4. Історія розвитку конкурентного законодавства

В доктрині виділяються дві системи антимонопольного регулювання: європейська і американська.

В основу американської моделі покладено принцип заборони монополії: передбачені законом акти монопольної діяльності вважаються незаконними як такі, незалежно від ступеня їх впливу на конкуренцію. Інша назва – антитрестове законодавство, що виникло в 30-тих рр.. Найвизначніший акт – Акт Шермана. Цей принцип закріплений в законодавстві США, Канади, Аргентини, інших країн. Встановлюються також винятки з принципу заборони монополії, коли ті чи інші акти монополізму визнаються протиправними на основі „розумної оцінки”, тобто із врахуванням ступеня їх впливу на конкурентне середовище.

Європейська система антимонопольного регулювання побудована на принципі контролю та регулювання монополістичної діяльності. Тобто створення монополій та їх діяльність допускається тією мірою, якою це не порушує свободу конкуренції, і кожний акт монополістичної діяльності підлягає відповідній оцінці. При встановленні факту порушення або загрози порушенню конкуренції монополістична діяльність визнається незаконною. Принцип контролю та регулювання закріплений законодавством більшості європейських країн, Японії, України, РФ та ін. Законодавством можуть встановлюватися винятки з цього принципу, тобто заборони певної монополістичної діяльності.

Китайська модель є антиподом американської і, незважаючи на курс на «досягнення комунізму через капіталізм», антимонопольне законодавство КНР насамперед покликане підтримувати національного виробника та захищати інтереси державного сектору економіки. Тобто, воно направлене проти надмірної експансії зарубіжного капіталу, якщо це буде заважати інтересам КНР.

Форма, зміст, структура законів в різних країнах різна (про неоднаковість у термінології писав ще Адам Сміт): антитрестове законодавство (США), причому поняття trust в праві США історично пов`язане із конкретними умовами розвитку країни у XIX ст. і монополістичній практиці інших країн відоме не було, і в законодавстві інших країн не вживається. В Канаді – «закони проти об`єднань» (anticombine laws), ФРН – «закон проти обмеження конкуренції» або «закон про картелі», достатньо поширений термін «закони про обмежувальну ділову практику» (restrictiv bussiness practices laws), РФ - антимонопольне законодавство.

В науковій літературі є підхід, що існують дві моделі конкурентного законодавства: американська та європейська.В американській моделі законодавства антитрастів спрямоване на заборону монополій, включає також низку норм з захисту від недобросовісної конкуренції (на нашу думку, це твердження є поверховим та не відображає дійсного стану речей в США, про що нижче). В європейській моделі законодавство спрямоване на боротьбу зі зловживаннями монополістичного характеру та забезпечення контролю за діяльністю монополій, співіснує з законодавством з захисту від недобросовісної конкуренції.

На думку В.В. Рокоссовської, при всьому різноманітті національних особливостей, можна виділити три основні елементи антимонопольного регулювання, що складають суть законодавства про анти трасти в США, конкурентної політики Європейського Союзу, а також країн Азії, Латинської Америки, Східної Європи, Росії та інших країн світу. Ці елементи визначаються основними сучасними видами обмежувальної ділової практики і являють собою сукупність норм, спрямованих на попередження і припинення антиконкурентних (обмежувальних) угод; усунення зловживань домінуючим становищем на ринку; контроль за економічною концентрацією.

На противагу цьому зазначимо наступне. Зрозуміло, що кожна країна має свою специфіку регулювання конкурентних відносин. Однак, не можна не відмітити існування ще однієї системи – китайської, специфіка якої полягає в проведенні курсу на «досягнення комунізму через капіталізм». Антимонопольне законодавство Китаю, насамперед, покликане підтримувати національного виробника та захищати інтереси державного сектору економіки. Тобто, воно направлене проти надмірної експансії зарубіжного капіталу, якщо це буде заважати інтересам Китаю. Незважаючи на прогрес нового законодавства в галузі конкурентної політики, Китай продовжує займати лінію протекціонізму державного сектору економіки.

Однак, якщо через специфіку законодавства будь-якої країни визнавати унікальним її правове регулювання конкурентних відносин, то ми не будемо в змозі вивести відповідні законодавчі моделі. Дійсно, законодавство України відрізняється від законодавства Росії чи ЄС, але воно більш тяжіє до європейської моделі дозволів, ніж до американської заборон. Таким чином, на сьогодні можна виділити 2 основні моделі конкурентного законодавства – американська та європейська, а інші країни мають свої особливості у регулюванні конкурентних відносин.

На сьогоднішній день найвпливовішими школами з конкурентного права у світі є американські школи, що пов’язано з бурхливим розвитком конкурентного права в США. Їм притаманний тісний зв'язок з економічними теоріями, саме тому ми хотіли би розглянути основні американські школи в галузі конкурентних відносин, що зробили найбільший вплив на формування законодавства США.

ГАРВАРДСЬКА ШКОЛА. Вперше в 50-тих рр.. професор Гарвардської школи права Едвард Масон окреслив, що монополізм – це економічна та юридична проблема, яку можна розв’язати лише шляхом спільної праці юристів та економістів.

На нормативному рівні Гарвардська школа відмовилася від досягнення ідеальної конкуренції. На думку Дж. Кларка, не на всіх ринках потрібно досягати конкуренції, оскільки на деяких її відсутність погашається іншими факторами. Ця теорія дістала назву «виконуваної конкуренції», для якої основним критерієм є зменшення різниці між короткотривалим впливом (наприклад, встановлення завищених цін) та довготривалими тенденціями (створення монополій).

Принциповими позиціями гарвардської школи стали:

1. Модель досконалої конкуренції має бути доповнена більш реалістичною моделлю недосконалої конкуренції та олігополії.

2. Розслідування мають зосередитися не тільки на самому суб’єкті господарювання, але і на всій галузі, в якій він діє.

3. Метою має біти не досконала, а виконувана конкуренція.

4. Оцінка конкуренції має даватися не через логічно-дедуктивний метод, а через наявні факти.

До 70-тих рр. теорія виконуваного ринку стала основною для наукових пошуків юристів та економістів США, та істотно вплинула на реформування законодавства, яке відійшло від принципу суворої заборони обмеження конкуренції, однак її представники були проти створення монополій.

ЧИКАЗЬКА ШКОЛА. В основі Чиказької школи, яка займала контр-позицію до Гарварду, була покладена теорія Парадоксу антитрасту Борка, в основу якої є такі складові. По-перше, головною метою конкурентного регулювання має стати максималізація прибутку та добробут споживачів. По-друге, тільки логіка ефективності має лежати на шляху визначення стандартів антитрастового регулювання.

Інший представник чиказької школи - юрист Познер - вважав, що в основі формування антитраствого законодавства лежить популізм. На відміну від Гарвардської школи, він підтримував ідею концентрації компаній, оскільки це дає переваги для споживачів. А досягнення конкуренції через обмеження великих компаній укладення угод між собою, що протирічить принципу свободи договору.

Борк стверджував, що первинною метою антимонопольного законодавства є економічна ефективність, добробут споживача, і саме благополуччя та захист конкуренції, а не конкурентів, є єдиною метою антимонопольного закону.  Таким чином, хоча була проголошена заборона картелів, які встановлюють ціни і розподіл ринків (які у свою чергу створюють монополії), виключення практики вертикальних угод і цінової дискримінації не спричиняє шкоду споживачам і не повинно бути заборонено. Парадокс антимонопольних органів полягає у тому, що правове втручання штучно завищених цін конкурентів є неефективним захистом від конкуренції.

Вплив чиказької школи на розвиток американського законодавства та практики аж до 90-тих рр.. був дуже високим, що проявилося у деяких популістських змінах конкурентного законодавства, зокрема переходу від повного обмеження картельних угод до їх законодавчої регламентації.

В США 90-2000 рр. було розроблено багато інших теорій конкуренції, таких як теорія спірних ринків, теорія гри, теорія транспортних розходів, які, в основному базувалися на поєднанні Гарвардської та Чиказької шкіл.

Коротко розглянемо історію становлення конкурентного права. Найбільшого розвитку конкурентне право зазнало в 19 ст., коли в капіталістичних країнах соціальні протиріччя між державою, споживачами та виробниками досягли свого апогею. Втім, початок формування конкурсних відносин було покладено ще за часів Римської імперії. Так, Закон Юлія з Анони (50 до н.е.) був прийнятий з метою захисту зернотрейдерів у Римі. Було проголошено, що кожного буде суворо покарано (від штрафів до смертної кари) за перешкоджання у швартуванні кораблів зі зерном. Закони Зенона 483 р. щодо заборони створення союзів з метою монополізації для приватних осіб чи імператора були покладені в основу Флорентійського муніципального права 1322 та 1325 рр. В кодексі «Юстініана» було дві постанови, що об’єднані одним титулом «Про монополії, про заборону зборів купців». Це свідчить про впорядкування монопольних відносин у Константинополі.

В епоху середньовіччя варто виділити статут робітників при Едварді ІІІ (Англія) щодо заборони робити конфедерації, монети та угоди з дияволом, а також було закладено принцип, згідно якого продукти харчування мали продаватися за розумною ціною. Вочевидь високий ступінь уваги з боку держави до антиконкурентних дій, якщо розумна ціна стояла в одному ряду з угодами з дияволом та монетами. Якщо нечесний продавець відступав від останнього, то він мав виплачувати постраждалій стороні подвійну ціну, у порівнянні з тою, що була прийнята на ринку товарів.

В часи ренесансу на перше місце з регулювання монополістичної діяльності знову виходить Англія. Відмітимо, що конкурентне право має свої витоки в прецедентах. Можна навести справу Дарсі (фаворита Єлизавети 1) проти Аліна у 1602 р. щодо привілей на вироблення гральних карт. Суд постановив, що така монополія приводить до збільшення ціни, зменшення якості та спроби приведення виробництва до однорідності та злиднів. Цікаво, що цей прецедент використовується англійськими судами до сих пір.

Англійське законодавче право щодо обмеження торгівлі було прототипом сучасного конкурентного права. Спостерігається поступова відмова від привілеїв та перехід до обмежень торгівлі. У 1623 р. Англійський парламент затвердив перший Статут про монополії, що загалом, засуджував монополії, забезпечив право першого винахідника аж до чотирнадцяти років виняткових прав на цей винахід, за умови, що: «він вироблений не проти закону, немає зневаги до держави, не призведе до зростання цін на продукти, або спричинить шкоду торгівлі, або загалом є незручним». Варто зазначити, що перед прийняттям Статуту про монополі, ще в 1474 Республіка Венеції випустила декрет, яким зобов’язувалося повідомляти Республіку про нові і винахідливі пристрої, як тільки вони були винайдені, щоб отримати законний захист проти потенційних порушників. Таким чином, англійське право багато в чому запозичило від італійського, яке не могло потім розвиватися так бурхливо як англійське в силу історичних причин.

Проте, найбільшого розвитку конкурентне право набуло у Сполучених Штатах Америки (далі – США) після прийняття Закону Шермана. Акт проголосив поза законом «кожен контракт, комбінацію або конспірацію в обмеженні свободи торгівлі і "монополізації" і розглядав ці порушення, як злочини». Таким чином, Конгрес надав федеральним судам екстраординарну владу для розмежування прийнятної кооперації від нелегальної таємної угоди, між сильним змаганням і незаконною монополізацією. Цей закон положив основу формування конкурентного права США, яке відоме світу як антитрастове право.

На виступу перед Сенатом США сам сенатор Джон Шерман відмітив, що «найбільшою перепоною при прийнятті цього Акту є згода виробників країни на вільну конкуренцію». Одним з найбільш відомих першим застосуванням Закону Шермана стала справа Стандарт Оіл з Нью-Джерсі, власником якої був Джон Рокфеллер, проти США у 1911р., що закінчилася вимогою розділити компанію на 34 підприємства.

В Російській імперії були лише окремі спроби розробки конкурентного права, основними суб’єктами якого стали картелі та синдикати. Не можна не відмітити той факт, що у великому Зводі законів Російської імперії було тільки дві статті, які торкалися питання про картельні угоди, обидві знаходилися в Уложенні про покарання. Однак, картельні відносини в Російській імперії набули великого значення. Так, відомий економіст Янжул відмічав, що в Росії кількість фабрик у бавовняній промисловості скоротилася в період з 1865 по 1985 рр. на 1/3, а сума виробництва зросла в 3,5 разів, що свідчило про дуже високий рівень монополізації промисловості.

Під картелями розумілися об’єднання підприємців, які прагнули підвищення цін чи запобігання їх падінню з допомогою або зробленого виключення, або обмеження конкуренції. Як відмічав Г.Ф. Шершеневич, їх основною ціллю було запобігання наслідків вільної конкуренції. Як видно, картелі та синдикати були аналогами монопольних утворень та антиконкурентних узгоджених дій за українським законодавством.

Розвиток монополій в СРСР можна поділити на такі етапи:

1) період НЕПУ (до 1929 р.) – активізація приватного сектора виробництва та одночасно – створення та законодавче закріплення значного сектору націоналізованої промисловості, представленої трестами та синдикатами;

2) 1929 – 1965 рр. – індустріалізація промисловості, жорстке директивне планування, мілітаризація з огляду на зовнішньополітичні умови державних монополій;

3) 1965-1987 рр. – остаточне закріплення державно-адміністративних монополій.

З 1988 року розпочинається демонополізація економіки відповідно до постанови РМ СРСР 1990 р. «Про заходи по демонополізації народного господарства» та Закону СРСР «Про обмеження монополістичної діяльності в СРСР» 1991 р.

Законом України від 03.08.1990 «Про економічну самостійність Української РСР» одним з базових принципів такої самостійності було визначено децентралізацію власності і роздержавлення економіки, свободу підприємництва усіх юридичних і фізичних осіб у рамках законів Української РСР. Відповідні функції було покладено на Міністерство УРСР у справах роздержавлення та демонополізації виробництва, а із ліквідацією його через короткий час – на Міністерство економіки.