато видів мають раковину. Органелами руху і захоплення їжі у представників класу є непостійні вирости цитоплазми — псевдоподії (несправжні ніжки). Основна маса саркодових — мешканці моря; у прісноводних форм є так звані скоротливі вакуолі, що забезпечують виведення з клітини надмірної кількості води. Живляться саркодові водоростями, бактеріями та іншими найпростішими. Розмножуються як нестатевим, так і статевим способом.

Амеба протей (Amoeba proteus) — типовий представник саркодових (рис.5). Мешкає в прісних водоймищах. Зовні тіло амеби вкрите плазмалемою. Характерна особливість — відсутність постійної форми тіла; клітина утворює, за допомогою яких амеба пересувається. В ендоплазмі розташовується травна вакуоля і численні поживні включення, скоротлива вакуоля, ядро й інші органели. Захоплення їжі здійснюється шляхом фагоцитозу: несправжні ніжки оточують поживну частку, після чого відбувається її поглинання й утворення травної вакуолі.

Підтип Джгутикові – Mastigophora Орган руху — джгутики. Більшість джгутикових має постійну форму, проте деякі види зберігають здатність утворювати псевдоподії. Серед джгутикових є організми з автотрофним, гетеротрофним і змішаним типами живлення.

Евглена зелена (Euglena viridis) характерний представник джгутикових (рис. 6).

Значно поширена в прісноводних водоймах. Евглена має один джгутик. У передній частині клітини знаходиться яскраво-червоне вічко — стигма, що виконує функцію визначення джерела світла (евглена виявляє позитивний фототаксис). У цитоплазмі присутні зелені хлоропласти, що містять хлорофіл. Зовнішній шар цитоплазми утворює пелікулу.

Евглена здатна змінювати характер живлення й обміну речовин залежно від умов середовища: на світлі їй властивий автотрофний тип, у темряві — гетеротрофний.

Представники тваринних джгутикових – кінетопластиди (ряд Kinetoplastida) – отримали свою назву тому, що в певній спеціалізованій ділянці або декількох ділянках їх єдиної мітохондрії утворюється скупчення ДНК – кінетопласт (рис. 7).

У всіх протистів, які мають мітохондрії, зустрічаються і пероксисоми – кулясті одномембранні органели з гомогенним матриксом. Пероксисоми мають ферменти пероксидази, які розкладають перекис водню до кисню та води.

Багатьом протистам, які мешкають в умовах значного дефіциту або повної відсутності кисню, притаманний анаеробний варіант енергетичного обміну, чому вони зазвичай позбавлені мітохондрій (дипломонади, оксимонади, мікроспоридії, деякі інфузорії та амеби). У трихомонад, багатоджгутикових, деяких анаеробних джгутикових та інфузорій виявлені особливі органели – гідрогеносоми. Вони мають вигляд пухирців, оточених однією або двома мембранами і містять ферменти, які окислюють пірувати та малати з вивільненням молекулярного гідрогену.